7

 Учні вже збирали речі, жваво обговорюючи, що тепер доведеться йти в інше крило заради уроку зіллєваріння. Але всі одностайно вирішили: краще вже так, ніж учорашній нічний забіг по кладовищу з Миронченко.

Я лише кліпнула.
Ну що ж… навчання у них, м’яко кажучи, колоритне. А ще гарантовано незабутні спогади на все життя.

Коли клас спорожнів, Еліна почала розпитувати про те, як у мене справи та чи я прийду ще колись на уроки. Не знаючи, що відповісти, неоднозначно знизала плечима.

— А я думала, що тепер мені буде з ким поговорити! — примара так жалісливо зітхнула, що можна подумати, наче вона сидить зачиненою десь в клітці.

— Невже тут більше ні з ким спілкуватися? А учні? У мене склалося враження,  що ти з ними подружилася.

На це вона махнула рукою, мовляв, та яке там.

— Я ж не жива. Для них я щось прикольне. Вони можуть запропонувати разом зняти відео для тік-току, але не стати подружками.

А я значить ідеально підходжу на цю роль? Цікаво, а що б відповіла Поліна, опинившись на моєму місці? Що це схоже на сюжет з містичної дорами і треба додати її в друзі у соц мережах?

Ейнар з насмішкою в очах глянув на свою помічницю.

— Не хвилюйся, буде скоро у тебе подружка. Така сама, як і ти. А поки, якщо в тебе є час на такі дурниці, як відео для тік-току, чому б тобі не зайнятися чимось більш корисним?

— Сьогодні ніяких звітів! — Категорично відмовилася Еліна, схрестивши руки на груддях.

— Тоді приберись в класі, — Ейнар гмикнув, і Еліна, хоч і пробурмотіла щось у стилі “я взагалі-то примара, а не прибиральниця”, мусила хоч трохи пововтузитися, роблячи вигляд, що прибирає.

Чаклун ніяк не прокоментував її дії. Просто встав та пішов в напрямку шафи. Почулося клацання замку і чаклун дістав книжку й закрив знову шафу. Я думала, що він просто збирається готуватися до наступного уроку, але книга опинилася на столі переді мною.

Назва «Нечисть, яка харчується енергією та її прояви» змусила мене підняти на хлопця запитальний погляд.

— Це для тебе, — спокійно заявив він. — Прочитай обов'язково першу половину до завтра.

— До завтра? — перепитала я, скептично звівши брови. Все більше здавалося, що я розриваюся між двома навчальними закладами. — Може, ще й конспект написати?

— Залишаю це на твій розсуд, – куточки його губ ледь сіпнулися. Було зрозуміло,  що він жартує. — І не пропускай розділ про види тіньових паразитів та як з ними боротися. Він стане тобі в нагоді.

Я провела пальцем по обкладинці книги. Вона, здавалося, пережила багато в цьому житті перш, ніж дістатися до мене.

— І навіщо мені це? — обережно запитала.

— Бо ти повинна запам'ятати, що  твоя головна зброя не меч і не магія! Навіть якщо вони у тебе є, ти не зможеш вдало ними скористатися,  якщо немає потрібних знань отут, – і тоді Ейнар приклав до скроні вказівний палець. — Тим паче, скоро перейдемо до практики.

— Ти про...

— Про паразитичну тінь, — урвав він. — Ми йдемо на полювання. Я, ти, Ігор і Олег.

Зі словами: «Зрозуміло» я кивнула, але через кілька секунд сенс почутого дійшов до мого мозку. До такого я була не готова. В голові роїлося з десяток запитань, але з вуст злетіло лише коротке:

— Чекай, що?! Я?

Ні, ну чому я знову беру участь в плані ловлі якоїсь нечисті на живця? Хтось нагорі вирішив пожартувати і виписав мені постійний абонемент на “екстремальні пригоди”?

На його губах знову показалася дражлива усмішка.
— А що не так?

— Хто, по-твоєму, повірить, що я можу впіймати… паразитичну тінь?

— Ніхто, — відповідь була в незміно спокійному тоні. — Ти просто маєш знати, з чим ми маємо справу, уважно за всім спостерігати і, в разі чого, захистити себе. Це й буде твій неоціненний досвід.

— А хто ж буде “наживкою”? — заговорила Еліна, яка до цього «старанно» витирала пил на столі.

Ейнар підвів на неї очі. 
— Аріс.

Це було ще більшою несподіванкою.
— Аріс?.. Але чому він? Він же…

— Саме тому, — обірвав він моє незакінчене питання. — У минулому він зробив багато поганих речей. Хоч і здається ідіотом — насправді таким не є. Його клан… можливо, не співпрацював безпосередньо з Енвраєм, але в них вистачало своєї дрібноти, яка ловила душі тих, хто потрапляв у світи дзеркала.

Я розуміла до чого він хилить.

— Вони вбивали їх?

Далі ми з Еліною дізналися більше, ніж, чесно кажучи, хотіли. У клані Аріса людей не лише приносили в жертву — іноді їх чекала гірша доля. Вони ставали підживленням для демонічної похоті. Тобто, їх можна назвати сексуальними рабами і, якби не втручання Ейнара та решти потраплянців, подруга Мирослави мала б задовольняти демона, що жив усередині Аріса.

Від почутої розповіді стало не по собі. Раніше я дійсно бачила в Арісі просто трохи дурнуватого хлопця, надто говіркого, щоб здаватись небезпечним. Але після цієї розмови… навіть думати про нього стало якось тривожно.

І знаєте, чесно кажучи, на місці Віки я б теж не ризикнула брати Аріса до себе додому.

— Зараз він же не становить загрози? — все ж спробувала я зачепитися хоч за щось, що допоможе ослабити вузол напруги десь в груддях.

Мої надії розбилися на друзки, після наступних слів Ейнара:

— Я не можу нічого гарантувати. Справа в тому, що усі інші втратили свої здібності,  коли ще потрапили в дзеркало. А от Аріс разом зі своїм братом опинилися в руках психів, які тоді проводили експеремент і поєднали їхні душі з душами сильних демонів.

— Ого. Звідки тобі відомі такі подробиці? — поцікавилась, бо Аріс навряд чи поділився б цим з нами.

— Я побачив багато речей, коли знаходився в дзеркалі й зіштовхнувся там з братом Аріса.

— І ти хочеш використати це? Його? — не витримала я.

— Лише хочу зупинити тінь, — на мить він замовк, немов підбираючи якісь слова, але зрештою продовжив: — А у Аріса за спиною погане минуле. І він також боїться, що усі дізнаються про це минуле.

Ейн сперся рукою об стіл та нахилився ближче, настільки, що я відчула запах його парфумів. Його темні очі ковзали по мені уважно, майже невідривно,  а наступні слова були сказані таким недоречно-спокусливим тоном, наче мова йде про зовсім інші речі: