10

 **
Шанай!
В його планах було лише прийти сюди,  роблячи вигляд, що він шукає спосіб повернутися додому. Йому могли позаздрити навіть земні актори, коли він накричав на Сержа. Звичайно він розумів, що він не може бути магом, а його аура яскрава через дивакувату особистість хлопця. Просто Ейнару до смерті було цікаво, коли Серж заговорив того дня про надприроднє на кладовищі. Тому і обмінявся з ним телефонами.  
Але він ніколи не бажав штовхати Ксенію прямо назустріч небезпеці.
Хто ж міг подумати про кілька десятків зомбі в немагічному світі?! Він бачив темну енергію якогось некроманта, але не вдавалося відслідкувати її хазяїна. Зі слабким запасом магії Ейнар не міг кинути усі сили на пошуки некроманта. Впершу чергу треба думати про безпеку людей у нього за спиною.
Ейнар подумки вилаявся. Той факт, що Земля немагічний світ аж надто розслабив його.
Але. Як він і пообіцяв Ксенії, він зробить усе від нього можливе і виведе їх звідси. Не дарма ж був одним із найкращих та молодих учнів в Академії. 
Провчити некроманта можно пізніше. Якщо сьогодні не вийде – він повернеться в інший день.
Меч в його руках поводився трохи незвично і дивно, ніби резонуючи з енергією цього світу. З того часу, як потрапив на Землю, Ейнару сьогодні вперше довелося дісати його. Щось було не так: важко давався контроль та злиття їх енергій. Ці фактори неабияк заважали.
– В тебе немає вибору. Доведеться цієї ночі допомогти мені нашинкувати зомбі, – насмішливо промовив Ейнар до меча, в одну мить зносячи голову першому ліпшому мерцю.
***
Хтось міг би показати сцену з Ейнаром у найкращих традиціях фентезі бійки в фільмах. Знаете, коли головний герой показує себе у всій красі, а кожен його рух виходить ефектним та крутим. 
Однак, в реальному житті тяжко усвідомити, що на кладовищі справді можуть повилазити зі своїх могил зомбі та зжерти твій мозок. Що вже казати про знищення чаклуном цих самих зомбі прямо на твоїх очах. Для людини, яка вперше таке бачить, сприймається це досить важко.
Спочатку вони навіть не реагували,  коли Ейнар просто вийшов з кола і продовжили блукати навколо сфери. Але варто було Ейнару допомогти одному з них позбутися голови, як інші повернулися в сторону чаклуна. В одну мить досить меланхонічні зомбі перетворилися на агресивних. Підозрюю той хрипкий звук, який все ще видавала голова мерця на землі, був сигналом про небезпеку.
Тоді й почалася м'ясорубка. 
Одразу було помітно, що Ейнар тренувався не один день і знав, як користуватися мечем в битві. Усі його рухи були точно вивіреними, умілими та разючими. От на нього несется зомбі, а наступної миті меч Ейнара зі свистом розсікає повітря та ділить його тіло на три частини. Без усіляких затримок переходить до знищення інших зомбі. При цьому чаклун залишався мовчазним, зосередженним і холодний вираз обличчя навіть лякав.
《 – Наскільки ж його меч гострий? – затамувавши подих, я не могла відірвати погляд від Ейнара. – Він немов ріже масло, а не тіла померлих》.
– Ніколи не буду сваритися з Ейнаром, – шоковано прошелестів Серж, вирячівши очі та спостерігаючи за тим, як черговий зомбі позбуваєтся голови.
Зі сторони Тимура почулися нервові смішки, а Олена і зовсім почала хихотіти, прикривши рота.
– А ми точно не спимо? 
– Ага! Це просто сон! Дурний сон! Ми скоро прокинемося! Саме так!
Я все розуміла і не стала заперечувати їхні слова. Це один із способів психіки захиститися та не дати з'їхати з ґлузду. Похитавши головою, знову повернулася до спостереження.
Я переживала за Ейнара. Так, він був вправним воїном і навіть володіє магією, але ж цих зомбі неначе лише більшає. Чи впораєтся він сам?! Може краще було перечекати до ранку? Стиснувши замерзлі руки, я мусила зізнатися, що до ранку ми б усі тут перетворилися на бурульки.  
