7.2

 – Тобто за цими дверями справді привид? - Чомусь перейшла я на шепіт. 
– Зараз ми це перевіримо,  - і без роздумів зайшов всередину.
Озирнувшись по сторонах і впевневшись, що свідків наших дій не буде, я послідкувала його прикладу. Обстановка всередині анітрохи не змінилися з минулого тижня, і слідів чогось надприроднього з першого погляду не помітно. 
Та я зарано розслабилася.
Ейнар, уважно обстежуючи поглядом кімнату, раптом заговорив:
– Краще тобі показатися. Щоб я не тягнув тебе силоміць. - Невдовзі одна з кабінок відкрилася сама, чим мало не до смерті налякала мене. Реакція була миттєвою і я без вагань чкурнула  за спину Ейнару, який спокійно продовжив розмову: – Коли ти померла? Чому блукаєш тут? 
Якби хтось побачив бесіду Ейнара з повітрям...точно подумав би, що у нього не всі вдома. 
– Що таке? - В голосі чаклуна можно було почути схвильовані нотки, а через мить він несподівано повернувся до мене. Здивування  на його обличчі можна назвати безцінним.  – Краще тобі вийти.
– А? Чому?
– Бо ти залякала привида ледь не до смерті. 
У таке було важко повірити, та й Ейнар сказав це з явною насмішкою. Тому вирішила, що він жартує.
– І як би я це зробила?
– Не впевнений.  Або ж  це був одноразовий сплеск при появі небезпеки, або ж я не помітив, що у тебе забагато енергії янь. В будь-якому випадку одержимість привидом тобі не загрожує.
– Я все ще не розумію. 
– Енергія янь погано впливає на привидів. Близьке знаходження біля тебе загрожує їм справжніми муками.  – Пояснив хлопець ситуацію. – І я не зможу розмовляти нормально з цим привидом, бо вона забилася у куток через тебе.
Чи правильно я почула? Настільки залякати когось і не ворухнути при цьому пальцем? Треба ж таке! Я навіть трохи зніяковіла, відчуваючи провину.
Ну, добре. Потім спитаю що й до чого, а поки вирішила залишити його один на один з привидом.
***
Двері зачинилися за Ксюшею і Ейнар знову перевів погляд на дівчину. Вона притиснула голову до колін і обійняла себе руками, тремтячи від страху. 
Він справді не очікував, що, зробивши крок в сторону Ксюші, привид заверещить і в куточку благатиме не робити їй боляче. Це було йому на руку, бо не хочется витрачати магію на придушення злих намірів у нечисті.
– Часу мало. Розповідай хто ти, причини твого знаходження тут і як допомогти.  
Зазвичай Ейнар займався дрібними справами лише під час практики в Академії. В інших випадках це було занадто просто і нудто для його рівня. Але сьогодні він робив особливе виключення,  тому що цей привид знаходився в навчальному закладі Ксюші. Ще не вистачало, щоб дух померлого ходив повсюду за нею. Достатньо навіть триматися на відстані, постійно нагадуючи про себе, щоб вдарити по людській психіці.
Примара все ще не реагувала. 
Загасивши свій запальний норов, Ейнар підняв очі до стелі та попросив у Шаная терпіння, а потім сів навпочіпки поряд з нею. 
На дівчині був звичний для землян одяг: світлі джинси, блакитного кольору сорочка і туфлі на високих підборах. Вона померла не взимку? Чи просто щось сталося в приміщенні,  і тому немає теплого одягу? Обличчя не дуже постраждало – лише на скроні запечена кров. Ніяких чорних вен чи тріщин помітно не було. Хіба що волосся трохи розпатлане. Зовнішній вигляд говорив, що вона чомусь застрягла тут, а може просто загубилася по дорозі на той світ.
 Добре. Такий розклад речей влаштовував чаклуна. Бо злого духа він би одразу спопелив, без усіляких розмов або домовленостей.
– Ти ж хочеш, щоб тобі допомогли? - Запитав Ейнар, щоб нарешті спонукати її до співпраці. – Шанс лише один. Тут і зараз. - І витримавши невелику паузу, поцікавився, як вона померла.
