17

Після останніх важких днів, сьогодні я лежала на ліжку, загорнувшись у ковдру, і вже хвилин десять бездумно гортала стрічку в Тік-тоці. Палець машинально ковзав по екрану. Чомусь сьогодні мені найбільше траплялися дивні лайфхаки, коти, які, судячи з усього, жили краще за половину країни й танцюючі папужки.

Але тут на екрані з’явилися знайомі обличчя. Від такої неочікуваності я аж завмерла.

Стоп. Мені не мариться?

Я піднялася на лікті, вдивляючись у екран.

— Еріналь?.. І Ан?..

Коротке відео було нарізкою зі стріму. Вони сиділи перед камерою, відповідали на коментарі та сміялися. Нічого особливого — звичайний контент.

Однак на п'ятій секунді коментарі почали нагадувати ракету, яка летіла в космос. Інакше як пояснити те, що вони з'являлися швидше, ніж я встигала читати. Та деякі все ж вдалося вичепити.

«Ви це бачили?!»
«Позаду! Дивіться назад!»
«Це не монтаж!!»
«ХОРРОР СТРІМ??»

Я нахмурилась і перемотала на початок.
Спершу нічого. Тому перемотала вдруге і тільки тоді звернула увагу на велике темне вікно за спинами хлопців. Воно виходило просто на парковку, а через те, що трансляцію вели з першого поверху, видно було ледь не кожну машину.

Там стояв він. Демон, зустріч із яким мало не закінчилася для мене смертю.

Між припаркованими автівками повільно ворушилися чорні нитки, що відділялися від його тіла й танули в повітрі. Каламутний погляд був спрямований кудись убік, а на додачу на фоні грала нагнітаюча, моторошна музика.

По спині пробіг холодок. Та ні… цього не може бути. Ейнар сказав, що вбив його. Чи відео зняли ще до нашої зустрічі в парку?

Палець сам ковзнув униз, відкриваючи коментарі.

«Це спецефекти??»
«Це стрім був, дурні!»
«А ви бачили, що далі було?!!»
«Ага. Я тепер боюсь спати»

— Блін… — тихо видихнула я.

Секунду повагалася, але потім без роздумів перейшла на їхній акаунт, в пошуках інших відео. І дуже швидко знайшла.

Я натиснула на наступне відео. Тепер у кадрі був ще й охоронець.

Судячи з усього, чоловік просто виконував свою роботу: помітив стороннього на території й вирішив перевірити, що відбувається. Він обережно підійшов ближче, щось запитуючи у демона — мабуть, хто той такий і як узагалі сюди потрапив.

Наступної миті істота повільно повернула голову в його бік. Охоронець різко відступив, мало не перечепившись об власні ноги. Було видно, що він щось говорив, а після поспіхом перехрестився.

Від тіла демона відокремився червоний силует.

Без поспіху, плавно, майже ліниво він ковзнув уперед і пройшов крізь охоронця. Той лише смикнувся всім тілом, ніби від сильного удару струмом, а вже за секунду важко осів на асфальт, судомно хапаючись за груди. З боку це легко можна було прийняти за серцевий напад.

— Це що за… — прошепотів І Ан, витріщаючись на картину, що розгорталася позаду них.

Чат вибухнув коментарями.

«Ого, який монтаж!»
«Це ARG чи що?»
«Хтось реально викликав демона??»
«Де ви берете таких акторів??»

Еріналь переглянувся з І Аном. Одного короткого погляду вистачило, щоб вони зрозуміли одне одного.

— Ти теж це бачиш? — запитав блондин.

— Бачу.

Для усіх це прозвучало, як підтвердження і означало, що усе було не ілюзією. Не дурним жартом.

Я мовчки свайпнула  далі.

Кадр хитнувся. Камера на секунду знову впіймала вікно. Демон різко підняв голову, ніби щось відчув. У цьому русі промайнуло щось хиже, насторожене. А за мить каламутний погляд вперся просто в об’єктив.

Навіть через екран стало моторошно, бо на мить здалося, що ця істота чудово бачить людей по той бік камери. І якби могла — без вагань дісталася б до них.

Стрім різко обірвався.  Залишився тільки завислий останній кадр: темна фігура і нерухоме тіло поруч з ним на асфальті.

Далі ТікТок буквально почав засипати мене відео з того самого стріму. Різні ракурси, нарізки, збільшення, уповільнення. Хтось обводив демона червоними стрілочками, хтось накладав моторошну музику, а хтось просто кричав у кадрі: «РЕАЛЬНО ЧИ ФЕЙК?!»

Але суть у всіх роликах залишалася однаковою: люди намагалися зрозуміти, що саме сталося тієї ночі. І, судячи з усього, інтернет уже встиг зробити половину роботи — місце події теж знайшли.

Мені було зовсім не до сміху, тому я покликала Ейнара. Коли він зайшов до кімнати, я без зайвих пояснень просто простягнула йому телефон.

Чаклун мовчки взяв смартфон, швидко переглянув одне відео і повернув його мені назад. При цьому виглядав підозріло спокійно.

— І?

Я кліпнула, бо думала почути більш розгорнуту відповідь.

— У сенсі «і»? Ти це бачив?!

— Бачив, — байдуже відповів він. — Як і ще дещо більш цікаве.

Ейнар щось швидко знайшов у телефоні й показав мені інше відео. Вже не стрім. На вулиці ранок і якийсь блогер стоїть перед незнайомою мені будівлею, активно жестикулює і майже кричить у камеру:

— Ви тільки подивіться, що тут відбувається!

Камера різко повертається, відкриваючи вид на людей поруч. Ні. Не так. Біля будівлі зібрався справжній натовп. Журналісти з камерами, блогери з телефонами, люди з дивними приладами, схожі на мисливців за привидами… Навіть поліцейські миготіли десь на фоні.

— Стирчу тут з самого ранку! — продовжував блогер з таким ентузіазмом, що складалося враження, що він записував відео з концерту улюбленого гурту. — І все заради вас, мої любі! Аби ви перші дізналися правду!

Він раптом нахилився ближче до камери і прошепотів так, ніби розповідав державну таємницю:
— До речі, охоронець не виходить на зв’язок.

У горлі неприємно пересохло. Опустивши телефон, я перевела погляд на Ейнара.

— Що це все означає?

Ейн ледь помітно усміхнувся.

— Та нічого особливого. Просто фірма Андрія Чорного стала знаменитою через ймовірне вбивство там.

— Вбивство?! — я підвищила голос, але  відразу ж стишила тон, згадавши про бабусю за стіною. — Це ж демон його вбив! Хіба магічний світ не повинен таке приховувати? Там люди зібралися, журналісти…