4.2

 ***
Не встиг Морфей розкрити для мене свої обійми, як відчула, що джерело тепла зникає. Схопила край і слабкими руками потягнула ковдру назад. Вона чинила немислимий опір!

Як так? 

Бажаючи з'ясувати причину бунту ковдри, я відкрила очі. Спочатку побачила руде волосся і темно-синю сорочку, а піднявши очі, виявила їх володаря, який дивився на мене з царственою гордістю. 

Схоже, хтось не знає значення слова "ввічливість", коли ти в гостях. Інакше чому Ейнар тягне інший кінець ковдри?

Ображено насупилася.

– Що у тебе на думці? Поганий, поганий Лерой Браун! – Не звертайте уваги. Після безсонної ночі мій мозок погано працював і видавав дивні фрази.

– Не маю і найменшого поняття, чому ти назвала мене Лероєм Брауном, але якщо ти вважаєш себе гостинною господинею, то встанеш і нагодуєш свого гостя.

Та ви що? А нахабних гостей обов'язково годувати? Ні? Ну, тоді я посплю ще трошки?

Завозившись на ліжку, я почала повертати собі половину ковдри, яку більше ніхто не тримав, мабуть вирішивши, що після цих слів я обов'язково побіжу на кухню виконувати його наказ. А в мене, між іншим, була безсонна ніч. І я не бажала сьогодні приміряти на себе образ зомбі, лякаючи всіх темними колами під очима.

Завбачливо закутавшись у кокон із ковдри, я блаженно зітхнула, уткнувшись носом у подушку.

– Абонент тимчасово недоступний, – тихенько бурмотіла я.

– Я дам золото! – почулося мені у відповідь.

– Ага.

– Багато золота!

– Ага.

Вважає, що мене можна підняти у вихідний день якимось золотом? Наївна душа! Мене не купиш золотом! А ось філіжанку кави в комплекті зі свіжою булочкою можна вважати нормальним хабарем.

– Подвійна порція або нічого, – чомусь продовжувала говорити фрази з фільму.

Один, два, три, чотири….

Ще трохи – і я б поринула в сон, але тут поряд з моїм обличчям на подушці щось брязнуло. Розліпила одне око, в повному нерозумінні втупилася на чотири монети перед собою. Він сміється з мене?

Остаточно вбив сон телефон. Повірте, після «Rammstein» сон до вас точно не повернеться. У засмучених почуттях я вдарила по подушці, тим самим  змусивши монетки розлетітися по ліжку. Чому мені не дадуть сьогодні виспатися? Хіба так багато прошу?

Все ще закутана у ковдру, я сіла на ліжку і потяглася до тумбочки, де лежали окуляри.

– Забери свій дріб'язок, – сказала я Ейнару. Поки він зображав із себе викинуту на берег рибу, я попрямувала до телефону, щоб дізнатися, хто з самого ранку дзвонить мені. Підтянувши ковдру, що з'їхала з плеча, а також борючись з новим позіханням, відповіла: – Алло.

– Вяземська! – гаркнула трубка. – Де тебе чорти носять?

– Вдома я. Чого кричиш?

– Скажи, чи пам'ятаєш ти, радість моя, про що ми домовлялися у п'ятницю?

Сховала позіхання в кулак і прикрила очі. Одному подавай ледь не сніданок у ліжко, друга каже загадками о десятій ранку!

– Про що?

– Потрійне побачення.

– З ким? – Від здивування очі розкрилися ширше. Ні про яке потрійне побачення я не пам'ятала!

- Юля зі своїм ненаглядним Соколовим, я з Ігорком і ти.

У цей же момент ковдра почала зісковзувати вниз.

– І де тут потрійне побачення? —  З сумнівом перепитала я, на хвилинку навіть забувши про хлопця в моїй спальні, ковдрі і роздратування. За спиною різко видихнули. Кинула через плече похмурий погляд на чаклуна, який мав вкрай дивний вираз обличчя. – Ви парочками, а я одна.

– Вяземська, ти прикалуєшся наді мною?! В п'ятницю я тобі всі вуха продзижчала про друга Ігоря.

Після слів Поліни спогади про п'ятницю зволіли відвідати мою діряву голову. І як могла забути? У нової пасії Поліни був одинокий гарний друг, а їй захотілося побути Купідоном, сподіваючись, що цього разу дівчині вдасться поєднати самотні серця.

Її оптимізму я не поділяла. Попередні два кандидата схвалених Поліною були хай і симпатичними, але розмови з ними у мене не виходило. Чи то я, надто нервуючи, боялася сказати якусь несусвітню дурість, чи незацікавлений вигляд хлопців зовсім вбивав прагнення поспілкуватися. Єдине моє бажання на подібних побаченнях – це скоріше звалити звідти.

– Кирил, —  простогнала я. – Точно!

– Згадала? От і добре, значить збирайся та дуй одразу в кафешку.

– Полін, пробач, я не зможу. У мене тут проблема з'явилася. – Ні разу не збрехала я, поглянувши на проблему, що стояла посеред кімнати. Для початку варто розібратися з наслідками моєї душевної доброти. Плюс, у мене з'явилася вагома причина відмовитися. — Попроси когось іншого.

– Як довго мені ще чекати? – голосно, зарозуміло й зовсім не вчасно вклинився Ейнар. 

На мій спопеляючий погляд він не відреагував, продовжуючи зображати з себе вкрай важливу людину, у якої намагаються відібрати її дорогоцінний час пустою балаканиною. У цього пихатого індика нічого спільного з тим вчорашнім нещасним хлопцем, якого я пожаліла.

– Хто це? – одразу ж поцікавилася Поліна.

– Ніхто. Я подзвоню тобі ввечері, домовилися?

– Сказала би одразу, що знайшла собі бойфренда. 

Вбережи мене, Боже, від можливості стати дівчиною цього зазнайки! Краще вже померти старою дівою.

– Я попрошу свою знайому прийти замість тебе. Але ввечері ти мені все розкажеш! 

– Домовилися. 

Згорнувши розмову з подругою, підняла ковдру з підлоги й кинула її на ліжко. Роздратування піднялося до жовтої мітки, коли я повернулася до Ейнара і прикинула в думках, як швидко я зможу завершити наше «знайомство». 

– Тебе не вчили не лізти у чужі розмови?

– А тебе не вчили одягатися, як личить пристойній дівчині? 

Я мало не задихнулася від обурення!

Вчора я спеціально порилася у своєму гардеробі і дістала коробку від мачухи й Лізки, згадавши про подаровану шовкову піжаму. Вона складалася з вільних штанів і закритої майки з чорним мереживом. Це був оптимальний варіант. Навіть неприязнь до Альбіни не стала на заваді. Дуже не хотілося мені вранці стати об'єктом глузування чаклуна завдяки своїм піжамам з тваринками. Але, як вивилося, уникнути цього не вдалося.