24

Ще кілька тижнів тому мені здавалося, що магічний світ існує за власними непорушними правилами. Тепер він сипався на очах.

Почали з'являтися новини про темні справи Чорних, а потім за один день стало відомо те, наскілько Чорні тісно пов'язані із іншими магами. На третій день вже банально перестала встигати усе нормально осмислювати. 
Міністерство магії накрило масштабними перевірками майже третину власних працівників. Частина викладачів магічних університетів та шкіл “добровільно” написала заяви на звільнення, щойно почали спливати їхні зв’язки з Чорними. Когось арештовували просто під час лекцій, когось — прямо в кабінетах. Деякі маги намагалися втекти, але, як сказав Ейнар, від магічного розшуку сховатися значно складніше, аніж від звичайної поліції. Особливо, якщо на тебе вже відкрили справу за співпрацю з демонами.

Я тоді ще подумала, що все це нагадує ефект доміно. Варто було впасти одній фігурі попереду — і за нею посипалися всі інші.

Чорні виявилися не просто сімейкою божевільних культистів. Вони роками запускали щупальця в різні сфери магічного суспільства, скуповували послуги, шантажували, домовлялися, когось залякували, а когось банально годували владою та грошима. І тепер усе це повзло назовні з неймовірною швидкістю. Ейнар кілька разів здивовано казав, що сам не очікував настільки масштабного болота.

Новим очільником міністерства магії стала зовсім інша людина, яку, здається, боялися навіть стіни самого міністерства. У хорошому сенсі. Принаймні, після її призначення маги раптом почали дуже активно співпрацювати зі слідством.

Ірина Олішанська теж отримала значне підвищення, і після останньої нашої зустрічі я дивилася на неї зовсім інакше. Виявилося, звільнення Ейнара було лише частиною їхнього плану. Вимушеним кроком, який дозволив Чорним остаточно повірити, що між школою і Ейнаром більше немає зв’язку.

Я, до речі, тоді образилася ще раз. Бо про це мені теж ніхто не сказав.

Зате тепер Вальтарський офіційно став директором школи магії. І це було настільки дивно, що я ще кілька днів не могла нормально звикнути до цієї думки. Особливо якщо врахувати, що раніше вони з Ейном регулярно обмінювалися такими поглядами, що здавалося, ще трохи — і коридор перетвориться на арену для магічної дуелі. Дивно,  що вони знайшли спільну мову.

А Ейнар… Ейнар став завучем з темних магічних наук. Я досі вважаю, що це звучить як назва посади фінального боса з фентезійного серіалу. Втім, самого чаклуна ця новина цілком влаштовувала.

***

Суд проходив у будівлі магічного міністерства, і, чесно кажучи, я очікувала чогось… більш пафосного. Давніх артефактів. Літаючих свічок. Магічні кола під ногами. Може, навіть суддів у мантіях з вишитими на них символами.

Натомість кілька захисних символів на стінах, магічних печаток на дверях і охоронці, від яких буквально фонило магією.

Андрій Чорний сидів спокійно. Дивився перед собою порожнім поглядом і мовчав майже весь судовий процес, поки озвучували список злочинів, який усе не закінчувався.

Незаконні ритуали. Викрадення людей. Участь у жертвоприношеннях. Співпраця з демонами. Вбивства. І це був ще далеко не усе.

Його мати виглядала зовсім інакше. Втомлена жінка з тремтячими руками та поглядом людини, яка прожила роки в клітці й тільки зараз почала усвідомлювати масштаб того, що відбувалося навколо неї. Вона виступала свідком, а не обвинуваченою, і в якийсь момент я навіть відчула до неї щось схоже на жаль.

Напевно, це страшно прожити понад тридцять років у ролі заручниці, не маючи до кого звернутися по допомогу.

Але найбільший шок чекав мене зовсім не через Чорних.

Я побачила Еліну. Спочатку просто помітила знайоме обличчя серед людей у залі, а потім завмерла, дивлячись, як вона невимушено розмовляє з кимось із магів.

І… крізь неї не було видно стіни. У мене буквально перехопило подих. Бо до цього моменту частина мозку все ще вперто сприймала Еліну як привида. А зараз в кімнаті стояла жива людина.

Я не одразу помітила, як машинально підійшла ближче.

— Еліно?.. — власний голос прозвучав невіряче.

Вона обернулася й усміхнулася мені тепло, ніби відбулася зустріч давніх друзів десь у кафе.

— Привіт, — м’яко відповіла дівчина.

Я витріщилася на неї ще кілька секунд, а потім все ж не витримала:

— Ти… жива?

— Як бачиш.

— Але… як?

Вони переглянулися так, ніби мовчки вирішували, хто саме має це пояснити. Після чого Еліна зітхнула й розповіла те, що я й так знала. Вона згадала Кирила під час його візиту з дідом до школи магії. Звичайно, вона завжди думала, що померла. Коли бачиш лікарню, власне тіло й людей у білих халатах, дуже важко припустити щось інше. Та як виявилося пізніше, дівчина просто була в комі увесь цей час.

— Кирил думав, що я скоро помру сама, тому не став витрачати на мене час .

— А потім ми повернули її душу назад, — додав Ейн, який тільки підійшов.

Я дивилася на Еліну й раптом усвідомила дивну річ. Після всього, що сталося, після демонів, ритуалів та божевільних культистів мене найбільше вразило саме це. Те, що хтось усе ж отримав другий шанс.