Розділ №28. Солодкий смак прощання

Годинник повільно цокав у барабанних перетинках, віддаючись в грудях таким же спокійним стуком серця. Я лежала на вузькій канапі, вкритій шкірою, і дивилася у брудне вікно. Десь там, за прозорим склом лив справжній грозовий дощ. Вперше за все моє життя він був настільки близько. Варто було б відчинити вікно й висунути руку — і по шкірі потекли б ці краплі, змиваючи втому, безнадію та бруд якого тут було вдосталь. Втім, як і все в нашому світі, він мав свої недоліки. І я впевнена, що невдовзі місцеві жителі почнуть хворіти через холод та вологу. Зміна температурних режимів. Послаблений імунітет. Містер Вуд мав рацію. Роботи буде вдосталь…

На вулиці ледь відсвічував місяць та кілька неонових ламп. Я пропрацювала сьогодні весь день і дісталася до канапки лише під вечір. Потік людей не зупинявся ні на мить, навіть коли мені допомагав місцевий наглядач. Дрібні порізи, перев’язки після операцій, нежить та купа інших скарг. Вони сипалися безперервним потоком і якби я не відчувала болю, напевно звалилася б з ніг ще в середині дня. Але видно моя хвороба мала й свої переваги. Бути таким собі “роботом” виявилося не так вже й погано. 

 Двері тихо рипнули, змушуючи мене повернутися до входу. Десь там, майже в суцільній темряві, показалося гостре обличчя Елайва. Його силует ніби розчинився між лампами коридору, змушуючи заплющити очі від яскравості. В цій частині Полюса все  ще було відсутнє повноцінне освітлення й ті крихти автономного живлення були занадто яскравими та самотніми. Такими ж, як і сам Ел. 

— Так і знав, що знайду тебе тут, — промовив чоловік, зачиняючи за собою двері та ступаючи в мій бік. — Сховалася від хворих? 

— Хотілося б, але ні. Закінчила огляд запланованої частини та лягла побути в тиші, — слова зірвалися з моїх губ, розчиняючись в холодному повітрі. З рота мало не виходила пара. Добре, що я такі не знімала термошкіру. Не уявляю, як ті люди живуть у своїх боксах зараз. — Якийсь нескінченний день… Ти закінчив?

— Майже, — нахилився наді мною Харт й обережно доторкнувся зап’ястка. Його пальці м’яко провели вздовж вен, ніби перевіряючи чи вони ще пульсують. — Залишилося лише подбати про тебе. Хочу поповнити ліки у твоєму лайфлайнері.

За вікном раптово вдарила блискавка, відбиваючись у сталевих очах Елайва. Його міцні руки обережно стягнули з мене наруч й стали заправляти капсули з базовими ліками. Час продовжував стікати прямо як дощ за цим клятим склом. Ще якась година й Елайв сяде в магкар та повернеться в Соулпейн, а я залишусь тут сама. Так, як це було раніше. Й так, як і завжди мало бути.  Чомусь згадалося, як ми прощалися минулого разу. Як його губи торкалися моїх…Як я втратила свідомість… І це було зовсім…

— … не справедливо, — зірвалося з моїх губ, перш ніж я встигла подумати. 

— Що саме..? — наші погляди зустрілися і я повільно здійнялася з канапки, тільки б не розповідати йому про все те, що зараз робилося в моїй голові. 

— Все, — нервово сковтнула загустілу слину та підігнула під себе ноги. Елайв розгублено кліпнув, намагаючись зрозуміти про що саме я говорила. — Ти ніколи не шкодував про те що погодився працювати з  моїм батьком?

— Шкодував, — спокійно відповів він, натягуючи лайфлайнер назад та під’єднуючи до вставленого катетера. — Але я ніколи не шкодував про наше знайомство. Ти буквально перевернула мій світ верх дном та зробила з мене найкращого біотехніка у всіх трьох полюсах. Можливо, це звучить доволі страшно, але… я ніде не міг би побачити стільки різноманітних ран. Ти навчила мене всього, чого я знаю. І тепер я можу допомагати всім цим людям. Можу допомагати тобі. Багато чого можу, насправді…

— З мене був гарний манекен з біології, — погодилась з ним та хитнула головою. — Але…Елайве…? Ти не гадаєш, що деякі знання краще тримати в таємниці? Все те, що ти створив. Що створив мій батько… Все це використовують не так, як мали б. Зовсім не так… Хіба не краще було б, якби всі ці знання були доступні лише вузькому колу? Свідомому колу, яке б правильно ним розпоряджалося. Не роблячи розподілу на хворих та здорових. Не намагаючись винищити когось та підлаштувати закони під себе.

— Я хотів би, щоб так і було, Лін. Але… Це звучить як утопія…І навряд ми колись зуміємо досягти її. 

Між нами повисла тиша. Дощ продовжував безперервно литися, вдаряючись об скло. Мій погляд зачепився за кишеню Харта, з якої виднілася дивакувата ручка. Я вже бачила  раніше дещо подібне в розробках Харта, які він брав з собою. Але вона виглядала трохи інакше — більш компактно та непомітно. 

— Це ручка з магнітним чорнилом…? —  проковтнула сліди власної втоми та потягнулася до кишені на його грудях. 

— Так, це моя версія інкера, — відповів Елайв та дістав його, роздивляючись кілька хвилин. — Я сьогодні пів дня вчив Вуда чіпляти лайфлайнери та наносити татуювання. Але там досі багато хворих... Тому я хотів, щоб він допомагав тобі, коли мене не буде. 

— Гадаєш йому можна довіряти…? Він мені здався доволі…

— Хворим, — хилитнув Харт головою та сів поруч зі мною. — Я бачив, як він нишком схопився за серце. Тому… думаю він зрозуміє тебе. Спробуй і ти його зрозуміти. В тебе має бути тут хоч одна людина, якій ти довірятимеш. 

— Я спробую... — тихо мовила, притуляючись лобом до його плеча.. — Але тут занадто багато хворих. І вони продовжують приїжджати сюди. 

— Так, Лін. Їх буде ще більше... — видихнув він мені у волосся та став проводити по довжині. — Люди з Соулпейна теж невдовзі опиняться тут. А ще, приїдуть і з інших полюсів. Їх безліч. 

— Я не знаю, на що розраховує Етерна... — мій голос віддавався у його плечі. — Мені здається, що хворих людей зараз стільки ж, скільки здорових... Але судячи з нашої останньої розмови, вона не збирається допомагати їм. 

Він дотягнувся губами до моєї скроні — вологий подих застиг на шкірі. Його рука опустилася на мою шию, потягнулася вище та підвела вище підборіддя.

— Їм допоможеш ти. Я залишив тобі свої особисті запаси та кілька наборів ліків до твого лайфлайнера. — шепіт ковзнув по моїх волосинах. — Пізніше спробую передати ще. Тому постарайся не фокусуватися на цьому. Я допомагатиму тобі як зможу. Спробую домовитись з Конгресом, щоб вам дали ще кілька лікарів чи принаймні дозволили мені повернутися сюди.  Просто потерпи трохи, і ми з усім розберемося.