9

 Вночі мені наснився вкрай дивний, але водночас неймовірно реалістичний сон. Я почувалася так, ніби перебуваю в чужому тілі та дивлюся очима себе… але іншої.

Уві сні я пішла відчинити комусь двері — і завмерла, коли побачила Ейнара.

— Чому ти тут? — ого, скільки холоду в моєму голосі.

Цікаво. Що ж він такого встиг утнути, якщо я розмовляю з ним так? У нас ніколи не було подібних конфліктів. Нехай спочатку його поведінка й дратувала, але що ближчими ми ставали, то більше змінювалося його ставлення до мене — у кращий бік.

Стоп. Чому я аналізую нашу поведінку уві сні?

— Де мені ще бути? Невже ти думаєш, що я збрехав в той день? — останнє питання було просякнуто болісними інтонаціями. Сам Ейнар спирався рукою об дверний одвірок та, здавалося, був напідпитку.

За весь час наших стосунків я жодного разу не запитувала його про алкоголь. Навіть не знала, який напій любить, чи переносить його взагалі. Побачити його в такому стані було… незвично.

Але про який саме «той день» він говорить?

Я підняла беземоційний погляд.

— Мені звідки знати: збрехав ти чи ні? Це ви, маги, можете знати, що відбувається в головах інших. Я таких здібностей не маю.

Резонно. Хоч я й мала доступ до темряви, могла керувати нею та створювати заклинання, але читання думок — то зовсім інший рівень, який мені не підвладний. На жаль.

Ейнар зробив нестійкий крок у мій бік і простягнув руку, ніби хотів торкнутися обличчя. Я інстинктивно відступила, і рука хлопця зависла в повітрі. Бачила, як його пальці стиснулися, як кутики губ піднялися в болючій, кривій усмішці.

— Ти можеш, — промовив він, а потім повторив більш впевнено: — Ти можеш, якщо скористатися методом єднання душ.

Він дивився на мене з такою надією, ніби чекав, що я негайно попрошу пояснень і спитаю, коли ми можемо почати той ритуал. Так, мені було цікаво. І я приблизно здогадувалася, що це означає.

Але мій рот чомусь видав зовсім інше:

— Чому б тобі не скористатися цим методом з Мариною? Хіба не вона твоя доля?

У нього здригнулися плечі, мов від фізичного болю.

А мені дійсно закортіло почути продовження. То уся наша сварка через неї?

Відчуття були двоякими. У реальності я ніколи не сумнівалася в Ейнарі — він ясно показав, що кохає мене, а історію з кулоном я давно відпустила. До Марини ніколи не відчувала неприязні чи ненависті. Вона просто була його ученицею.

Але що тут відбувається? Це прояв мого підсвідомого страху? Чи… натяк на майбутнє?

Його наступні слова повністю вибили ґрунт з-під ніг:

— Навіть якщо я зустрів її раніше і кулон був у неї… це не означає, що саме цей шлях обирає моє серце.

Стривайте!! Я усе менше розумію ситуацію. Він же в перший день вистрибнув із кущів просто переді мною. Кулон знаходився в моїх руках. То як…?

Ейн раптом різко скоротив відстань, зачинив двері та — перш ніж я встигла щось усвідомити — схопив моє обличчя так, ніби боявся, що я щезну. І одразу ж поцілував мене. Палко, глибоко… так, що ноги підкошувалися, а дихання перехопило.

Я захлинулася від змішаних відчуттів: таких гострих, таких болісних, але водночас вони дарували неймовірне піднесення. Вони належали не мені, а тій іншій версії мене… яка вже пережила це. Я це чітко усвідомлювала, та не могла відмежуватися від них.

— Я намагався триматися від тебе якомога далі, — прошепотів Ейнар, відриваючись від моїх губ. Він уперся чолом у моє, а теплі долоні обіймали щоки. — Справді намагався. Я переконував себе, що маю кохати Марину. Але поруч з нею нічого не відчуваю. Думаю завжди про тебе. Це буквально зводить з розуму!

У його очах було стільки болю й любові, що хотілося зробити крок назустріч. Але моя інша “я” стояла нерухомо. Мовби щось між ними вже невідворотно зламано.

Далі Ейн зробив те, чого я точно не могла очікувати. Він легенько провів язиком по моїй щоці — і ще й чарівно усміхнувся після цього.

Здається, починаю розуміти, чому Ейнар ніколи не пив.

– Що ти робиш? – реакція у тієї “іншої мене” була запізнілою. Я торкнулася пальцями місця, де залишився мокрий слід.

– Роблю? Те, що хочу!

А вигляд який задоволений має!

— Це трохи дивно. — Не те слово, дивно!

— О, так? – Він підчепив моє підборіддя пальцями, змушуючи підняти погляд. Друга рука ковзнула на шию, великим пальцем вимальовуючи повільні кола. — А це ти не вважатимеш дивним?

Він знову мене поцілував — цього разу ніжно, повільно, майже лагідно. І, що цікаво, попри холодність у голосі раніше, “я” не лише дозволила йому це робити, а й відповіла на поцілунок із не меншою віддачею.

Якась нелогічна “я”. Але нехай.

Коли поцілунок обірвався, він притиснув мене до себе і зарився обличчям у моє волосся.

— Таке м’яке, шовковисте, пахне полуницею… але, на превеликий жаль, коротке, – сумно зітхнув чаклун. — Яка неймовірна помилка, так, моя Ксеніє? Не хочеш її виправити?

Моє ім’я він вимовив так ніжно, так м'яко, що серце мимоволі затріпотіло.
Нечесно так робити!

Я вже майже погодилася, але в останній момент просунула руку між нами — і Ейн змушений був відсторонитися. Цього виявилося достатньо, щоб повернулася бодай краплина здорового глузду.

— Я подумаю над твоєю пропозицією.

Відчула в собі легке обурення. Це ж не про те, кому що подобається! Моя зачіска була символом свободи від батьківського контролю над моїм життям.

У мого тата багато грошей, тож, не дивно, що саме з ним я залишилася після розлучення батьків. В матеріальному сенсі мені справді немає чого жалітися. Він купляв усе, чого могла тільки забажати,  але водночас контролював, що робила, з ким я спілкувалася та дружила. Якийсь час була змушена навіть показувати листування з друзями. Тому доводилося говорити з друзями лише наживо.

Волосся було окремим пунктом контролю. Фарбувати? Заборонено. Стригти? Заборонено. Це просто мало бути волосся, яке діставало майже до сідниць. На думку мого батька,  «так має виглядати нормальна дівчина».