Розділ №11. Всі люди хороші

Тихі стіни Соулпейна поступово оживали. Новий день прийшов до них, ніби нічого не сталося. Але я знала, що життя вже ніколи не повернеться в норму. Деякі закони створювались для того, аби перевернути  світ з ніг на голову. І цей був саме таким. На жаль.

Мої ноги ступали уздовж тьмяних коридорів, відраховуючи відстань до невідворотного, аж доки не зупинилися біля однієї з палат. Елона Лайт була для мене більше, ніж звичайним пацієнтом. Більше, ніж просто травмованою дитиною. Вона була відображенням тієї маленької зламаної дівчинки, якою я колись була. І тому, я попри все хотіла зберегти її психіку здоровою. Хотіла, щоб вона була щасливою. Подивившись кілька хвилин на металеву ручку, я зробила глибокий вдих та увійшла.

— Міс Вейнс! — зраділа дитина, швидко злізаючи зі свого ліжка та кидаючись обіймати мене. Я ледь встигла зайти за двері, щоб це ніхто не побачив, інакше проблем вистачило б нам обом.  — Я сумувала за вами! Ви вчора так і не прийшли поговорити зі мною!

— Ти спала, Елон, — посміхнулася дівчинці та на кілька секунд дозволила собі теж обійняти її, аби відразу ж відсторонитися. — Зате у мене чудові новини! Я візьму в тебе кров на перевірку, і як тільки прийдуть результати ти поїдеш в дитячий будинок, де тебе прихистять дуже добрі люди.

— Нащо мені добрі люди, якщо у мене є ви? — надто серйозно запитала вона. Я дивилася у великі чорні очі й не знала, що на це відповісти. — Міс Вейнс, а ви не хочете стати моєю мамою?

— Елон... — вирвалося з губ. Її слова звучали ніби утопія, на яку в мене не було і шансу. Але сказати про це прямо не вистачало жорстокості.

— Я знаю, що не все так просто, — надула губи дівчинка, хмурячи білі брови. — Але якщо ви знайдете собі чоловіка, вам дозволять взяти мене до себе.

— Де ж я знайду собі чоловіка, Елон? — цілком серйозно поцікавилася. — Це не так вже й легко.

— Ви б бачили, як на вас дивився містер Харт, коли той пацієнт напав був! — у захваті вигукнула малеча. — Мій тато колись так само дивився на маму.

— Він мене не кохає, Елон. Він просто знає мене дуже довгий час, от і злякався, що зі мною щось сталося погане, — намагалася пояснити очевидне. Можливо колись я і мала до нього сильні почуття, але зараз... зараз це було б надто безсердечно прив'язувати його до себе подібним чином. — Не так вже й легко покохати когось, Ело. Особливо когось такого, як я. Так що давай не будемо мене засмучувати й швидко здамо всі аналізи. Я дуже хочу, щоб ти знайшла чудову здорову сім'ю, яка любитиме тебе.

— Мене ніхто не любитиме так, як ви, — не здавалася дівчинка.

— Але поки ти тут, я не зможу взяти опіку над тобою, навіть якщо створю з кимось сімейну одиницю. Давай спочатку займемося твоєю випискою, добре?

— Добре... — ліниво погодилася малеча. — Тільки не виціджуйте всю кров, а то я і так бліда. Що як, я не сподобаюсь вашому майбутньому чоловіку, бо  виглядатиму як хвора?

— Він буде в захваті від тебе! Чесне слово. Тебе не можна не любити, Елон, — посміхнулася від щирого серця. — Ти найбалакучіша дівчинка, яку я тільки знаю.

— Містер Скар теж так каже... — засмучено пробуркотіла вона, а я здивовано витріщилася на неї. Звідки вона його знає? — Не дивіться так на мене... Я не приставала до незнайомих людей і не торкалася їх, так як ви й вчили мене.

— Тоді звідки ти його знаєш?

— Йому одна страшна тітка подарувала квіти та поставила їх на тумбочку. А він випадково їх скинув і не міг зібрати. Я побачила з коридору, як він намагався намацати їх,  і допомогла.  Містер Скар сліпий, тільки це секрет, я вам не казала! — тихо мовила дівчинка мені на вухо. —  А ще в нього є червоний шрам на лиці! Великий-великий! Уявляєте?

— Уявляю, — тихо відповіла, розуміючи, що вона може випадково щось ляпнути йому. —  Але  тобі не варто боятися його. Містер Скар хороший.

— Всі хворі люди хороші, міс Вейнс. Особливо, коли їм вже не боляче.

— І то правда.

Я обережно набрала кров у Елон та заліпила рану пластиром. Її величезні очі ніяк не відривалися від мене, ніби знали, що це одна із наших останніх зустрічей. Хотілося якось підбадьорити її, сказати, що скоро все стане краще, але я не могла вичавити з себе більше брехні. Не могла і не хотіла. Тому мовчки обійняла її та швидко вийшла з палати, аби не показувати знову приклад як порушувати закони. Елон мала звикати до того, що чуже тіло знаходиться під забороною. До того, що у світі надто багато жорстоких правил, яких ми зобов'язані дотримуватися. Тим паче, що вже не буде людини, яка б могла її виправдати чи захистити.