4.2

 Мені здалося, не встиг Морфей розкрити для мене свої обійми, як відчула, що мене полишає джерело тепла. Схопила край, слабкими руками потягнувши ковдру назад. Вона чинила немислимий опір!
Як так? 
Бажаючи з'ясувати причину бунту ковдри, відкрила очі. Спочатку побачила руде волосся і темно-синю сорочку, а піднявши очі, виявила їх володаря, який дивився на мене з царственою гордістю. 
Схоже, хтось не знає значення слова "ввічливість", коли ти в гостях. Інакше чому Ейнар тягне інший кінець ковдри?
Ображено насупилася.
- Що у тебе на думці? Поганий, поганий Лерой Браун! – Не звертайте уваги. Спросоня мій мозок погано працював і видавав дивні фрази.
- Не маю і найменшого поняття, чому ти назвала мене Лероєм Брауном, але якщо ти, вважаєш себе гостинною господинею, то встанеш і нагодуєш свого гостя.
Та ви що? А нахабних гостей обов'язково годувати? Ні? Ну, тоді я посплю ще трошки?
Завозившись на ліжку, я почала повертати собі половину ковдри, яку більше ніхто не тримав, мабуть вирішивши, що після цих слів я обов'язково побіжу на кухню виконувати його наказ. А в мене, між іншим, була безсонна ніч і я не бажаю приміряти на себе сьогодні образ зомбі, лякаючи всіх темними колами під очима.
Завбачливо закутавшись в кокон із ковдри, я блаженно зітхнула, уткнувшись носом у подушку.
- Абонент тимчасово недоступний, - тихенько бурмотіла я.
- Я дам золото! – почулося мені у відповідь.
- Ага.
- Багато золота!
- Ага.
Вважає, що мене можливо підняти у вихідний день якимось золотом? Наївна душа! Мене не купиш золотом! А ось філіжанка кави в комплекті зі свіжою булочкою можна вважати за нормальний хабар. 
- Подвійна порція або нічого, - чомусь продовжувала говорити фрази з фільма.
Один, два, три, чотири….
Ще не трохи і я б поринула в сон, але тут поряд з моїм обличчям на подушці щось брязнуло. Разліпила одне око, в повному нерозумінні витрівщись на чотири монети перед собою. Він смієтся наді мною?
Остаточно вбив сон телефон. Повірте, після "Rammstein" сон до вас точно не повернеться. У засмучених почуттях я вдарила по подушці, тим самим  змусивши монетки розлетітися по ліжку. Чому мені не дадуть сьогодні виспатися? Хіба так багато прошу?
Все ще закутанна у ковдру, я сіла на ліжку і потяглася до тумбочки, де лежали окуляри.
- Забери свій дріб'язок, - сказала я Ейнару. Поки він зображав з себе викинуту на берег рибу, попрямувала до телефону, щоб дізнатися, хто з самого ранку дзвонить мені. Підтянув ковдру, що з'їхала з плеча, а також борючись з новим позіханням, відповіла: – Алло.
- Вяземська! – гаркнула трубка. – Де тебе чорти носять?
- Вдома я. Чого кричиш?
- Скажи, чи пам'ятаєш ти, радість моя, про що ми домовлялися у п'ятницю?
Сховала нове позіхання в кулак і прикрила очі. Одному подавай ледь не сніданок у ліжко, друга каже загадками о десятій ранку!
- Про що?
- Потрійне побачення.
- З ким? – Від здивування очі розкрилися ширше. Ні про яке потрійне побачення я не пам'ятала!
- Юля зі своїм ненаглядним Соколовим, я з Ігорком і ти.
У цей же момент ковдра почала зісковзувати вниз.
- І де тут потрійне побачення? - З сумнівом перепитала я, на хвилинку навіть забувши про хлопця в моїй спальні, ковдрі і ранньому пробудженні. За спиною різко видихнули. Кинула через плече похмурий погляд на чаклуна, який мав дуже дивний вираз обличчя. – Ви парочками, а я одна.
