Саша Соколов: Я прочитав. І маю скати тобі дешо важливе...
Альоні здалось що її серце ось ось перестане битись. Невже він зрозумів?
Саша Соколов: Я звичайно дува що ти дивна.... Але ми живемо не в 19 столітті. Хоча що можна чекати від ботанки, як ти... стрємний лист.
В Альони все охололо в середині від розчарування. Вона звісно не розраховувала що він відвовість їй тим же, але не очікувала, що буде так відверто насміхатися з її листа і над її почуттями.
Саша Соколов:Може ти вже дисиш відповідь на мої повідомлення. Воно ж для мене так?
Після цієї розмови їй хотілось стерти пам'ять собі і Соколову.
Але на жаль, вона це не могла зробити, тому вирішила зробити хороше лице при поганій грі.
Альна:Ой я відходила і не бачила що ти писав.По--перше, ти хамло. По-друге, лист адресовано не тобі.
Саша Соколов:Да ну!? Добре п'ятихвилинка дедукції
Альона: Ну ок. Давай
Саша Соколов: В класі три Саші. Один прищавий, а другий одягається так ніби його лук шкаф спосірує шкаф його дідуся.
Альона: Які ще луки???
Саша Соколов:Оу я забук у 19 столітті такого поняття ще не було хахаха... Лук- це стиль, образ. Але вернемось до нашого розслідування. В Саші з твого листа голубі очі. Це було десь між одами восокому інтилекту і чарівністю. Що до речі, мені дуже підходить.Але поренемось ко кольору очей... еее... туману з дощем? Це взагалі як?
Альона: Вот бачиш, інтелект щожна сміло відмітати. Як і чутєвість натури. Цей лист для Кропотова.
Саша Соколов:Стій!!!
#11036 в Любовні романи
#2716 в Короткий любовний роман
#4349 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 24.03.2020