Дівчина підняла на нього перелякані очі. Будь вона живою – однозначно вдарилася би у сльози.
– Не знаю. Останнє, що я пам'ятаю...- вона затнулася, явно не до кінця впевнена у своїх спогадах. – Здається,  це був мій перший день в університеті. 
– В цьому університеті?
Вона похитала головою.
– Ні. Тут я опинилася через браслет.
Через хвилину Ейнару довелося зазирнути під раковину, де тонкий срібний браслет, який переплітався з червоною ниткою і чорним волоссям, непомітно зачепився за трубу.
– Нитку на руку мені пов'язала мати. Казала, що вона має захистити мене. - З сумною усмішкою промовила дівчина. – Браслет я одягнула в той день і через поспіх вранці зачепилася ним за волосся. Так він переплівся з ниткою.
Картина ставала все яснішою. Частина її душі виявилася прив'язаною до червоної нитки і не могла спокійно покинути цей світ. Особливо, якщо хтось навмисно викинув(чи загубив) браслет.
– А ти була десь ще після смерті? До цієї вбиральні?
– Була. Я бачила свою родину в лікарні біля мого тіла. Майже одразу мене закинуло сюди і вийти не виходить. – Не забарилася її відповідь, а потім вона журливо вигукнула: – Скоро ювілей буду святкувати тут! 
Щось прикинув у думках, Ейнар продовжив розпитувати її:
– А коли потрапила сюди, то нікого підозрілого не бачила? 
– Нікого.
Ейнар розчаровано клацнув язиком. Закрадалися сумніви щодо її природної смерті, але їх він не міг ані підтвердити, ані спростувати. А кидатися на пошуки припускаємого вбивці...у нього точно немає часу на це.
– Я зрозумів. 
Піднявшись, він задумливо дивився в одну точку з пів хвилини. У будь-якому випадку треба забрати звідси привида. Тільки важко буде відправити її на той світ, якщо у неї є стримуючий фактор на Землі. Багато сил забере такий ритуал. 
Ейнар примружився. 
Несподівано у нього з'явився гарний план. І у дівчини буде можливість знайти причетного до появи її браслета у вбиральні університету,  і у нього з'явится шанс не витрачати дарма магію на ту "Битву екстрасенсів ".
Тому, повідомив їй свої умови і отримавши згоду, він тимчасово запечатав її душу в браслет. Покінчив нарешті з цим духом, Ейнар кинув браслет в карман та вийшов до Ксюші, яка вже зовсім знудилася. 
– Ну що? 
– Все добре. Привида тут більше немає.
Ксюша з полегшенням зітхнула. Він посміхнувся і хотів спитати щодо екскурсії університетом, заразом треба  перевірити інші частини будівлі. Хто знає,  може тут водиться багато нечисті.
– Спробуєш ще хоч раз зняти шапку і я натягну її тобі на дупу! - Гучний дівочий крик доносився зовсім недалеко і привернув увагу небагаточисленних студентів у коридорі.
Ейнар теж повернув голову і наступної миті його очі ледь не повилазили з орбіт. Ельф! Це точно той проклятий ельф, з яким він бився до потрапляння на Землю. І перестрітися з ним тут було останнє чого він бажав!
Недовго думаючи, чаклун схопив нічого не підозрюючу Ксюшу за руку і потягнув її чим швидше до виходу.
– Не буду! Мої вуха занадто гарні, щоб звичайні люди їх бачили! - Дратівливо-примхливий голос ельфа ані трохи не змінився. 
– Ейнаре, почекай! - Нагадала про себе Ксюша, смикнувши рукою. – Чому...куди ми так поспішаємо?
– Подумав, що тобі не завадить поснідати. 
Вибравшись на вулицю, чаклун трохи сповільнив крок, озирнувшись наостанок. От вам і розслабився! От вам і світ без магічних істот!
В нього була лише надія на те, що  сюди хоч не закинуло всю академію.