8.2

 Вночі місто засипало снігом і вранці можно було б порадіти,  роздивляючись з вікна справжню зимову казку. Але мені ж сьогодні "пощастило" з парами, а комунальні служби, як завжди не готові до снігу взимку і "привіт" заторам. 
У другій половині дня ситуація погіршилася,  коли погода несподівано  змінилася,  а сніг почав танути. Всі навколо через погоду були злі та напружені, особливо, коли стосувалося транспорту.
Нас це теж торкнулося. Через затримку маршрутки на зустріч ми прийшли, спізнившись на десять хвилин. Це небагато, проте не пунктуальність мені не характерна. Не люблю змушувати інших чекати. 
Оглядаючи кафе, погляд зачепився за рудоволосу дівчину в смугастій кофті. Дівчина щось дивилася на планшеті, час від часу посміхаючись,  а на столі була лише одна філіжанка кави.
Не до кінця впевнена підійшла саме до неї, питаючи, чи не вона Відьмочка? Коли вона підняла голову і я зустрілася з дивовижно-зеленими очима поглядом,  то на мить затамувала подих. Колір нагадував соковиту першу траву навесні. Або ж дорогоцінний камінь. В будь-якому разі, вперше зустрічаюсь з таким гарним кольором очей.
– Ви праві, це я. А ти Попала в фэнтезі? 
Вона трохи спантеличено переводила погляд то на мене, то на Эйнара, затримуючись на останньому довше. Здається, вона не розуміла, з ким із нас спілкувалася вчора.
– О, ні-ні! - замахала руками, але майже одразу поначала заперечувати попередні слова. – Точніше, так, аккаунт мій, але потраплянець тут він. 
І ніби для підтвердження своїх слів посунула Ейнара вперед.
– Оу, зрозуміло. Сідайте.
Ми слухняно сіли навпроти неї.  
Дівчина чомусь  продовжувала роздивлятися Ейнара, майже зовсім не кліпаючи при цьому. Вона ж не божевільна, так? Буде дещо незручно, якщо ми довірилися ненормальній або схибленій на фентезі. Чи ще гірше це вона нас вважає схибленими і наступної миті встане, посмієтся над нами та викличе психіатрів.
Та замість цього вона видала дещо інше:
– Пане,  не впізнаєте мене? - Спитала вона, нарешті переставши витріщатися на Ейнара.
Ми з ним приголомшенно подивилися один на одного. Він теж уявлення не мав про що дівчина каже.
– А маю?
– Не впевнена. Ми зустрілися один раз на Амносі, а потім вдруге в Шанджені. Пройшов майже рік і ви могли забути.
– Ви з Імперії?
Вона дивно всміхнулась, почувши запитання про Імперію. 
– Ні. Я завжди була жителем планети Земля, поки одного разу не потрапила на Аштер.
– Так ти попаданець навпаки? - Вклинилася в їх розмову. 
На це вона знервовано посміхнулася і побарабанила пальцями по столу.
– Не впевнена, що можно визначити мене звичним словом "попаданець". Я потрапила на Аштер після того, як ми з подругою читали книжки і побажали опинитися там. Наступного ранку я прокинулася в чужому тілі та світі.
Шестерні в голові ледь з гучним скрежетом зупинилися на мить. Очманіти! Ніколи не чула про таке. З кожним днем ​​мені відкриваються усе нові таємниці Всесвіту.
Ейнар, на відміну мене, залишався спокійний. Звичайно. Він звик до магії.
– Дозвольте уточнити, в чиєму тілі ви опинилися?
- У тілі Анни Сейнтфайр.
- І дружиною Кайема Сейнтфайра ви стали..?
- Після того, як потрапила на Аштер. Це сталося помилково, але врешті-решт наші стосунки потім налагодилися.
О. Тут я згадала про слова Ейнара. Виходить ця дівчина та сама відьма, яка зняла прокляття з лорда Сейнтфайра?
– Але зараз ви тут, а він лишився в Імперії.
Вона завмерла, а потім тихо промовила:
- Залишився там... ну, втім, якщо можна так назвати смерть.
Ейнар глянув на дівчину з прищуром, щось про себе оцінюючи.
- Вибач, але як тебе звати?
- Аня Ковальова.
Після того, як дівчина представилася, Ейнар задоволенно посміхнувся. 
– Тепер я вірю тобі. Просто зміна обличчя змусила сумніватися. 
