2

 На ходу маскуючи дзеркало тонкою магією, що лягала на поверхню, немов темна вуаль, Ейнар подумав, що сьогодні не його день. Спочатку темрява взяла над ним контроль, потім стосунки з Ксенією буди під загрозою, а тепер ще й доведеться бачити цього блохастого виродка.
Бо з-поміж усіх магів Ольшанська мала прислати саме Богдана з Костею. Двоє зарозумілих дурнів з порожніми головами, яких він свого часу покарав за допомогою  ілюзії кошмарів. Хоча він тоді був досить гуманим та не підіймав ілюзію вище середнього рівня.
Ейнар згадав події місячної давнини, коли щойно з’явився в школі магії. Для Ірини Дмитрівни він здавався щасливим квитком і чудовим підсиленням для найкращої команди зачистки. Але думка самої команди відрізнялася, бо за планом до них повинен був приєднатися досвідчений маг, а не потраплянець з іншого світу. Який, до того ж, бачте зустрічається зі звичайною дівчиною, а не магинею. 
Обурення бризкало з них уже при першій зустрічі. Їхня зневага була очевидна, і вони вважали, що він легка мішень.
Так буває, коли люди не бачать далі свого носа.
У Ейнара був запальний характер, та коли справа стосувалась помсти — він вмів чекати. Цей випадок не став винятком. Після прибуття на місце призначення, Богдан вирішив посміятися і влаштувати гарне шоу, натравивши на нього духа. 
Шоу справді вийшло видовищним. Для чаклуна.
Щільна, липка темрява повзла по підлозі, немов жива істота, підкрадаючись непомітно. Вона просочувалась крізь усі захисні бар’єри, огортаючи  їхню свідомість і ставала отрутою, що повільно проникала всередину. Ілюзія кошмарів занурювалася в найтемніші глибини підсвідомості, витягуючи назовні усі тригери, страхи й травми.
Все змінилося за хвилину. Їхні насмішки більше не лунали. Замість цього приміщення заповнилося криками та риданнями.
Сидячи на підвіконні покинутого будинку, Ейнар наклав купол тиші, після чого звернув увагу на духа, якого ці троє так самовпевнено хотіли використати. Дрібна, сутула істота тремтіла біля дверей. Дивилася на нього знизу вгору, кліпаючи очима, повними страху.
— Пане чаклуне… я лише маленький дух… — прошепотів той.
— Маленький? — Ейнар підняв брову. — Якщо я не помиляюсь, ти вже півроку мешкаєш у цьому районі й встиг поглинути чимало людської енергії.
— В порівнянні з таким могутнім чаклуном, я просто пил під вашими ногами!
Ейнар гмикнув. А дух, треба визнати, був майстром плазування.
— Ти знаєш своє місце. Саме тому не розвію тебе.
— Дякую, пане чаклуне! Дякую! — мало не захлинався вдячністю дух.
Він махнув рукою, аби той припинив розсипатися в подяках,  а потім допоміг духу знайти спокій. А ось перевертень, відьмак та маг лишилися. Їхні крики заповнили кімнату. Темрява розквітала кошмарами — жила, дихала, вростала в їхні серця та відкрито цим насолоджувалася. 
Ейнар спочатку збирався хвилин двадцять їх мучати, але Ксенія не відповідала на повідомлення, що автоматично псувало настрій. Він додав ще десять хвилин. Більше застосовувати ілюзію не варто. Інакше вони стануть божевільними. І так довелося телефонувати до школи — ті двоє знепритомніли, не витримавши. Не залишати ж їх отак, просто на підлозі.
А вже за кілька годин він сидів у кабінеті Ольшанської, слухаючи крики про негайне відсторонення та дисциплінарне порушення. 
— Як можна наражати на небезпеку власних товаришів!  — кричала вона.
Він мовчав. А потім, неспішно, з ледачою байдужістю, відповів питанням на питання:
— А ви часто дозволяєте своїм підлеглим натравлювати духів на новеньких?
