25

Ми з Ейнаром того дня гуляли парком без жодної великої мети. Уперше за довгий час нікуди не поспішали, не обговорювали розслідування, не рятували світ від нечисті та не намагалися вирішити якусь нову проблему.

Чаклун ішов поруч, тримаючи мене за руку, і час від часу я ловила себе на абсолютно дурній думці, що звикла до його присутності настільки, що вже й не уявляю життя без нього. Не уявляю, що було б, якби його батько справді забрав сина назад. Хоча, якщо вже бути чесною, після демонічного культу мене значно менше лякали зарозумілі маги, які звикли, що світ крутиться навколо їхніх планів.

— О, які люди.

Я здригнулася від знайомого голосу й обернулася.

Шанай стояв за кілька метрів від нас у своєму незмінному чорному одязі. Інший колір він, певно, принципово не визнавав. Поруч із ним стояла Діана, і, на відміну від свого чоловіка, вона виглядала доволі звичайно в білій сукні. Та її не хвилювало, хто й що думає про неї думає. Дівчина щасливо прийняла морозиво, яке купив її чоловік, а коли побачила нас, з усмішкою помахала пальцями.

— Ви ходите на побачення? — не втрималася від підколу.

— А що тебе дивує? — підняла брову вона.

— Дивує, що боги теж стоять у черзі за морозивом, а не змушують морозиво ставати в чергу до них.

— Чого не зробиш заради коханої жінки, — абсолютно серйозно повідомив чоловік.

Я пирхнула зі сміху, а Ейнар тихо хмикнув поруч. Мабуть, саме в цей момент вперше побачила їх дивною, тим не менш, звичайною парою.

— Ми якраз збиралися пообідати, — сказала Діана. — Ходімо з нами.

Кафе обрали таке, щоб можна було сісти за столик на вулиці та насолоджуватися гарною погодою. Та ідилія тривала недовго, бо за сусіднім столиком хтось затіяв суперечку через десерти. Закортіло закотити до неба очі. Люди іноді такі дивні. Їм складно прийняти, що в інших можуть бути зовсім інші смаки.

Повернувши увагу до нашого столика, я одразу натрапила на пильний погляд Шаная.

— До речі, — якось підозріло примружився він. — Я був здивований, коли ви спалили кулони. Адже комусь, - ліниво протягнув останнє слово чоловік, – довелося докласти чимало зусиль, щоб один із них потрапив саме туди, куди треба.

— Про що ви? — трохи невдоволенно проговорив Ейн. 
Ага. Можу гарантувати, що йому просто не сподобалася згадка кулонів. Ми ж свого часу ледь не посварилися через них та долю.

— Спалили кулони… — повторила услід за ним, все ще намагаючись усвідомити почуте, поки офіціант ставив перед нами чашки з кавою та тарілки з десертами. — Стривайте. А як ви дізналися?

— Повір, це далеко не найцікавіша річ, яку я знаю, – фиркнув Шанай.

Він узяв чашку, з аристократичним виглядом відсьорбнув каву… і тієї ж миті зовсім не по-аристократичному скривився.

— Гаряча…

Наші промовисті погляди швидко змусили його згадати про власний загадковий образ. Шанай стримано прокашлявся, повернув на обличчя незворушній вираз і як ні в чому не бувало продовжив:

— Але моя роль у цій історії значно скромніша, ніж ви собі уявляєте. Я усього лише програв спір богу кохання і доставив вам кулони.

— А чому одразу не сказали? – хмикнула я.

Поруч Діана тихо зітхнула, неквапливо помішуючи каву. Чайна ложечка дзвенькнула об край чашки.

— От казала тобі, що треба було одразу все пояснити людям нормально, — промовила вона. — А не поводитися як загадковий персонаж із дорами.

— У хороших дорамах загадкові чоловіки подобаються глядачам, — парирував їй у відповідь Шанай.

— Ага. Особливо коли через них починаються трагедії на декілька життів.

Ейнар тихо фиркнув поруч зі мною, а я, чесно кажучи, вже навіть не знала, на чому саме концентруватися. Увесь час думати, що йдемо проти долі, а темний бог нам щойно спокійно заявив: ми з Ейнаром взагалі-то були призначені одне одному?

Мабуть, моє обличчя стало надто промовистим, бо Шанай вкотре за сьогодні фиркнув. Ми точно в очах цього бога просто дурненькі створіння, яким усе потрібно розжовувати.

— Саме тому я й запитав про кулони. Бо більшість людей на вашому місці нізащо не відмовилася б від такої гарантії.

Я перевела погляд на Ейнара. Він сидів поруч, трохи повернувшись у мій бік, і машинально погладжував великим пальцем моє зап’ястя там, де під рукавом ховалася темна в’язь шлюбного ритуалу. Звичайний жест. Майже непомітний. Але його було достатньо для того, аби дозволити мені почувати себе більш спокійно.

— Яка різниця: є кулони чи немає? – питання Ейнара було поставлено трохи беземоційним  тоном. — Наші стосунки не залежать від них. А я, навіть якби довелося йти проти волі богів, усе одно обрав би Ксенію.

Почувши його слова, класифікувала їх як «завуальоване зізнання», і у грудях стало так тепло, що мимоволі захотілося усміхнутися. Так, майбутнє все ще залишалося невідомим. Можливо, нас чекали нові випробування попереду. Але тут і зараз, відчуваючи тепло долоні Ейна, я чітко зрозуміла одну річ.

Мені більше не страшно. Бо поруч сидів чоловік, якого я сама обрала. Решта вже не мало значення.

Шанай подивився на мене, схиливши голову на бік. Було щось особливо дратівливе в його широкій, загадковій усмішці, яку він навіть не намагався приховати. Наче він знав куди більше за нас й неймовірно цим насолоджується.

Втім, витягувати відповіді з Шаная — приблизно те саме, що сперечатися з Ейнаром. Марна справа. Тому перевела розмову на тему того, чим займається Діана.