Після чого Ейнар нормально представив нас одна одній, а мені розповів коротку версію їх зустрічі, не забувши похвалитися своїми надзвичайними здібностями.
– А що ти казала про смерть лорда Сейнтфайра? - перепитав раптом у неї Ейнар. – До того, як мене закинуло сюди ходили чутки, що Сейнтфайр – живий і здоровий – прибув до Вайвейського графства на кордоні і уклав там угоду.
– Але ... але ... як же? - розгублено пролепотіла вона. - Він живий? Це точно?
Ейнар запевнив її, що точніше не буває. Про смерть такого відомого дракона відомо було б одразу.
– До зустрічі з вами я була впевнена у смерті Кайєма.
Поки Аня коротко розповідала про односторонню угоду з богинею Веданою, я замовила нам з Ейнаром каву з тістечками. Офіціантка пішла і Аня продовжила розповідь.
Спочатку богиня поставила умову для її повернення на Землю. Вона мала знайти спосіб вбити свого чоловіка, бо Ведана притягла її на Аштер саме для знищення цього дракона. Але дівчина не збиралася вбивати Кайема своїми чи чужими руками, звикла до Аштера і вирішила залишитися там, аж тут втрутився темний маг Джонатан Олівейра. Судячи з усього, він був схибленим шанувальником тієї Анни, в тілі якої знаходилася наша Відьмочка. Маг усіляко намагався вмовити Аню розлучитися з Кайемом, але коли цього не сталося, він перейшов до важких методів.
Розповідь закінчилася битвою між Кайемом і цим божевільним. В кінці маг поранив Кая, а дівчина опинилася на Землі в своєму тілі.
- Ніколи не чув про бійку лорда та цього мага. Хтось спеціально приховав цей цікавий факт. - Задумливо промовив Ейнар. - Можливо, король чи імператор заборонили. Та все ж лорд Сейнтфайр залишився живим. Чому ж ви помінялися знову тілами?
Якщо скласти двічі по два, тобто умова Ведани та поранення дракона, висновок напрошується один:
-  У лорда могла статися клінічна смерть.
– Що? - Вона з нерозумінням дивилася на мене.
- Ця богиня поставила тобі умову – смерть лорда. І ти опинилася на Землі після його поранення. Сама подумай, клінічна смерть на деякий час пояснює все. Ти виконала умову та автоматично вирушила назад. Але лорда врятували, тож він живий.
- У твоїх словах є логіка, - через деякий час кивнула вона. - А що з Анною?
Ейнар знизав плечима.
– Я знаю мало. Вона повернулася на Аштер і знову вийшла заміж. Здається, за світлого мага. На відміну від лорда її не засуджували і не забороняли з'являтися при палаці. Хоча, враховуючи відшельницький спосіб життя, йому навряд цікаві бали.
- Ейнар, він же не думає, що я з власної волі залишила його і повернулася на Землю? Інакше чому він досі не знайшов мене?
Чаклун зам'явся, ніби не знав, як правильно відповісти. Він зім'яв серветку, а потім кинув її на стіл.
- Я не знаю про думки лорда Сейнтфайра. Але чув, що після розлучення він та леді Де'Лер'є живуть разом.
Аня подивилася на Ейнара так ніби той повідомив, що за хвилину прилетять інопланетяни та захоплять Землю.
- Як він може бути з нею?
- На це запитання я не можу відповісти, Анно. Що ж, безглуздо питати, чи знаєш ти як повернутися на Аштер.
Аня з нервовим смішком відповіла "це точно".
Хай йому ґрець! Який шанс знайти в Київі ще одну людину з подібним досвідом? Один до мільйона? Справді готова була залаятися прямо в кафе. Чи зможу я взагалі позбутися коли-небудь від чаклуна? Це ж не тягар на все життя, так? 
 На цьому наша зустріч добігала до логічного завершення. Всі дізналися, що хотіли і нових запитань ні в кого з нас не було.
– Дякую, що ви погодилися зустрітися. І вибачте, що не можу вам допомогти.
- Немає за що. Сподіваємось, у тебе все буде добре.
- Вам теж удачі.
Коли ми з Ейнаром вийшли з кафе я озирнулася. Анна відставала на декілька кроків від нас. Вираз обличчя дівчини був спокійним, немов слова про її чоловіка та іншу жінку зовсім не вплинули на неї, однак біль в очах все ж видавав її з головою.
Мені було шкода її. Та ми не були добре знайомі з нею, то ж лізти з підтримкою не наважилася.