- Вяземська, ти прикалуєшся наді мною?! В п'ятницю я тобі всі вуха продзижчала про друга Ігоря.
Після слів Поліни спогади про п'ятницю зволили відвідати мою діряву голову. І як могла забути? У нової пасії Поліни був одинокий гарний друг, а їй захотілося побути Купідоном, сподіваючись, що цього разу дівчині вдасться поєднати самотні серця.
Її оптимізму я не поділяла. Попередні два кандидата схвалених Поліною були хай і симпатичними, але розмови з ними у мене не виходило. Чи то я, надто нервуючи, боялася сказати якусь несусвітню дурість, чи незацікавлений вигляд хлопців зовсім вбивав прагнення поспілкуватися. Єдине моє бажання на подібних побаченнях – це скоріше звалити звідти.
- Кирил, - простогнала я. – Точно!
- Згадала? От і добре, значить збирайся та дуй одразу в кафешку.
- Полін, пробач, я не зможу. У мене тут проблема з'явилася. – Ні разу не збрехала я,  поглянувши на проблему, що стояла посеред кімнати. Для початку варто розібратися з наслідками моєї душевної доброти, плюс, у мене з'явилася вагома причина відмовитися. - Попроси когось іншого.
- Як довго мені ще чекати? – голосно, зарозуміло і зовсім не вчасно вклинився Ейнар. 
На мій спопеляючий погляд він не відреагував, продовжуючи зображати з себе вкрай важливу людину, у якої намагаються відібрати її дорогоцінний час пустою балаканиною. У цього пихатого індика нічого спільного з тим вчорашнім нещасним хлопцем, якого я пожаліла.
– Хто це? – одразу ж поцікавилася Поліна.
– Ніхто. Я подзвоню тобі ввечері, домовилися?
– Сказала би одразу, що знайшла собі бойфренда. 
Вбережи мене боже від можливості стати дівчиною цього зазнайки! Краще вже померти старою дівою.
– Я попрошу свою знайому прийти замість тебе. Але ввечері ти мені все розкажеш! 
- Домовилися. 
Згорнувши розмову з подругою, підняла ковдру з підлоги та кинула її на ліжко. Роздратування піднялося до жовтої мітки, коли я повернулася до Ейнара і прикидаючи в думках, як швидко я зможу завершити наше «знайомство». 
- Тебе не вчили не влізати у чужі розмови?
- А тебе не вчили одягатися, як личить пристойній дівчині? 
Я мало не задихнулася від обурення!
Вчора я спеціально порилася у своєму гардеробі і дістала коробку від мачухи та Лізки, згадавши про подаровану шовкову піжаму. Вона складається з вільних штанів і закритої майки, яка оброблена чорним мереживом. Це був оптимальний варіант. Навіть неприязнь до Альбіни не стала на заваді. Дуже не хотілося мені вранці стати об'єктом глузування чаклуна завдяки своїм піжамам з тваринками. Але як бачите, уникнути їх не вдалося.
– Сходи до окуліста, у тебе проблеми із зором. - Сухо порадила я. - І взагалі, я бачу, ти одужав? Чи не час нам попрощатися?
- Вимушений відхилити твоє прохання. У мене є тимчасова проблема з відкриттям порталу додому. Я маю намір залишитися тут до її вирішення. - Упевнено так заявило це диво.
Пару довгих миттєвостей я не могла знайти відповідних слів для зухвальця. Він має намір залишитись тут? А дозволи запитати не треба?
– Це не прохання. Ейнар, квартира не моя та не мені вирішувати: залишати тебе чи вигнати. - Намагалася робити тон м'яким, не висловлюючи роздратування, що плескалося всередині.
Він склав руки за спиною, піднявши підборіддя вгору. Його очі нічого не виражали, холодно дивлячись уперед. 
– Що ж, я хотів би поговорити з господинею. Можливо, вона виявиться зговірливішою.
- Тобі сподобалося твоє знайомство зі стражами правопорядку?
Мої слова змусили його напружитися.
