Розділ 2

Саша Соколов: Я прочитав. І маю скати тобі дешо важливе...

Альоні здалось що її серце ось ось перестане битись. Невже він зрозумів?

Саша Соколов: Я звичайно дува що ти дивна.... Але ми живемо не в 19 столітті. Хоча що можна чекати від ботанки, як ти... стрємний лист.

В Альони все охололо в середині від розчарування. Вона звісно не розраховувала що він відвовість їй тим же, але не очікувала, що буде так відверто насміхатися з її листа і над її почуттями.

Саша Соколов:Може ти вже дисиш відповідь на мої повідомлення. Воно ж для мене так?

Після цієї розмови їй хотілось стерти пам'ять собі і Соколову.

Але на жаль, вона це не могла зробити, тому вирішила зробити хороше лице при поганій грі.

Альна:Ой я відходила і не бачила що ти писав.По--перше, ти хамло. По-друге, лист адресовано не тобі.

Саша Соколов:Да ну!? Добре п'ятихвилинка дедукції

Альона: Ну ок. Давай

Саша Соколов: В класі три Саші. Один прищавий, а другий одягається так ніби його лук шкаф спосірує шкаф його дідуся.

Альона: Які ще луки???

Саша Соколов:Оу я забук у 19 столітті такого поняття ще не було хахаха... Лук- це стиль, образ. Але вернемось до нашого розслідування. В Саші з твого листа голубі очі. Це було десь між одами восокому інтилекту і чарівністю. Що до речі, мені дуже підходить.Але поренемось ко кольору очей... еее... туману з дощем? Це взагалі як?

Альона: Вот бачиш, інтелект щожна сміло відмітати. Як і чутєвість натури. Цей лист для Кропотова.

Саша Соколов:Стій!!!