26

Густий темний туман огортав усе довкола, залишаючи видимими лише розмиті силуети дерев і будинок попереду. Що ближче він підходив, то сильніше туман розступався, звільняючи дорогу. Попереду стояв двоповерховий маєток, оточений високими деревами. Рівно вимощена плиткою доріжка вела до входу, і Ейнар рушив нею вперед.

Він уже бував у цьому місці. Дім Чорних. Тільки не розумів, чому опинився тут зараз.

Усе нагадувало сон. Проте чаклун надто добре знав різницю між снами, ілюзіями та дешевими магічними трюками. Саме тому відчував лише зростаюче роздратування. Хтось захотів із ним побавитися в хованки? Залишки демонічного культу ще не заспокоїлися?

Потім туман остаточно розвіявся, дозволяючи побачити самого себе. Картина виглядала дивно, бо не мала нічого спільного зі справжніми подіями. Коли минулого разу він побував тут то зайшов, так сказати, вибиваючи двері із ноги. Зараз же перше, що впадало в око, — виснажений вираз обличчя та одяг, наскрізь просякнутий кров’ю.
Його двійник був тяжко поранений. На тілі виднілися глибокі порізи, залишені не лише магією, а й звичайною зброєю. Обличчя також постраждало настільки, що від звичної вроди майже нічого не залишилося.
Дуже цікаво. Хто міг виявитися настільки сильним суперником, щоб довести його до такого стану?

Та за мить увагу привернули ще дві деталі. Волосся залишалося яскраво-червоним. Саме таким, яким було на початку його перебування на Землі. А Темне Полум'я... більше скидалося на звичайний меч. Ніби його справжня сила так ніколи й не прокинулася.

Над пораненим Ейнаром височіло темне нічне небо, а під ногами світилися чорним символи для складного ритуального кола, яке буквально витягувало з нього життєву енергію. А він сам продовжував щось шепотіти, аж поки зовсім не забракло сил і він не впав на коліна. З вуст зірвалися останні слова для закінчення ритуалу.

Спостерігаючи за власною копією, Ейн похмуро звів брови. Ритуал, який зараз проводився, був заборонений у будь-якому із світів. Бо той, хто намагався відмотати час назад і змінити кілька подій у минулому, платив найвищу цінну, віддаючи своє життя та душу. Саме це зараз і відбувалося.

Але коли поранений чоловік схилився над кимось, усередині раптом усе похололо.Це була Ксенія і, здається, вона не дихала.

— Моя кохана Ксеніє, не думай, що я шкодую. Навіть знаючи, чим усе закінчиться, я б все одно вибрав би тебе. Але тепер я дам нам шанс на інше життя. Життя, де ти будеш щасливою, а я зможу тебе захистити.

Ейнар ніколи не плакав. Ніколи. Але зараз бачив, як його двійник притулився чолом до її волосся, заплющив очі, і по щоках потекли сльози. Пройшла недовга мить перед тим, як він рішуче різанув мечем по долоні й кров закапала на символи. Ті засвітилися сильніше, дозволяючи побачити купу мертвих людей, які валялися неподалік. Серед них був і Кирило Чорний, у якого була величезна рана в грудях, а його очі дивилися в небо порожнім поглядом. 
Добре. Покидьок і тут мертвий.

Коли ритуал завершився, від цього Ейнара майже нічого не залишилося. Лише останній спалах душі.

Події невпинно почали відмотуватися назад.

Спочатку Ейнар вирішив, що бачить одну з паралельних реальностей. Проте дуже швидко зрозумів свою помилку.

Ні.

Це було майбутнє, якого більше не існувало. Майбутнє, яке він власноруч стер, заплативши за цю можливість власним життям.

Тут Чорні також взялися проводити свій ритуал прикликання Падальщика, який давно перейшов двадцятий рівень й трансформувавмя у більш могутнього демона. Ксенію й інших дівчат вони викрали з тією самою метою – вдосталь наповнити його енергією, аби дати втілення на Землі.
Звичайно ж, Ейнар прийшов рятувати свою дівчину, але без повної сили Темного Полум’я він не був настільки могутнім. Спершу чаклун ще продовжував битися з культом, проте дуже швидко стало зрозуміло, що перевага була не на його боці. Поранення ставали дедалі важчими, аж поки один із ударів не збив його з ніг. Після цього все обірвалося.

Наступні картини він бачив уже збоку.
Бійка між Ксенією та Кирилом. Розпач, страх і відчайдушна боротьба за життя. Зрештою перемогла саме Ксенія, а хлопець залишився лежати на землі з тією самою смертельною раною в грудях.

Але на цьому жах не закінчився. Падальщика вже встигли прикликати і демон потягнув до себе світлу енергію звідусіль. Ксенії уникнути цієї долі також не вдалося. Тож, коли Ейнар прийшов до тями та зрозумів, що сталося, виправити щось звичайними способами було вже неможливо. Ось що стало причиною, чому його майбутня версія зараз стояла в ритуальному колі, віддаючи за зміну минулого власне життя й душу. Іншого виходу він просто не знайшов.

Залишки душі Ейнара змусили Ксенію та Поліну не йти додому пішки в той осінній день, а звернути до автобусної зупинки й сісти поруч із Мариною. Навіть кулон не випадково опинився на колінах у Ксенії. Останній імпульс його душі непомітно підштовхнув артефакт саме до неї.

Після цього події розгорнулися зовсім інакше. Тепер не було ніяких трагедій.

— Ейнаре! Ейн! Ейн! – знайомий голос доносився до нього здалеку, але з кожною секундою ставав усе ближче.

Чаклун різко відкрив очі. Поряд із ним стояла Ксенія, поклавши руку йому на плече й легенько трусила, намагаючись розбудити.

Він моргнув кілька разів і коли вдалося сфокусувати погляд, хлопець озирнувся довкола. Точно. Вони ж усією компанією потраплянців поїхали відпочивати за місто. Сам він якраз збирався піти по мариноване м'ясо для шашлику, але чомусь заснув просто за столом в альтанці.
Вмить перед очима промайнули спогади про побачене уві сні, змусивши його перевести погляд на Ксенію. Можливо, хотів переконатися, що це справді був сон. Що  його кохана жива та здорова.
Ксенія з нерозумінням підняла брову й спитала, чи не хоче він перейти до будиночка та нормально відпочити, бо спати в такій позі було відверто незручно. Але він похитав головою, після чого притягнув її до себе в міцні, але ніжні обійми, та прошепотів їй на вухо:
– Я кохаю тебе.