- Ні.– Він таки зміг спуститися з небес на землю, заговоривши нормальним тоном. - До чого ти ведеш?
- До того, що бабуся при вигляді тебе одразу кинется викликати їх. 
- У мене є золото…- здається, він все ще не втрачав надії знайти хоча б один нормальний аргумент. Ентузіазм хлопця згасав.
- Навряд воно допоможе. У нас паперові гроші.
 Чаклун став міряти кроками кімнату, неначе це могло його заспокоїти.
– Нехай проклятого ельфа з його друзями затягнуть демони у самісіньке пекло! Ненавиджу світлих! – зло виплюнув Ейнар. Від хлопця ніби тягнулися хвилі негативу, тож я постаралася перебувати від нього на максимальній відстані. — Значить, – тепер незадоволені карі очі зосередилися на мені, — немає шансу обміняти золото на ваші папірці? 
– Ні. 
Так, золото можна здати в ломбард і отримати гроші, тільки воно з іншого світу, і я не впевнена на рахунок проби.
- І що накажеш робити? Як шукати спосіб відкрити портал додому, якщо у мене немає коштів? Темрява-а-а! 
 Розгубленність на його обличчі була безцінна. В той же час, я не відчула ніякого задоволення від того, що змогла вибити ґрунт з-під його ніг. Напевно, це важко потрапити в інший світ, який до того ж обігнав їх за технологіями. Без грошей він не зможе навіть зняти номер у готелі, а піде пропонувати комусь золото в обмін на гроші – опиниться або у лікарні, або за ґратами.
-  Слухай, а ти з навколишнім оточенням, як хамелеон, зливатися можеш?
Моє питання змусило його припинити метатися. На мене подивилися, як на божевільну. 
– Е-е, ні.  
– А невидимим стати? - Я просто повинна була поставити це питання після згадки Даші про демона-невидимку.
– У мене немає потрібного артефакту для цього. Але, якщо тебе цікавлять мої здібності, - він витримав театральну паузу, - я добре володію ілюзією, можу впливати на людей і...- Ейнар злегка схилив голову вбік, край його губ піднялися, позначаючи посмішку, - Мабуть, для початку вистачить. 
- І проклинаєш людей. Чули.
Уф! Я сильно пошкодую про наступні слова, не кажучи вже про наслідки, але уявляти себе на його місці було неприємно. Цікаво, чи допоміг би мені Ейнар, опинись я в схожій ситуациї? У мене великі сумніви на цей рахунок.
- Я пропоную тобі свою допомогу, проте не знаю, як пояснити бабусі твою появу у нас в квартирі. – І, перш ніж він відкрив рота, я швиденько видала наступне: - Про інший світ ніхто не повірить. Треба вигадати щось правдивіше. 
Ейнар попросив пару хвилин на роздуми. Мені ж було в радість скинути цей камінь зі своїх плечей. Він– хлопець, значить і йому вирішувати його особисті проблеми.
- Що стосується мого впливу на людей, - заговорив Ейнар через хвилину. – Під ним я мав наувазі гіпноз. Та мені потрібен час хоча б до вечора. Цей проклятий світ насміхається наді мною, відновлюючи резерв повільно. 
Він володіє гіпнозом? Вчора в парку він хотів загіпнотизувати мене? І нічого не вийшло тому що залишилося мало сил? Чи поради ведучого виявилися дієвими? Та надалі поряд з ним буду обережніша і  запам'ятаю на майбутнє, що прямо в очі рудому нещастю дивитися не можна.
- Твій резерв відновлюєтся? О, так можливо через пару днів ти зможеш відкрити портал? 
І я позбавлюся від новоявленного головного болю.
Ейнар насупив брови.
- Ті нікчемні частинки магії більш схожі на подачки. Їх не вистачить. – Він починав злитися. 
Погано. Небезпечно. Невідомо, чим закінчится розмова з сердитим чаклуном. Адже часточка магії у нього є? А бути проклятою в мої найближчі  плани не входило. То ж повернемо його до колишньої теми.
