8.1

 Після сніданку витягнула з Ейнара більше інформації щодо енергії янь. Тепер мені було відомо, що ні один привид не посміє наблизитися чи побажати заволодіти моїм тілом. Бувають винятки, коли злі духи блукали по Землі занадто довго і пожирали енергію інших привидів, чи навіть у людей. 
Але ж я не збиралася бувати в місцях, про які ходять погані чутки, в занедбаних та покинутих будинках. Тому ймовірність зустріти таку нечисть значно падає.
В будь-якому разі, це вже можна вважати за  якусь надприродну здібність?
– Іноді це трапляєтся з людьми, народженними в особливий час. Не бери в голову! - Продовжив Ейнар, неначе прочитавши мої думки і водночас розбивши усі мрії про крапельку магії у мене.
Подумки зітхнула. Що поробиш. Таке життя, а я – звичайна людина. Можно замовити губозакатувальну машинку, нехай принесуть, щоб я завжди мала її при собі. Відчуваю, що після знайомства з Ейнаром вона мені ще не одноразово знадобиться у майбутньому!
***
- Ейнаре! Ейнаре! - прокричала я, врізаючись у гострий куток тумбочки в коридорі і моментально потираючи забите стегно, зашипівши від болю.
Але до кастингу залишалося усього нічого, а я протупила, не продумавши всі деталі. Немає часу на жалість до себе.
Я залетіла на кухню. В моїх очах однозначно відображався вселенський жах, бо рука Ейнара з бутербродом застигла на півшляху до його рота.
– Що? - прошепотів він, ніби нас міг почути ще хтось, а тут обговорювалася таємниця світового масштабу.
- У нас проблеми! Ідіотка! Я забула про документи для тебе! Як ти поїдеш на кастинг без документів!
Ейнар пожвавішав.
- Чи можна не йти на цей твій кастинг?
- Не можна! Ти маєш використати будь-який шанс знайти спосіб повернутися додому, - припечатала я.
Поклала свій паспорт в якості прикладу на стіл, після чого вмостилася навпроти нього на стільці.
- Подивися, чи зможеш зробити копію, змінивши дані паспорта. - Він спокійно доїдав залишки бутерброду, майже не реагуючи ні на що, чим дратував. Я одна про все маю дбати, чи як?  - Тобі це під силу?
Ейнар витер серфетками руки.
- Звичайно. Головне, щоб ілюзія протрималася довго. Все ж, на Землі у мене обмежені можливості. 
Засмучено провівши пальчиком по краю столу, сумно зітхнула.
- І чому на мою голову впав безмагічний маг? У книжках попаданці з легкістю вирішують проблеми, і не жаліються, що магії недостатньо. 
В очах Ейнара спалахнула злість і він примружився. Чи вдасться ця маленька провокація?
— Я не маг! Тим паче, не безмагічний! Як смієш ображати мене! Я чаклун! - Йому лишилося тільки виставити груди вперед для повної картини. — І сили у мене є!
" - Як смієш ображати мене, - подумки перекривила його у голові найписклявішим голосом. От завжди він такий! Його аристократичні замашки не витравити ніяк”.
З надією в очах підняла на нього погляд.
- Що, правда? Але ти сам щойно сказав...
- Та мало що я казав, - роздратовано гаркнув Ейнар. Він узяв паспорт і почав розглядати його. - Папірець скопіювати мені під силу.
Я лише гмикнула.
Самолюбство Ейнара розміром з Тихий океан і спровокувати його, натякнувши, що він не може чогось зробити, виявилося  досить просто. Хвилину тому він мнувся, був невпевнений у своїх силах, а тепер готовий провернути що завгодно. Аби справді вистачило сил намагічити паспорт.
" - Я ж не перегнула палицю? Мені не потрібен чаклун, який через магічне виснаження валяєтся без свідомості на кухні!"
***
Вечір середи видався звичайнісіньким. 
Бабуся питала Ейнара про його успіхи на кастингу  "Битви екстрасенсів". Він закотив очі і відповів, що нормально, не забувши назвати інших претендентів безталанними. 
За останні слова він отримав догану.
- Ти можеш бути найталановитішим з усіх, але, Ейнар, поважай працю та старання інших.
Переконаним Ейнар не виглядав.
- А якщо вони не намагаються? Раптом моя правда стане для них поштовхом до дій?
- Правду теж можна подати по-різному.
Ейнар з посмішкою підняв руки, здаючись під її натиском.
- Гаразд. Згоден.
Насправді в тому кастингу не було чогось особливого.
Про всяк випадок я пішла з ним, перестраховуючись. Щоб потім не забирати його з поліції. Він же елементарно може загубитися, чи накоїти щось через необізнаність. Проте Ейнар від камер не жахався, на усі запитання нормально відповідав і пройшов випробування усього за дві хвилини. Лише інших учасників ігнорував, час від часу насмішливо говорячи мені про відсутність у них усіляких здібностей. 
