19.2

Ейнар не прийшов ані через годину, ані через дві. На телефоні дзвінки він теж не відповідав і за час його відсутності кілька разів ловила себе на тому, що не можу відірвати погляд від екрану телефона, хоча чудово розуміла: якби щось сталося, я б дізналася одразу. Просто більше б не відчувала темряву.

Спроби відволіктися були марними. Книжка лежала відкритою на одній і тій самій сторінці, герої фільму щось балакали на фоні, але мої думки раз у раз поверталися до одного. Чи все добре з Ейном.

Ближче до опівночі втома все ж взяла своє. Сон не можна було назвати повноцінним — швидше провалилася в якийсь рваний, неспокійний напівсон, з якого виринала від найменшого звуку. Тому, коли почулося клацання замку, я прокинулася миттєво.

Відкинувши край ковдри, підскочила на ноги, але не встигла ще навіть капці взути,  як двері відчинилися.

Ейнар.
Нога застигла в повітрі, так і не потрапивши в капець, бо по одному виразу обличчя чаклуна ставало зрозуміло, що усе пішло не за його планом. Та перше, що я відмітила з полегшенням це відсутність поранень на ньому (лише одяг трохи забруднив).

Швиденько взувшись, я поспішила йому назустріч та, не в змозі стримуватися через хвилювання, одразу ж почала засипати його питаннями:
— Ну що?! Як усе минулого? Все добре?

Пауза затягнулася на кілька секунд, і тут на потрібно бути екстрасенсом, аби знати, що тобі скажуть далі.

— Це була пастка, — похмуро вимови він. — І вона спрацювала не тільки завдяки Чорним

Всередині з’явилося холодне передчуття. Невже у поганих хлопців є ще союзники?

— Хто?

Ейнар не поспішав відповідати. З кожною новою секундою я встигла перебрати тисячі варіантів, але ні в одному із них не було реальної відповіді:

— Аріс.

Якусь мить просто дивилася на нього, не одразу вірячи в почуте. Може, у мене слухові галюцинації?
Аріс…? Він, звичайно, ще той дурень, але ж не настільки? З іншого боку, чаклун раніше казав, що Аріс може здаватися простаком,  але в світі дзеркала він робив дуже погані речі. Подібні персонажі добрими стати не можуть.

— ...Чому він нас зрадив? — запитала я. Слова давалися важче, ніж зазвичай.

— Схоже, Чорні запропонували йому кращі умови.

Жодних емоцій у голосі. Лише факт. Чому він навіть не злиться? Бо мене аж розпирає від гніву!
Відвела погляд, намагаючись розкласти усе по поличках в голові, проте нічого не виходило. Зрада завжди звучить просто, поки не торкається тебе особисто.

Кілька секунд ми мовчали.

— Ви хоч усі в порядку? — нарешті запитала я, повертаючись до більш важливих речей.

— Так, — відповів він без зволікання. — Еріналь і Іан вибралися, але тепер їм доведеться жити окремо, — останню частину фрази він додав з невеликою насмішкою.

— Чому це?

Він на секунду заплющив очі, збираючись з думками, а потім сказав так само з гіркою насмішкою мовив:

— Розумієш, я вже збирався покінчити з Андрієм Чорним, та якраз в цей момент з’явилися люди з міністерства. Ну. Вони спробували мене затримати.

— І…? – поквапила його я.

— Не вийшло, — як тільки пролунала відповідь, на його вустах з’явилася посмішка. Такий поворот можна було очікувати. Врешті-решт, його магія не давала іншим шансів в сутичці. — Тому мене просто звільнили.

Це прозвучало майже буденно. Настільки, що я не одразу зрозуміла сенс сказаного.

— У сенсі…?

— Ну, зі школи магії, — уточнив він. — І забрали службове житло. Тому Еріналь з І Аном тепер мають шукати собі квартиру.

Я кліпнула, намагаючись зібрати його слова в один цілісний пазл. Ще вчора він мав роботу і все здавалося добре, сьогодні ситуація кардинально змінилася. Визначити, що саме відчуваю — злість, страх чи якесь дивне обурення цією несправедливістю було важко.

— Тобто тепер ти…

— Офіційно безробітний, — закінчив він, розвівши руками в сторони.

І чому він такий спокійний при цьому? Аж дивно. Підозріло дивно.

— Тебе це не хвилює?

— Гроші я придумаю, як заробити. А кусати лікти повинні саме вони, – Ейн хмикнув, а наступної миті він уже  грайливо підморгував мені. — Врешті-решт, де вони ще знайдуть настільки могутнього чаклуна?

Гаразд. Нехай. Хотіла вже кивнути незначну фразу, як раптом згадала ще дещо.

— А Ірина Самойлова?

Ейн підняв брову, наче не розумів до чого взагалі це питання. А потім запевнив, що з нею все добре і її душа разом з душею Еліни в кулонах.

О, ну хоч десь без втрат.

— Є ще одна новина.

Почувши задумливий голос Ейна, насторожилася. А на моє питання про що мова, він сказав, що Еліна усе згадала.

— Що саме? – не зрозуміла я.

— Хто її вбив. У своїх спогадах вона побачила Кирила. Каже, що в той день він прийшов в її навчальний заклад разом зі своїм братом, який є меценатом і жертвує гроші. Та Еліна випадково побачила Кирила, коли той всмоктував із однієї дівчини енергію і тому він хотів від неї позбутися, як від небажаного свідка.

Я не знала, що сказати у відповідь. Здавалося, що нитки, які раніше здавалися розрізненими, раптом почали стягуватися в один тугий вузол. І дуже скоро ми побачимо, чим усе закінчиться.