- Припустимо, ти загіпнотизуєш її, але все одно повинна бути поважна причина для твого знаходження тут. Родичів у нас немає, в якості друга в біді представити тебе не зможу. Ми не знаємо, скільки знадобиться часу, щоб відправити тебе в твій світ, а проживати у бабусі більше пари днів не зможеш, - розмірковувала я вголос. – І ким же ти будеш?
Придивилася краще до Ейнару, приділяючи особливу увагу симпатичній мордашці. Сьогодні обличчя не виглядало жахливо: вчорашніх подряпин не було, залишився невеликий синець на вилиці, а під постраждалим оком і натяку не лишилось. У мене ж  синець може «сходити» тиждень, а йому вистачило десяти годин. Магія? 
- Є! Є у мене один варіант! – радісно вигукнула я, коли згадала нашу з бабусею розмову на минулому тижні. – У бабусі була подруга, живе вона на іншому кінці країни і спілкуются вони зараз рідко. До того ж, вона рудоволоса. Будеш її онуком. Ідеально. – Я пишалася, відчуваючи себе чортовим генієм! А в наступну мить радість зникла, я занепокоїлася. - Але ти точно з  допомогою гіпноза зможеш її переконати?
Я відчула весь жах, уявивши невдачу Ейнара. Його провал означав і мій кінець. Мене відправлять назад до батька, звідки так важко було вибратися. Не хочу втратити свою свободу через мало знайомого  чаклуна з іншого світу.
- Дай мені  часу до вечора. Мені вдасться увібрати у себе тот мінімум енергії, якого повинно вистачити. – Сказав Ейнар, а в сторону ледь чутно прошепотів: - Сподіваюся на це.
Але я почула. 
Так, Ксюшо, ситуація критична і кожний наступний рух нагадує кроки по льоду під час весняної відлиги. Не провалитися б мені в холодну воду. 
- Безперечно щось пішло не так. В книжках все значно простіше вирішувалося.
- В книжках?
- Так, я вчора вночі прочитала пару книжок, - трішечки применшила я. Вчора мені вдалося прочитати шість книг. Не дивуйтесь, читала я швидко, пропускаючи романтику, непотрібні діалоги та страждання головних героїв, в пошуках потрібної інформації. – Всі книжки в стилі фэнтезі, в яких розповідається про потраплянців.
- Потраплянців? – протягнув він незнайоме слово.
- Вибачай, постійно забуваю звідки ти  і що багато слів тобі не знайомо. – Сказала я, відкриваючи шафу і витягуючи на світ божий перший світшот, який потрапив під руки.
Перевдягатися часу немає, а в одній піжамі ходити по квартирі...можно знову нарватися на звинувачення чаклуна про мій«непристойний» вигляд. Одягаючи рожевий світшот зверху майки, без переходу додала:
- Книжки про таких нещасних, як ти. Вони опинилися на Землі помилково, зустріли головних героїнь, а ті намагалися їм допомогти повернутися.
Той жахливий льодовик в його очах нарешті почав стрімко танути. В них спалахнула надія. 
- Існують приклади їх повернення додому?
- В книжках є різні варіанти. Та я б не радила рівнятися на персонажів у фэнтезі. Звичайно, якщо не плануєш затриматися у нас більше тижня. 
- Їм так довго довелося витратити на пошуки? – Тон Ейнара був спантеличений.
- Пошуки, пригоди, і особлива увага приділяється коханню. – Мої слова змусили його фиркнути. – От і я сподіваюсь, що додому тебе відправимо швидко і без затримок, а там вже шукай пригод і кохання. 
– Зараз мене цікавить інше питання. Кулон чий? - Запитв Ейнар, кивнувши на прикрасу на столі.
Звела брови докупи. Вже давно варто було викинути його к усім чортам. Я рідко носила цей кулон. Зазвичай він валявся в шкатулці, та кожний раз подумавши відправити його у відро для сміття, забувала про це. 
– Мій. – Тут була лише доля правди. – Чого така цікавість до звичайної прикраси?