Несподівано одна з кінцівок мерця полетіла у нашому напрямку. Усі відсахнулися з диким вереском назад, але кричали дарма. Рука вдарилася об захисне поле і впала поряд, безперестано продовжуючи рухати пальцями.
Саме в цю мить моя вдавана стійкість кудись поділася. Не в силах відірвати погляду від чужої руки, мене затрусило. Хотілося сісти і добряче поплакати, бо зараз могла би спати дома у м'якому ліжечку і не турбуватися ні про яких зомбаків.
《 – А все тому що зв'язалася з чаклуном–потраплянцем! Треба було минулої суботи вдома сидіти! – подумала я》.
Деякий час не могла зосередитися та повернути контроль над емоціями. Поки не почула вигук Олени:
– Знімай! Знімай!
Коли перевела погляд на трійцю друзів, то брови самі похмуро зсунулися на перенессі. Тимур і Серж увімкнули камери на смартфонах і знімали Ейнара. Це недобре. Його здібностям не можна світитися в інтернеті. Ще чого доброго прийдуть якісь серйозні дядьки в масках і заберуть його на досліди.
– Приберіть телефони! 
Думаєте, мене послухали? Ага, тримайте карман ширше! Ніхто не звернув уваги! Навпаки, продовжували обговорювати скільки людей подивлятся їхні відео, скільки лайків поставлять та чи зможе відео потрапити в топ. 
– Я сказала, припиніть знімати! – Не на жарт розізлилася, а потім забрала в одного з них телефон. – Поки Ейнар рятує нам життя, ви займаєтесь...
Договорити мені не дали, щось голосно крикнувши і штовхнувши в спину так сильно, що я опинилася за межею кола та впала. Телефон вилетів з рук. Добре хоч окуляри лише з'їхали на ніс, а то де б я їх зараз шукала?
– Що ти наробив?! – вигукнула Олена.
– Замовкни! – Жорстко промовив до неї Тимур, який напевно і був тим хто мене штовхнув. А потім він звернувся до мене: – А ти піднімайся швидше і повертайся сюди!
До тями привели не слова хлопця, а та сама кінцівка, яка прилетіла до нас і яка зараз вчепилася в мій чобіт. Відчуваючи не стільки страху, як огиди, піднялася і смикнула ногою. Рука не бажала відчепитися,  тоді я повторила ту ж саму дію, потім ще декілька разів.
– Та щоб тебе! – на цей раз, мабуть, допомогла злість. Пальці розчепилися і чужа кінцівка пролетіла метра три перед тим, як прямим попаданям вдарити по голові іншого зомбі. Він майже одразу подивився на того, хто розкидаєтся тут руками. Від одного позбулася, але привернула увагу другого своїм вчинком! Чому ж так нещастить?! 
Заклики друзів Сержа швидше повертатися в коло допомогли не розгубитися. Пробач, зомбарику, та я не бажаю надто близького знайомства з тобою. Хто ж знав, що повернутися в коло буде...неможливо. 
Це я дізналася, зробивши крок вперед та наштовхнувшись немов на невидиму перепону. Що ж це виходить?! З кола вийти можна, а от назад потрапити дзуськи? 
Я озирнулася через плече. Зомбі доволі повільно прямував до мене. От тепер мені було страшно.  Аж серце кудись вниз упало. Вигуки від Сержа і Олени про те, що треба кудись бігти та ховатися, теж підвищували панічні настрої.
Тому я зробила перше, що спало на думку.
– Ейнаре!!!  – А саме – покликала чаклуна, який відбивався від зомбі неподалік. – А як зайти назад в коло?!
Побачивши мене поза межами кола, Ейнар голосно і незрозуміло вилаявся. Було ясно, що він до чортиків злий. Однак, розпитувати про обставини, як же так сталося, він не став. Лише наказав залишатися на місці.
– Ейнаре, я б з радістю, але що робити з зомбі, який наближається до мене? 
– Стій на місці!
Прокляття!