Під кінець мені залишалося лише дивуватися його швидкій адаптації. За кілька днів так майстерно навчитися користуватися ґаджетами, перестати шоковано дивитися на телевізор і безтурботно читати електронні книги. Аж лячно. Не впевнена, що змогла би призвичаїтися до їх середньовічного темпу життя менше, ніж за тиждень.
Це було пізніше ввечері. Я взяла яблуко на кухні та вирішила перевірити твіттер. У стрічці нічого цікавого не було, але коли побачила повідомлення від користувача 'Відьмочка_jy' перестала жувати. До знайомства з Ейнаром я б запросто проігнорувала її повідомлення, або просто кинула користувача в чорний список.
《Ти запитувала про Аштер. Звідки тобі відомо про нього? Чула колись про лорда Кайема Сейнтфайра? – Ось що говорило її неоднозначне повідомлення》.
Не знаючи, як правильно відреагувати помчалася  назад у кімнату, де Ейнар сидів за ноутбуком, читаючи чергову книгу про якогось потраплянця.
– Ейнаре! Ейнаре, це важливо! - Прокричала я, залітаючи в кімнату.
Він повернув голову, питаючи у чому справа і до чого стільки галасу. У відповідь показала йому повідомлення.
- Думаєш, це такий самий потраплянець, як ти? - Я зовсім забула про яблуко у мене в руці, продовжуючи жестикулювати разом з ним. Опам'ятавшись, поклала фрукт на стіл.
– Важко отак визначити завдяки одному повідомленню. Але, гм, - він зробив невизначену паузу, - Відьмочка запитує про Кайема Сейнтфайра. Він досить значуща постать в Імперії Драконів та довгий час був радником Імператора. Але рік тому повернув місце голови клану Чорних драконів.
- Давай я напишу їй, - я задумалася, а потім швидко надрукувала відповідь і показала Ейнар. - Зійде?
Кімната поринула у тишу на мить. Хлопець чомусь дивився на мене і, судячи по виразу обличчя, у нього була внутрішня боротьба. 
– Так, - врешті наважився чаклун, – але не забудь додати наприкінці, що я мешканець Амноса. Хто знає, якщо вона питала про Сейнтфайра, можливо, потрапила сюди з Імперії.
Показала йому знаками "окей" і надрукувала в кінці слова Ейнара.
«Лорд із роду Чорних Драконів? Ти знаєш його? Я мешканець Амноса. - Таке повідомлення я надіслала Відьмочці».
«Дозволь спочатку перевірити тебе. Якщо ти житель Амноса, то маєш знати місцезнаходження храму Ведани у столиці»
– У столиці вона точно була. Цікаво. Пиши відповідь.
«Який з них? У центрі, неподалік базару? Чи напівзруйнований на околиці?»
– А хто така Ведана? - натискаючи на кнопку "надіслати" поцікавилася в Ейнара.
- Вона дбає про відьом. Не найкраще та спокійне божество.
- Думаєш, та хто пише нам теж справжня відьма? - тихо запитала я, ніби боялася, що нас можуть почути.
– Тоді її питання про Кайема Сейнтфайра набуває зовсім  інших барв.
– Чому?
- Він був проклятий однією відьмою, довго їх ненавидів, а через років сімдесят одружився вже на іншій відьмі, яка те прокляття зняла!
Нічого собі. Прям сценарій для типового фентезі. Чого я лише не почула і не побачила за ці п'ять днів. Потраплянець і чаклун в одному обличчі, магія, інші світи, відьми, тепер прокляття. Незабаром звикну і перестану реагувати на новини про щось незвичайне.
Наступне повідомлення нас спантеличило. 
«Ти пройшов! Але як опинився тут? Чи теж спочатку потрапив до книги? »
Про що йде мова? І що означає потрапити до книги? Я ще могла прийняти факт попадання з іншого світу, але це...поза усілякою логікою.
- Не розумію, про що вона. - Був солідарний зі мною Ейнар. – Не схоже, що у нас ситуація однакова. Ким вона була на Аштер?
– Потраплянцем? - Припустила я, не будучи вже до кінця впевнена. - Але та частина про книгу... давай її перепитаємо.
« Що ти маєш наувазі? Я завжди жив на Аштері, та якимось чином потрапив сюди кілька днів тому»
Але сьогодні відповіді на запитання ми не отримали. Відьмочка запитала, чи проживаємо ми в столиці і попросила про зустріч завтра після обіду. Ми погодились. Іншого вибору все одно не було. При особистій зустрічі Ейнар міг поставити більше запитань і визначити, чи не брехала вона часом.