– Добре. Просто чудово! - Несподівано тепла посмішка збила з майбутніх підозр.
Добре? Що він мав наувазі під цим? І чого він посміхаєтся, немов йому повідомили про виграш у мільйон доларів?
В замішанні моргнула.
– Ти дивний! Не змушуй мене думати, що я помилилася на твій рахунок. У мене і без того достатньо сумнівів!
Говорила я, заодно кидаючи насторожені погляди у бік дверей. Ми були необережними, говорячи з Ейнаром голосніше, ніж варто було б. Я розумію, бабусі не спаде на думку, що її онучці захотілося зайнятися благодійністю, затягуючи в будинок мало знайомого хлопця, але за час нашої розмови ніхто не постукав у двері, не спробував перевірити чи все в мене в порядку. Підозріле затишшя. 
《– А уявляєте, якщо я затягла в будинок психа? Він убив мою бабусю, сховав її труп у шафі, а зі мною вирішив пограти у свої ігри, але наприкінці на мене чекає доля попередніх жертв? - спало на думку найбезглуздіший і кривавий варіант». 
Витрусивши з голови ідіотські думки, вирішила менше дивитись новини. Я стала занадто підозрілою. 
– Почекай секунду, гаразд? 
Дочекавшись згоди від Ейнара, швидкими кроками попрямувала до дверей, подумки благаючи усіх існуючих та неіснуючих богів пожаліти мою добру душу і подарувати більше часу для підготовки. В дану хвилину я не зможу пояснити всю ситуацію. 
Клацнув замок. Відчинивши двері, з побоюванням визирнула в коридор. У помешканні стояла тиша.
- Бабусь? - Покликала я. Звичайно, мені не відповіли. – Гм…
Де вона?  Мої молитви були почуті?
З кімнати я виходила впевненішою ходою. Боги сьогодні були прихильними до мене, а причина відсутності бабусі знайшлася на кухні. У коротенькій записці вона сповіщала мене, що пішла до подруги, яка жила на два поверхи нижче.
- Ейнаре, виходь. Нікого нема, бабуся пішла! - крикнула я, а повернувшись, виявила, що Ейнар вже зайшов на кухню.
З посмішкою помахала запискою в повітрі. 
- Припускаю, у нас є пара годин чи близько цього. 
- Може, ти нарешті погодуєш мене? Відновлення та голодування – речі несумісні.
- Погодую. – Покірно погодилася я. - Тобі слід відвідати ванну, привести себе в нормальний вигляд. При одному погляді на тебе плакати хочется.
В ванній кімнаті показала Ейнару, як користуватися душем, і поки він з дитячим захопленням відкривав та закривав крани, я знайшла чистий рушник і дістала з шухляди нову зубну щітку. А вже урочисто вручив це это добро хлопцю думала піти. Мене притримали за лікоть, попросивши пояснити застосування зубної щітки. Довелося затриматися.
Закривши двери ванної, поспішила на кухню. В холодильнику було повно продуктів, але зранку я здатна лише на яєчню з беконом і дві філіжанки кави. Ейнару ні з чого обирати, тому доведеться йому насолоджуватися звичайною яєчнею.
Помітно посвіжилий Ейнар з'явився на кухні через двадцать хвилин. Сорочка зі штанами на ньому були ті ж самі, а ось його вогняне волосся стягнуте чорною стрічкою. 
З довгим волоссям йому доведеться попрощатися. Не може він в такому вигляді  ходити по місту. Буде привертати зайву увагу , або взагалі приймуть його за рокера недоробленного. І з одягом потрібно щось вирішити. Гроші на прикид для нього знайдуться, та чи зможу я умовити його обрізати волосся коротше?
- Тільки яйця? – сумно запитав Ейнар, сідаючи за стіл і с явним розчаруванням витріщившись на тарілку. Однак, за їжу все ж прийнявся.
- А чого ти очікував за п'ятнадцать хвилин? Бенкет на весь світ? – скептично поцікавилася, роблячи маленький ковток кави. – Вибачай, я не чарівниця. Вранці не здатна на такі подвиги. Але, якщо тобі ну дуже хочется, в холодильнику можеш взяти продукти і  приготувати щось. Нічого не маю проти.
