11

Ейнар

***

 Попри внутрішнє бажання остаточно розібратися з Чорними, Ейнар не міг просто піти й залишити Ксенію наодинці з її родиною. Тим паче не кожний день доводиться знайомитися з майбутнім тестем.

Цим двом виродкам сьогодні варто молитися своїм темним богам та дякувати за неймовірну удачу. Бо вони відбулися лише прокляттям, кинутим услід. Не словесним. А те, що повільно, методично роз’їдатиме життя, перш ніж хтось узагалі зрозуміє, що з ним відбувається.

— Пішли, Ейнаре, — зітхнув батько Ксенії.
Він майже дружнім жестом поплескав хлопця по плечу, натякаючи, що не відмовився від ідеї розмовляти з ним наодинці.

Його допит ще не завершено? Не те щоб чаклуну було важко відповідати — просто Ейнар відчував нудьгу. Він міг би за секунди зламати волю цього чоловіка, змусити благати їх поріднитися. Але Ксенія цього не пробачила б. А її думка переважала будь-який дискомфорт.

Саме через це Ейнар обрав інший – обхідний – шлях, коли вирішив скористатися ситуацією з Чорними. Їм і справді пощастило пізнати лише мотузки контролю та прокляття, а не випробувати на собі атаку Темного Полум’я.

Тут варто згадати Падальщика за спиною Андрія Чорного, що рвався захищати (яке прикре самогубство) свого господаря. Він і досі висів під стелею, скутий темрявою, нагадуючи дурну муху, яка сама прийшла у вміло сплетене павутиння. Відпускати цю тварюку Ейнар наміру не мав. Як і повідомляти в школу магії.  Деякі проблеми варто вирішувати без свідків. А комусь буде чудовий урок, що не варто ігнорувати попередження. Він же казав, що може зачистити їхнє демонське кубло. Але сімейка Чорних вважала, що інші дурніші за них.

В кабінеті Руслан Миколайович щось довго розповідав про статус, гроші, відповідальність і роль чоловіка в житті жінки. Ейнар доклав надзвичайних зусиль, аби зберегти незворушний вираз обличчя і при цьому ще ні разу не перервав його. Чоловік навпроти чимось неприємно нагадував батька самого чаклуна. Може через зверхність в погляді? Та сама впевненість у правоті? Чи гордий вираз обличчя?

Ну. Ейнар не міг відпиратися та казати, що сам не був таким. Що не кажи, а безмежна сила, як у нього, розбещує та дає розкіш не зважати на чужі думки. Особливо, коли справа доходить до звичайних людей. Разом з тим, він чудово розумів, що для батька Ксенії він не був тим аристократом з Аштера. Лише хлопцем, що працює в школі та чий дохід є не достатнім для забезпечення безбідного життя.

— Скажу тобі прямо, – Руслан Миколайович  раптом перейшов на зовсім інший тон й одразу стало зрозуміло, що він перестав ходити околяса. — На роль чоловіка для моєї єдиної доньки ти поки що не тягнеш. Але ти психічно здоровий і принаймні не схожий на наркомана.

Наркотики? Психічно здоровий? Він про тих двох йолопів? Усвідомлення почутого ледь не змусило його розсміятися прямо посеред такої серйозної розмови. Чорні справді залишили по собі яскраве та незабутнє враження.

— Я не буду втручатися у ваші стосунки, – продовжив чоловік. – Вони й без моєї допомоги навряд чи протримаються довго.

А оце вже цікаво. Ейнар подивився на нього так, ніби щойно почув відверту нісенітницю. В той самий час він не поспішав насміхатися. Що ж могло підштовхнути чоловіка до такої думки?

— Чому? – вирішив прямо запитати він.

— У вас мало спільного. З часом це стане очевидно. І лише у фільмах кохання перемагає все. У реальному житті все куди складніше. Я просто зачекаю, щоб не стати ворогом власній дитині, — чоловік сказав це рівним тоном, ніби констатував факт, що не потребує доказів.

— Добре. Давайте почекаймо та подивимось, чи мали ви рацію, — Ейнар вторив його тону, не відводячи погляду.

Такий варіант підходив йому значно більше, ніж застосовувати гіпнозу. Хлопець й без того думав, як розповісти  усю правду бабусі Ксенії. Рано чи пізно та сама «подруга», онуком якої він прикидався, могла подзвонити або приїхати особисто. Тоді все стане значно гірше. 
Навіть добре, що не довелося цього разу діставати ельд.

Вони разом повернулися до столу з усмішками на обличчі та кожен впевнений у своїй правоті. Та про що Руслан Миколайович ніколи не здогадувався, так це про темряву, що вже пов’язала Ейнара й Ксенію. І про те, що жоден із них тепер не зможе просто взяти й вийти з цих стосунків.

Чаклун сів поруч з дівчиною і тихо запитав:

— Розважилась?

— Ейне…

Він бачив по її виразу обличчя, як багато слів крутиться у неї на язиці, але виказати справжні емоції при інших не могла. Чаклун не втримався й торкнувся її руки під столом.

— Вони заслуговували на це. Ти ж знаєш.

Неспішно, та все ж Ксенія кивнула головою. Наступне питання від Альбіни Вікторівни відірвало їх від обговорення ситуації з мотузками контролю, й вечеря продовжилася в більш спокійному настрої.
***

Того ж вечора чаклун отримав повідомлення від Еріналя з пропозицією зібратися всім разом у боулінгу. Ейнар збирався відповісти, але пальці лише зависли над клавіатурою, як з’явилося сповіщення про додавання в чат із назвою "Група Б".

З похмурим виглядом він натиснув на нього, вирішивши, що це ще одна група зачистки. Але ні – виявилося, що це звичайний чат, де Еріналь зібрав усіх знайомих йому потраплянців: себе, Ейнара, Каема та Міджертана Сейнтфайрів. Ан і Аріс були поруч із ним, але телефонів досі не мали. Ейн купив простий та недорогий смартфон Еріналю, бо той наполегливо доводив, що він йому конче потрібен.

《 Привіт. Пропоную на наступних вихідних сходити у боулінг. Незабаром ви, пане Каеме, разом зі своєю дружиною вирушите додому в Імперію драконів. Це ймовірно єдиний шанс зібратися всією компанією. 》

《 Якщо піде мій брат — я теж буду. 》

Ейнар подивився на відповідь Каема та ледь стримався, щоб не закотити очі.

《 Я запитаю у Мирослави》

Відповідь Міджертана Сейнтфайра змусила Ейнара поглянути на свою дівчину. Вони зараз їхали додому і вона бездумно гортала відео в тік-тоці.

– Ксеніє?

– М-м? – відповіла вона, не підіймаючи погляду від телефону.