У мене все одно вибору не було. Деінде все ще блукали зомбі (хто знає, скільки їх ще ховалося в темряві) і я не могла отак просто зірватися з місця. Але чи встигне Ейнар раніше за зомбі? 
Я стояла майже впритул до захисного кола і дивилася за наближенням мерця. Нехай одного ока в нього не було, але він точно запримітив мене, як свою жертву і збиватися з курсу навіть не думав. А на чаклуна накинулося ще декілька зомбі, не даючи шансу допомогти мені.
Тремтіння в тілі посилилося. Не хочу стати нічним перекусом! Хоч би якийсь дрючок був під руками для захисту!
– Ейнаре! – Звернулася до нього плаксивим голосом. – Ти ж обіцяв захистити мене! 
Навколо була напівтемрява, однак, в цей момент я була впевнена,  що Ейнар поглянув на мене.
Раптово сфера погасла, залишаючи нас в повній темряві, а захисне коло почало зникати. Думка про те, що з чаклуном щось трапилося боляче вдарила по серцю. Я відволікла його і зомбі цим скористалися? Невже це кінець? 
Наступної миті надписи на мечі Ейнара засвітилися. Це був червоний, майже кривавий колір, але в темряві ночі його було добре видно.
– Шеас роах шаех! – Цілком живий та здоровий сказав Ейнар, а після вже здаєтся нам крикнув: – Лягайте на землю! 
Випад мечем в нашу сторону.
Я не одразу зорієнтовалася і лише встигла побачити, як нестримний потік енергії яскраво–червоного кольору несется до нас. Спочатку я думала, що це кінець і навіть не було тих секунд, щоб примружитися і закрити руками обличчя. Але ця хвиля магічної енергії розпорошила на попіл зомбі за секунду до того, як той націлився на мене своїми кривими та гнилими зубами. А потім несподівано енергія розділилася навпіл, лагідно обходячи мене і продовжила далі свій шлях. 
Інших зомбі очікувала доля їхнього друзяки. Усіх буквально знесло в одну мить, розкидуючи в різні боки і ще до того, як вони встигли впасти на землю – їхні тіла розчинилися в повітрі. На жаль, усі дерева, кущі, пам'ятники теж зазнали руйнувань.
" – А от це вже погано. Ще спіймають та припишуть нам вандалізм!  – встигла зітхнути я подумки.  Рівно перед тим, як ноги не втримали і я в шоці опустилася на землю ". 
Боже! Я справді ледь не пережила смерть від рук (пробачте, маю на увазі, зубів) ожившого мерця?  Чи усе це наснилося мені? Вигадка підсвідомості? От зараз прокинусь у своєму ліжку і на ноутбуці буде увімкнений фільм про зомбі. Саме тому вони мені й наснилися!
Чужі руки, які підхопили мене і допомогли знову стати на ноги, натякали на реальність сьогоднішніх пригод.
– Ксенія! Ксенія, ты мене чуєш? Ти не постраждала? – голос Ейнара звучав ніби скрізь товщу води.
Я поглянула на чаклуна. На бездоганно гарному обличчю не видно ані подряпини, але його очі зараз були набагато темніші за цю ніч і нагадували чорнила. Як так? Хіба у нього не карі очі? У мене галюцинації?
– Не плач. Все позаду! 
Ейнар пальцем витер вологу з моїх щок, а я тільки зараз зрозуміла,  що дійсно плачу. Вії затріпотіли, торкнулися окулярів і залишили на склі маленькі краплинки від сльоз. Нерви здали і тому сирість розвела? Цікаво, чи з'являться у мене сиве волосся після нічних пригод?
– Більше ніколи не піду на кладовища вночі! – Вимовила я тихим і хрипким голомом.
Хлопець чомусь посміхнувся, ніжно провів по волоссю  і другий раз за сьогодні обійняв мене. При чому, доволі міцно  стиснувши і немов зовсім не збираючись відпускати. А у мене не було сил для спротиву. 
– Дякую тобі.
– За що? 
– Завдяки тобі я повернув свої сили.
Я не встигла до кінця переварити його слова та розпитати як слід. Неподалік почулися гучні оплески, привертаючи нашу увагу.
– Браво! Ніколи не подумав би, що зустріну такого сильного чаклуна!