- Приготувати? Я?! 
 Дивлячись на його перекошенне обличчя можу однозначно сказати, що перспектива постояти біля плити його не порадувала. Складалося враження, що своїми словами про готування я його сильно ображила. 
- У тебе такий вираз обличчя, начебто я тобі запропонувала щось заборонено, а не просто приготовиту якусь страву.
 Ейнар припинив їсти. Карі очі дивилися на мене з обуренням.
- В моєму світі жінка ніколи не запропонує чоловіку готувати, поки сама сидить і п'є свій напій. – Сказано це  було настільки безапеляційно, і явно передбачалося, що я вмить стану поступливою і слухняною.
Маленька помилка з його боку: я не з його світу. Про що він зовсім забув. А в моїй волелюбній душі прокинувся феміністичний настрій! Не дам собою командувати! І патріархальних замашок не буду терпіти. Тож ламатимемо його погляди на життя. Нічого, ми швиденько донесемо до нього просту істину про рівність і свободу вибору у світі. 
–  Так? - без цікавості перепитала я, спокійно продовжуючи насолоджуватися кавою. Це більше було схоже на знущання з мого боку. - Моє співчуття вашим жінкам! Глухе Середньовіччя – повний відстій.
 Мені почулося, чи в цій кімнаті дійсно хтось скрипнув зубами? Доб'ємо його? 
Відставила чашку в сторону, подумки потираючи руки в передчутті.
- І менше балакай про такі речі при інших дівчатах. Ми живемо в двадцать першому сторіччі, процвітає рівність між чоловіками і жінками. А за зневажливі розмови можеш отримати по обличчю, або існує ризик натрапити на феміністок. 
Наступні хвилин десять пішли на роз'яснення для Ейнара про те, що ж це за звір такий «феміністка». Почуте його привело в замішання і здивувало. Так, складно цій темряві буде жити в нашому світі. 
– Не можу повірити. Усі жінки працюють! 
 І чого, питається, він жахнувся?
– Ласкаво просимо до сучасного світу, друже мій. А у вас хіба немає відьом, магів жінок?
– Це інше!
Вже не стала сперечатися. Бо псувати такий гарний с самого ранку не дуже хотілося.
Занурений у свої думки, Ейнар мовчки доїдав свій сніданок. Я напевно дала йому їжу для роздумів. Що, якщо хтось нагорі прислав його в наш світ на перевиховання? І додому йому світить потрапити лише у разі разючої зміни, придушення своїх звичок. Дуже слушний варіант. Але хіба може змінитися особистість, що вже відбулася? 
Ось цікаво, скільки нещастю, що звалилося на мою голову? О молюски, а якщо я неповажно поставилася до дев'яностолітнього старичка, хай він і добре зберігся?! Не здивуюсь такому повороту. Він прибув із магічного світу, у них могли знайти спосіб залишатися молодим та красивим. 
Перед тим як заговорити, я прокашлялася.
- Ейнар, - несміливо поначала я, і посунула в його сторону булочки та круасани.
Ні, повинна визнати, я відсувала їх подалі від себе через страх зірватися. Сьогодні вступало в силу обіцянка відмовитися від солодкого та різних смаколиків. Доводилося випробовувати силу волі, гіпнотизуючи булочки. 
Чорт, це виявилося складніше, ніж я думала.
Подумки вдаривши себе по руках, відірвала погляд від булочок і зосередилася на розмові з чаклуном. Він, до речі, з найсерйознішим виглядом уплітав круасан із завидною швидкістю та апетитом.
Прокляття.
– Так ось, що я хотіла запитати…
- Так?  Я уважно слухаю.
Ні, ти не слухаєш. Ти їси смачні круасани з моєю улюбленою начинкою.
Аргх!
Правило номер 1. Коли ви намагаєтесь позбавитися від солодкозалежності,  то постарайтесь переконатися, що вдома не залишилося нічого «забороненого».
