Розділ 15.4

Ейнар

— Приглянь за нею.

Голос Ейнара звучав рівно, коли він кинув ці слова Анні Сейнтфайр. Але водночас можно було вловити той небезпечний, майже невловимий холод, який зазвичай означало, що хтось дуже скоро пошкодує про свій вчинок.

На мить він затримався поруч із Ксенією. Темрява всередині не давала затягувати дівчину в ту задушливу, бездонну порожнечу. Демон встиг забрати велику частину її світлої енергії. Навіть аура Ксенії тепер виглядала блідою, ніби вицвілою. І жива вона була лише тому, що він устиг прийти вчасно.

Ейнар повільно випростався. У його очах розливалася чорнильна темрява. Він ледве стримував силу, що рвалася назовні.

Дарма цей виродок торкнувся до його дівчини.

Демон спостерігав за ним, схиливши голову набік. У каламутних очах усе ще жевріла зверхність, змішана з цікавістю. І тепер сюди ще додався ледь помітний сумнів.

— Ти запізнився, — протягнув він.

Ейнар не відповів.
Ця тварюка ще не знає, що скоро він не зможе вимовити й слова.

Меч сам ліг у руку, мов живий. Уздовж тонкого леза ковзнули язики чорного полум’я. На металі спалахнули червоні символи. Сьогодні зброя була готова не просто різати плоть. Вона готувалася стирати душі.

— Сподобалося гратися? — спокійно кинув Ейнар.

Демон розтягнув губи в усмішці.

— А ти як думаєш...

Лезо розсікло повітря, з нього вирвалася щільна хвиля темряви. Вона не просто врізалася в демона, вона осіла на його одягу, шкірі. Її дія нагадувала сірчану кислоту, яка повільно роз'їдає тканину і плоть.

От тепер істоті справді було боляче. Усмішка його зникла.

— Що… як… хто ти?.. — голос демона слабшав із кожним словом, поки його тіло почало розпадатися на знайомі чорні нитки.

Та цього разу нитки не могли зібратися назад. Темрява буквально їх знищувала.

Чаклун навіть не змінив виразу обличчя.

— Твоя смерть.

– Сильний, –  прохрипів дух, витріщившись на меч. – Якби я його проковтнув, то...

Ейнар поморщив носа. Предсмертні розмови нечисті втомлювали. Проковтнув? Ха! Втратив шанс на переродження і його існування закінчилося у всіх світах, а мріє про щось за межами його можливостей.

Другий удар поставив крапку.

Без гучних вибухів. Без театральних ефектів. Вистачило короткої Примарної атаки, щоб постать демона розчинилася в повітрі, залишивши після себе порожнечу.

Ейнар ще кілька секунд стояв нерухомо, дивлячись у те місце, де щойно зникла істота. Він не сумнівався, що демон знищений. Його турбувало інше — слова, які той встиг кинути перед смертю.

«Вона доволі мила, чи не так?»

Ейнар добре знав цей тип демонів. Мисливці. Вони не витрачають сил на випадкових жертв. Такі істоти завжди приходять по когось конкретного.

Його пальці на мить сильніше стиснули руків’я меча.

— Чорт…

Він розвернувся і швидко пішов до Ксенії, яку все ще підтримувала Аня. Рудоволоса дівчина підвела на нього погляд і тихо сказала, що стан Ксенії вже трохи кращий — вона дихає рівніше.

— Дякую.

Ейнар опустився поруч і обережно підхопив Ксенію на руки, притискаючи до себе. Її шкіра була холодною, дихання ще слабким, але вже не таким рваним, як кілька хвилин тому.

Втім, цього було замало.

Їй терміново потрібно відновити силу. Його власний дар зцілення був недостатньо сильним для таких випадків. Потрібно щось інше. І він чудово знав місце, яке може допомогти.

***
Дорога до школи здалася довшою, ніж зазвичай. Олег вів машину зосереджено, не відволікаючись ні на що зайве. Навіть слова не сказав, хоча зазвичай не втрачав нагоди пожартувати. Ігор також мовчав, час від часу кидаючи короткі погляди у дзеркало заднього виду.

Ксенія лежала на задньому сидінні, притулена до Ейнара і загорнута в його куртку. Кожен її вдих він відстежував майже фізично.

Та все ж думки знову і знову поверталися до одного.

Не багато людей знало про світлу ауру Ксюші. Хтось назвав тому створінню її ім’я. Хтось указав, де її знайти. І цей «хтось» чудово розумів, що робить.

Чорні. Інших варіантів не було. Як і ворогів у Ксенії.

Але тоді виникало інше питання. Вони самогубці? Бо проігнорувати стільки попереджень може тільки відвертий йолоп.

Ейнар мовчки дивився у темне вікно машини.
Він збирався виконати кожну свою обіцянку. І цього разу довести справу до кінця. Але спершу потрібно переконатися, що з його дівчиною все буде добре.

Школа магії зустріла їх тишею. Ейн не зупинявся ні на секунду. Він вийшов із машини, підняв Ксенію на руки і швидким кроком рушив у глиб території — туди, куди стороннім шлях був закритий. І куди його самого не так давно вперше запросили.

До джерела. Місце, де можна взяти енергію, або щоб воно допомогло її відновити.
Невелике підземне озеро, заховане під будівлею самої школою, виглядало спокійним, майже звичайним. Однак ледь помітне світіння під поверхнею води видавало його справжню природу.

Ейнар опустився на одне коліно біля самої води. Обережно зняв із плечей Ксенії куртку, витягнув із кишені її джинсів телефон і відклав убік. Потім так само обережно посадив її у воду, дозволяючи магії джерела торкнутися працювати напряму. Так процес відновлення піде швидше.

На поверхні води тихо пробігли кола. Світло під нею ледь помітно відгукнулося. Дихання дівчини вирівнявся ще більше.

Добре.

Але цього не вистачало, щоб заспокоїти лють, яка досі горіла всередині, вимагаючи покарати винних.

Ейнар кілька хвилин мовчки дивився на Ксенію. На те, як вода джерела тихо коливається навколо її плечей, як світло під поверхнею повільно огортає її тіло, повертаючи силу.

Переконавшись, що все добре, він повільно підвівся. Замість стриманої холодності в його очах зажевріла інша емоція — темне бажання помсти.

— Ви зробили помилку, — тихо сказав він, ніби звертаючись до когось, кого тут не було.

Темрява всередині нього відгукнулася майже задоволено. Цього разу ніхто не буде попереджати. Питання було лише в одному — з кого почати.