Її рот відкрився — та відповіді не було.
На цьому все й скінчилося. В якості покарання його вигнали з елітної групи й відправили до найгірших зачистників — до Ігоря та Олега. Що цікаво, він більше ніколи не перетинався з "елітою". Ті немов ходили іншими коридорами. Певно, до цього дня їм просто щастило.
– Діємо по ситуації. – Звернувся чаклун до Ксенії. – Але, якщо спитають, ми приїхали сюди  з друзями відпочити!
— Відпочити? — скептично перепитала Ксенія, озираючись на компанію потраплянці позаду.
На перший погляд вони виглядали, як звичайні люди. Але лише на перший. Постава Каема Сейнтфайра викликала відчуття, наче бачиш аристократа на старовинному портреті. Аріс у своєму плащі виглядав так, ніби щойно втік з фентезійної гри. І навіть І Ан, попри блондинистий колір волосся та коротку зачіску, мав ту дивну ауру, яку важко не помітити.
— Скажемо, що вони люблять косплей, — з усмішкою додав Ейнар. Його тон був легкий, майже грайливий. — Ну і трохи занадто серйозно ставляться до фентезі.
Першим у двір увійшов перевертень. Його шкіряна куртка тріпотіла на вітрі, з-під неї виглядала чорна футболка та улюблені «клапті» замість штанів — саме так Ейнар називав його до смішного порвані джинси. У його рухах відчувалася хижа впевненість, притлумлена агресія й жага до конфлікту. 
《 — Фасад альфи, за яким ховається переляканий песик. 》 — Подумки закотив очі Ейнар.
Слідом з’явився Костя, закутаний у своє фірмове чорне пальто, що виглядало дорожчим за усе обладнання шкільної лабораторії.  Всередині були вшиті захисні символи. Їхній сенс лишався для Ейна загадкою, бо пройти захист відьмака виявилося легкою справою. І ще ці джинси. Такі широкі, що, здавалося, Костя от-от у них загубиться.
— Стюарт? — Голос Богдана був здивований.
З яким же задоволенням Ейнар спостерігав, як з їхніх облич зникала звична зневажливість, щойно вони впізнавали знайоме обличчя серед присутніх.
— Я. 
Їм довелося стрімко опанувати себе, повертаючи на обличчя звичну маску впевненості.
— Ми отримали сповіщення. — Про потужний магічний вибух вони тактовно промовчали — поряд усе ще стояли люди. — Як я розумію, це твоїх рук справа?
— То й що? 
Ейн усміхнувся. Його посмішка була небезпечною. Мов тріщина на тонкій кризі, що невблаганно повзе, готуючись поглинути вас.
— Як тобі відомо, є правила...
— Нічого жахливого не сталося. Передай Ірині Дмитрівні,  що у мене була безвихідна ситуація. 
— Роби це в школі — і не буде проблем!
— А стіни школи витримають?
Ейнар провокував навмисно. Та нічого не міг вдіяти. Ці двоє виводили його з себе самим фактом свого існування. Навіть помста тоді не допомогла до кінця — дратівливість залишилася, мов післясмак від чогось зіпсованого. 
 Костя важко зітхнув і, поглянувши на напарника, ледь помітно хитнув головою. Мовляв, не ведися. Той напружено стискав щелепу, але, не сказавши більше ані слова, все ж відступив.
— В будь-якому разі, ми тебе попередили! А далі — хай розбирається директорка! — кинув наостанок відьмак, і вони обидва швидко подалися до воріт, ніби боялися, що не стримаються.
— То це були маги? —  зацікавлено спитала Аня, коли напруження розвіялося, як туман.
 Зайвий раз говорити про цих ідіотів Ейнар не хотів, але, не дай Боги, ще подумають, що вони справді видатні маги. Тому коротко розповів, хто є хто.