- Скільки тобі років? 
- Двадцять один.
Отетеріло моргнула. Справді? 
- Хах! Двадцять один?! – надто емоційно перепитала я, ляснувши долонями по колінах. – Двадцять один!
- Що я не так сказав?
- Все ок. – Поспішила заспокоїти його. -  Не очікувала просто. Знаєш, ти жахливо пафосний, намагаєшься командувати, я думала, твій вік коливається від шістдесяти до сотні років. 
Він поперхнувся. Я дбайливо постукала його по спинці і запропонувала води, він зі сміхом відмовився. 
– Сотні? О, Шанай! - Його гучний, щирий сміх на пару секунд став єдиним звуком у квартирі. Втім, він швидко впорався з собою і випростався, дружелюбно посміхнувшись. - Пробач. Так скільки тобі років? І ти незаміжня? – Чомусь останнє питання прозвучало з нотками зацікавленості
Зацікавлення? Хе-х, мабуть, мені щось почулось.
- Мені дев'ятнадцять. Я не заміжня і в найближчі п'ять років не планую міняти свій статус. – Швидко проінформувала його.
Він щось незрозуміле пробурмотів про наші нрави, але я вдала, що на хвилинку оглухла, прибираючи зі столу дві чашки і тарілку.
- Отже, - сперлася рукою на стільницю позаду себе, зітхнула. - Нам треба забратися з квартири до вечора. Вистачить часу для обмірковування версії «онук подруги» і зробити з тебе мешканця мегаполісу. Спочатку змінимо твій імідж, - задумливо оглядаючи фронт роботи, запропонувала я. Нам потрібно  «зробити» його з нуля. - Купимо тобі інший одяг, з волоссям щось вирішимо ... - У повітрі зробила невизначений жест рукою.
- Ні! – прозвучало категоричне. - Я не даю дозволу на останнє.
Він впертий, але і я здаватися не збиралася.
– Твоє право, - зберігаючи безтурботність, відповіла я, - але тебе можуть прийняти за ... - на мить замовкла, підшукуючи потрібне слово. Як би це йому зробити, щоб він перестав відпиратися? Чого там чоловіки бояться, як вогню? - Дуже синього голубка. – Нарешті я видала, особливий наголос роблячи на «синього».
- Синього голубка? – Він не розуміє.
Гаразд. Зберись, Ксенія, треба бути прямолінійної, а не йти обхідними шляхами. 
– Людина нетрадиційної орієнтації. - О боги, він досі не розуміє? - Ну, той, який не по дівчатам, а по хлопцям.
Обличчя Ейнара осяяло розумінням, але реакція була не дуже бурхливою. Він лише цокнув язиком. 
— Добре, роби, що вважаєш за потрібне. У тебе є моя згода.
Так! Задоволенно ляснула в долоні.
- Чудово! – Повна ентузіазму, я перерахувала вголос: – Одяг. Взуття. Перукарня! Не хвилюйся так. Волосся не зуби - відросте! - Дуже «вміло» заспокоїла Ейнара, помітивши на собі його пильний погляд, який не поділяв моєї радості. 
Право слово, краще б мовчала. Він хотів мене стукнути. Або вбити. Неважливо. На його обличчі величезним шрифтом читалося: "Розправа!".
Почуваючись незатишно, запитала:
- Що? 
- Твоє волосся, - повільно промовив він, після чого моя рука мимоволі пригладила їх, про всяк випадок перевіривши, чи не гніздо у мене на голові. Ні, нічого не стирчить, колір колишній. Він знову заговорив: - Воно коротке.
Браво, кеп! І як я сама не здогадалась?
Мій глузливий погляд був проігнорований. Судячи з того, як його пальці барабанили по столу, Ейнар помітно нервував. 
- Дівчатам також доводиться доводити свої традиційні ... гм ... - він прочистив горло, - погляди? 
Не такі вони вже короткі! Трохи нижче за підборіддя.
- Ні. Я нікому нічого не доводила. Сама пішла до перукарні і зробила зачіску.
