23

 — А він що тут робить? — вороже озвалася я, щойно ми зупинилися біля кабінету Ірини Ольшанської, бо нам треба було зараз давати покази проти Чорних, і я побачила Аріса.

Після всього, що сталося, моя реакція була цілком закономірною. Варто було лише згадати, як він підставив Еріналя з Іаном, а через його "зраду" Ейнара вигнали зі школи магії, як усередині знову здіймалася хвиля злості.

Чаклун, навпаки, виглядав підозріло задоволеним. Побачивши мій вираз обличчя, він навіть не спробував стати серйознішим — тільки усміхнувся ширше та ліниво відкрив для мене двері.

— Він уже учасник нашої команди, — повідомив чаклун таким тоном, ніби говорив про щось абсолютно очевидне. — Тож, звичайно, Аріс буде тут.

Я кілька секунд витріщалася на нього, намагаючись зрозуміти, чи не знущається він з мене випадково.

— Перепрошую?.. — перепитала про всяк випадок. — Мені зараз почулося, чи ти справді назвав його частиною нашої команди?

Аріс фиркнув за моєю спиною, а Ейнар взагалі не виглядав людиною, яку бентежить ситуація. Навпаки. Його це відверто веселило.

— Мила моя Ксеніє, — протягнув він з тією небезпечно спокійною інтонацією, яка зазвичай означала, що зараз мені розкажуть щось дуже “геніальне”, — давай ми пройдемо в кабінет і я поясню, як усе було насправді.

Варто було нам зайти в приймальню і ми всілися чекати директорку, Ейн розпочав розповідь. Чим більше я слухала, тим сильніше в мене змінювалися емоції — від злості до повного отетеріння. З його розповіді виходило, що після нападу демона-мисливця він настільки розізлився на Чорних, що вирішив не просто дістати їх, а ще й красиво загнати в пастку.

Почалося все з Іана та Еріналя. Чаклун подзвонив їм і попросив допомогти з “невеличкою виставою” для TikTok. За легендою, в фірмі Андрія Чорного магічно вбили одного з працівників. Звичайно, вся сцена смерті виявилася лише ілюзією, створеною Ейнаром. Власне, це все давно уже було відомо мені. За винятком того, що існувала друга частина його плану.

Наступного дня Аріс прийшов до Андрія Чорного та повідомив, що Іан і Еріналь — шпигуни Ейнара. Чорні все перевірили й переконалися, що це правда. А тоді поставили головне питання: чому Аріс вирішив здати власну команду?

— І тут розкрився мій акторський талант на повну, — самовдоволено повідомив він. — Поскаржився, що Ейнар експлуатує мене в теплиці, змушує працювати мало не садівником, не цінує мої таланти й взагалі не дає кар’єрного росту.

— Брехло, — фиркнув Ейнар.

— Чиста імпровізація! — не погодився Аріс. — Я сказав, що хочу працювати на Чорних і отримати хорошу посаду.

— І що далі? — поквапила його я.

— Мене поставили охороняти будинок, — похмуро відповів він, невдоволено стиснувши губи в одну лінію. — Уявляєш? Вони мене зовсім за дурня тримали. Від садівника до охоронця — оце, бачте, кар’єрний стрибок.

Я не втрималася й пирснула зі сміху.

Замість Аріса тепер розповідь продовжив Ейн. Насправді план був набагато простішим: Аріс мав зібрати достатньо доказів проти Чорних, аби міністерство магії вже не змогло відмахнутися від їхніх злочинів. Ніхто уявити не міг, що Чорні остаточно втратять здоровий глузд і вирішать викрасти тебе просто посеред міста.

— Я міг лише наглядати за ситуацією, — вже без звичної веселості сказав Аріс. — Захистити тебе там було б майже неможливо. За мною теж стежили і дзвонив Ейнару не я. Мене там пасли так, що я зайвий раз чхнути боявся.

Як з'ясувалося, Ярослав погодився допомогти добровільно. Вампір навіть не вагався й лише сказав, що радий допомогти добрій людській дівчині, яка колись виручила його. Адже вампіри істоти шляхетних й пам'ятають добро.

— Вампір тоді якраз приїхав перевіряти охорону будинку, тому ні в кого не викликав підозр. Хоча по суті я й так вже знав де ти знаходишся. Просто боявся, що не встигну сам і що впоратися самостійно з купкою демонів може бути клопітно. Та коли я зустрів біля воріт Шаная, то зрозумів, що удача все ж на нашому боці, — закінчив Ейнар свою розповідь.

Я повільно кивнула, переварюючи усе почуте.

Тепер картина складалася повністю. Дивна поведінка Аріса. Його “зрада”. Те, як спокійно Чорні дозволили йому залишитися поруч із собою. Те, чому Ейнар, навіть після пастки, не виглядав по-справжньому здивованим.

І, чесно кажучи, мене це дратувало. Не сам план. План, якраз, був хорошим. Настільки хорошим, що навіть Чорні купилися. Мене дратувало інше.

Те, що я знову залишилася осторонь.

— А тепер ми поговоримо про інше.

Ейн помітив, як недобре я примружилася.

— Мені вже не подобається твій тон.

— Справді? А мені не сподобалося, що ви провернули цілу операцію за моєю спиною.

У кімнаті стало тихіше. Навіть Аріс непомітно посунувся ближче до дверей, явно не бажаючи опинитися між нами.

— Ксеніє…

— Ні, почекай, — перебила я, відчуваючи, як накопичене роздратування нарешті проривається назовні. — Ми ж домовлялися, що не будемо приховувати одне від одного важливі речі. А тут, виявляється, у вас був геніальний план, подвійний агент, фальшиве звільнення, проникнення до Чорних… і я про це дізнаюся вже після власного викрадення.

— Ти тоді ледве до тями прийшла після нападу демона, — спокійніше відповів Ейнар, хоча я бачила, як напружилися його плечі. — Я не хотів втягувати тебе ще більше.

— Вітаю, не вийшло.

Аріс тихенько кашлянув.

— Я, мабуть, піду…

— Сиди, — одночасно сказали ми з Ейнаром.

Він приречено відкинувся назад.

Я ж схрестила руки на грудях і кілька секунд мовчки дивилася на свого чоловіка. На його втомлене обличчя, темні кола під очима, на ледь помітну подряпину біля скроні, яку він навіть не помітив. Починала дратуватися ще більше. Що за несправедливість узагалі? Як можна мати такий виснажений вигляд і водночас залишатися настільки красивим?

— Але диван тобі це не скасовує, — все ж повідомила я.

Ейнар кліпнув.

— Що?

— Сьогодні спиш на дивані.

— Це жорстоко.