5

Ейнар увійшов до вчительської — і одразу потрапив у вир гомону. Усі викладачі зібралися біля телевізора й застигли в напруженому очікуванні чогось, а вже за мить в кімнаті почулися радісні вигуки, сміх й плескання в долоні. Хтось навіть кинувся одне одному в обійми, а потім, ніби прийшли до тями, зніяковіло розійшлися в різні сторони.

– Що відбувається? – поцікавився чаклун у Ігора.

– Наші вийшли у півфінал на міжнародних змаганнях по магії!  — гордо виголосив той.

– І зустрінуться з нашими давніми суперниками. – Додав Олег та скривився.

– А що з ними не так?

Хлопці синхронно озирнулися на нього так, ніби він щойно прилетів з Місяця.

– Ти взагалі не дивишся телебачення? А інтернет для чого тобі?

– В мене немає часу для таких дрібниць.

– Повір, то не дрібниця. Треба бути в курсі, — наполегливо порадив темний маг. — Особливо,  якщо у нас змагання з Ведмедями – то є справа честі перемогти.

Ейнар скосив погляд на екран, де сяяли обличчя щасливих українських магів, але відповісти нічого не встиг. Їхню трійцю покликали в кабінет директорки.

Сьогодні був четверг, тож це було очікувано і стопроцентно означало, що для групи зачистки приготували нові завдання. Олег вже передчував пригоди й встиг пожартувати, щоб розрядити напругу:

— Не встигли ми здати звіт по нечисті в церкві, як нас знову запрягали до роботи, — усміхнувся він. — Такими темпами ми станемо найціннішими співробітниками!

Ігор махнув рукою, а Ейнар йшов попереду, думаючи про те, як потім обговорити появу нових потраплянців з пані Ольшанською. Грошей у них не було (більш того, йому самому доводилося поки утримувати тих, хто знаходився у нього вдома), магії теж. Для Ірини Дмитрівни вигоди нуль.

От як їх прилаштувати?! Максимум, когось із них зробити наглядачем за теплицями.

Дійшовши до дверей кабінету, він помітив, як з-перед них чоловік похилого у формі охоронця. Він завжди був ввічливий та усміхався, проте зараз його обличчя було серйозним. Чоловік раптом обернувся біля дверей, і мовив до секретарки, дозволяючи Ейнару випадково почути уривок розмови:

— Передайте Ірині Дмитрівна ще раз дякую за її розуміння. Вона справді хороша людина!

— Добре. Ви головне одужуйте, Павло Степановичу!

Охоронець кивнув їхній компанії, перед тим, як піти , і вже коли він відійшов на достатню відстань, в кабінет поспішив зайти Олег. Він, зі звичною йому легковажністю та грайливістю, заговорив до секретарки:

— Степанович на лікарняний йде?

— Якби ж то! – зітхнула дівчина. — Звільняється за станом здоров'я. Ірині Дмитрівни тепер треба думати, як за короткий термін знайти нового охоронця.

— Проблемка,  — кивнув на підтвердження її слів Олег, а коли хотів ще щось сказати, його відштовхнув в сторону Ігор та спитав, чи можна їм заходити.

— А, так. Директорка вже  на вас чекає!

А в цей час у Ейнара промайнула швидка й смілива думка: охоронець звільняється якраз вчасно. Можна підсадити на його місце того ж Міджертана Сейнтфайра. Чаклуну не було діла до того, що усі потраплянці раніше були з аристократичних родів. Вони провели достатньо часу в світах дзеркала, просто намагаючись вижити, тому мали давно залишити позаду гординю та пиху.

Ігор постукав у двері кабінету. Ірина Дмитрівна голосно сказала зааходити, і вже через хвилину їхній невеликий гурт вмостився на стільцях навпроти її столу. Очі жінки були холодні й уважні, коли вона поклала перед собою папку з паперами і без зайвих слів перейшла до справи:

— Сьогодні вам потрібно відвідати вулицю Вишневу. Звідти надходять скарги про паранормальні явища.

Далі розмова пішла вже у знайоме русло: їм коротко розповіли про загадкові смерті людей і що незадовго до смерті кожен із них чув дивні звуки та бачив дивну жінку в капелюсі. Потім ті люди помирали. Медики реєструють атипічні симптоми: крововтрати без видимих ран, пригнічення життєвих сил. І у кожної з жертв на обличчі застиг вираз страху. Поліція все ще розслідує цю справу, але поки нічого не знайшли. Люди бояться, бо завтра може померти вже хтось із них.

Ігорю віддали свідчення людей, фото, висновок судмедексперта, після чого директорка наказала діяти обережно і не привертати уваги. Перш за все треба було прочитати справу і з’ясувати патерн. Хто саме помирає? Чи є спільні риси? В які моменти з’являється жінка? Чи повторюються часові проміжки?

— Врешті-решт,  займаєтесь цим не перший рік. Не мені вам розповідати, як діяти. – Махнула наостанок рукою Ольшанська.

Коли завдання було озвучене, хлопці збиралися вийти, але Ейнар залишався на своєму місці, що здивувало усіх.

— Я хочу дещо обговорити з Іриною Дмитрівною. Почекайте мене хвилин десять.

Директорка була трохи здивована, однак нічого не сказала. Лише дочекалася, поки вийдуть напарники чаклуна і стихне їхній спір щодо того, хто з них буде за кермом машини.

— То в чому справа?

— Мені потрібна ваша допомога, — і, не вдаваючись у деталі, розповів про нових потраплянців. Він упустив важливу деталь стосовно Проклятого дзеркала, але не став замовчувати про їхній досвід виживання у досить жорстоких умовах.

— Це, безумовно,  звучить цікаво. Та я й досі не розумію, чим я можу їм допомогти.

— Вони не можуть повернутися у свій рідний світ, а тут потрібні документи і хоч якась робота.

Ольшанська з задумливим виглядом кілька разів постукала ручкою по столу.

— А які у них здібності? — уточнила вона.

Ейнар подумки зітхнув. От вони й дійшли до головної проблеми.

— Магічні здібності на нулі. Тож їм підійде найпростіша робота. Вони навіть можуть наглядати за рослинами, чи бути охоронцем.

В очах жінки промайнуло розуміння. Ось чому він розпочав цю розмову. Певно,  вже чув про звільнення Павла Степановича і вирішив скористатися нагодою.

— З документами,  можливо, я зможу допомогти. Але робота в магічній школі з нульовим запасом магії...як він в разі чого дітей буде розбороняти? А у нас ще ж бувають позаштатні ситуації з різними експериментами.  Не так давно Миронченко не міг впокоїти зомбі, який ганявся за ним.