- Навіщо?
- У мене було довге, густе, проте дуже неслухняне волосся. Постійно плуталося і це було справжнє покарання! Я полегшила собі життя обрізавши їх!
- Мені подобаются дівчата з довгим волоссям, - чомусь сказав Ейнар.
- Це ж добре, що я не твій типаж! 
І я точно не брехала. Стосунки з темним чаклуном із магічного світу, що застряг у Середньовіччі, мені ні до чого. Я не схожа на героїнь, які жертвують своїм звичним життям, готові піти за своїм коханим навіть в інший світ, попрощатися з близькими. 
Перед тим, як привести себе в порядок, я стягнула з шафи бабусі пару речей, що залишилися від дідуся. Всіляко просячи не насилати на мене кару за вторгнення в її кімнату, адже речі були для доброї справи, приховала сліди своєї присутності і поспішила до вітальні, де застала Ейнара. Він витріщався в телевізор з непроникним і похмурим виразом обличчя.
Варто було з'явитися на горизонті, як мені дістався колючий погляд у виконанні гостя-іномирця. Що знову не так?
- Ксенія, поясни!
- Ем…- що ж, моя репліка була геніальною!
- ЦЕ що? – він кивнув на телевізор. 
Там, до речі, показували кліп. І саме зараз відбувалася вельми нескромна сцена: дівчина в рожевому купальнику облизувала пальці хлопця, що дуже нагадувало, ніби вона робить ... непристойні речі! Коли змінилася картинка, з'явилися хлопці, що танцюють у спортивних костюмах і на підборах, я легковажно махнула рукою.
- А, це старий кліп групи «Kazaky». – Сказала, немов одна назва групи все могла пояснити. -  Забий.
Ейнару не сподобалася моя відповідь. Він незадоволенно засопів.
- Та чому ти постійно просиш мене кого-небудь забити? – роздратованно вигукнув хлопець, піднімаючись.
Оце так заява!
Я навіть рота від здивування відкрила. Поправила окуляри на носі, перетравлюючи почуте. Я просила ... що? Побити? Ні, забити когось? Що за нісенітницю він несе?
– Не просила я! - І тут до мене дійшло. Мабуть, мені ніколи так голосно не доводилося сміятися. Так, ця «тимчасова» прірва між нами безперечно ще не раз про себе нагадає. - Говорячи "забий" я лише хотіла змінити тему. Хочеш, дам блокнот? Записуватимеш туди вирази сучасної молоді. А поки що, - поклала на столик светр та куртку, - одягайся. Я скоро буду готова.
Через десять хвилин ми с Ейнаром стояли посеред вітальні, голосно сперечаючись. Він сказав, що не одягне светр "з дивними рогатими тваринами", я спробувала вмовити його, сказавши не впиратися, бо олені мило виглядають. Переконувала, що він виглядатиме стильно. Мене не слухали, мені відмовлялися вірити, щомиті намагалися зняти светр. З гідністю пирхнувши, відповіла, що він нічого не розуміє у сучасній моді і бути йому білою вороною серед столичних модників. Сціпивши зуби, чаклунові довелося погодитися.
Кусаючи губи, спостерігала за Ейнаром з напівопущених повік, відчайдушно борючись з сміхом, що розпирав мене. Насправді я приколювалася над ним. Серйозно, чи не подумали ви, що я могла запхати його в ці передсмертні хрипи моди?
Ага, я буваю злючкою. Боги, ви чуєте, не присилайте до мене попаданців! Я буду над ними знущатися!
Зізнаватися довелося, коли бідолаха Ейнар перебував на початковій стадії сказу і був шанс відбутися лише сердитим шипінням з його боку. Але, удостоївши мене обуреним поглядом своїх темно-карих очей, він узяв однотонний сірий светр і без зайвих слів одягнув його.
Довго мовчати чаклун не зміг, так що покидали ми квартиру під його нотації про негідну для леді поведінку. 
Вчора називав мене простолюдинкою, а сьогодні – доросла до леді.