— Якби знала, винесла б м’ячик і кинула йому зі словами «Апорт!». — сказала Аня. — Я, звісно, люблю фентезі, але перевертнів не можу сприймати всерйоз. Завжди хочеться сміятися.
— Ага, зате в тебе краще виходить знаходити спільну мову з власною армією ригірів! — хмикнув її чоловік.
— А це хто? — здивовано перепитала Ксенія.
— Це ж прокляті істоти... — почав було Міджертан, але його спокійно перебив Ейнар:
— Уже не прокляті. Твоя невістка зняла з них прокляття.
Він коротко пояснив Ксенії: ригіри — це істоти, схожі на перевертнів. Їхня друга форма була страхітливою й надзвичайно смертоносною. Кілька століть тому темний маг прокляв їх через відмову дівчини, і вони втратили здатність повертати людську подобу. Але тут з’явилась Аня і в одну мить зняла з них багатовікове прокляття.
— Оце так! Ти справді неймовірна! — захоплено вигукнула Ксенія, показуючи великий палець.
— Тільки моя глючна магія на Землі чомусь не працює, — зітхнула Аня. — А я вже скучила за створенням одягу з нічого. І платити в такому випадку не треба. Економія!
Гуркіт двигуна м’яко розрізав вечірню тишу, перериваючи розмову. Усі враз повернули голови, спантеличено вдивляючись у світло фар, що пробивало сутінки. Хто на цей раз? 
Двері відчинилися, і з салону вийшла Лариса Петрівна, привітно махнувши рукою. Обличчя одразу освітили полегшені усмішки.
— Коли ти написала, що вас тут багато, ми з татом вирішили викликати автобус. Доню, хіба твоя мама не золото?
Навіть Ейнар не стримав внутрішнього схвалення. Після виснаження темрявою, сварок й зустрічі з деякими блохастими хотілося бодай кілька годин спокою. І м’яке сидіння видавалося розкішшю.
Потраплянці заметушилися біля автобуса, мов екзотичні туристи на екскурсії. Хтось із гордістю заявляв, що в дзеркалі їздив на чомусь схожому. Аріс марно намагався збагнути, як працює пасок безпеки, а Кайем критично оцінив "залізного коня" — мовляв, дракон значно швидший і зручніший.
Ейнар не став витрачати даремно час. А елегантно пройшов уперед, мов голлівудська зірка по червоній доріжці, й зайняв найкраще місце біля вікна з додатковим простором для ніг.
— Я молодець,  чи не так?
Ксенія, закотивши очі, все ж похвалила та сіла поруч. Незабаром, коли автобус повільно виїхав за межі села, її голова м’яко опустилася йому на плече.
Ейнар боявся навіть ворухнутися. Тепло її дотику викликало дивну м’якість усередині. Останнім часом  її присутність була як якір і те єдине, що тримало від розмивання меж. Той же кулон він попросив Ксенію взяти з собою тільки через асоціювання з нею. Його присутність була потрібна, аби уникнути можливих катастрофічних наслідків сьогоднішнього інциденту з темрявою. Не згадай він вчасно Ксенію і повернути контроль над тілом було б значно важче.
А доля...
У них на Аштері завжди казали: йти проти волі небес те ж саме, що пірнати в море в шторм. Воно просто поглине тебе, якщо наважишся опиратися. І приклад імператора Шандана лише укріплював цей страх. Він і Мейджен наважились діяти всупереч заготовленій долі. Вони справді деякий час були щасливі разом, але їхня історія закінчилася смертю одного з них.
Колись він думав, що все справедливо. Заслужене покарання за гординю. А зараз... зараз він розумів Шандана як ніколи. Коли небеса пропонують тобі не ту, кого обираєш серцем — тоді ти змушений йти проти богів. 
А якщо небо помиляється? Що, як не доля керує світом, а вибір? Бо Ейнар свій вибір зробив і готовий зіткнутися з можливими наслідками. Аби тільки Ксенія була поруч.