Глава 18. Чужий вантаж
Першу балку не змогли занести у ворота.
На порожньому дворі поворот здавався широким. Із возом перед ним лишилося місце для однієї людини; коли розвернули довгий брус, задній кінець уперся в кам’яний стовп. Погонич крикнув зупинитися. Остен уже притискав плече з іншого боку, але не тиснув далі — дивився, де стоять ноги.
Raven тримав відчинену стулку. Вага дерева була видна навіть звідси: у зігнутих колінах, білих пальцях на канаті, в тому, як чоловік біля воза не міг повернути голову, щоб відповісти.
— Назад на підкладки, — сказав Гальт.
Дерево опустили. Глухо стукнуло, піднявся пил. Один із вантажників сів просто на землю й витер губи рукавом.
Дара стояла за Raven із відром.
— Я казала про поворот.
— Ви казали не ставити біля криниці, — відповів погонич.
— Бо до криниці треба чимось дійти.
Ерден попросив її зачекати й осікся. Відступив, пропустив її з відром, сам прийняв стулку в Raven.
— Поклич Оврана. Він пропонував нижній майданчик. Може, й перші дві покладемо туди.
Овран був неподалік. Прийшов, подивився на балку, на воза, тоді попросив повернути йому слова про дорогу ціну. Ерден не засміявся.
Після короткої суперечки вирішили розвантажувати частину біля нижнього сараю. Тут складати тільки те, що проходило без розвороту всім двором. Овран допомагав за окрему плату, його кінь уже мав сьогодні рейс, тому не погодився тягнути ще до темряви. Гальт сам позначив дерево для тимчасової рами. Його поклали доступно, не під іншим вантажем.
Raven ходив між двома місцями, носив підкладки й одного разу взявся за канат не там, де треба. Остен відсунув його руку.
— Якщо піде, тебе затягне до колеса. Стань із цього боку. І тягни, коли скажу, не раніше.
Олексій став. Після третьої балки зап’ястки почали тремтіти. Він перестав соромитися того, що не може підняти стільки, скільки люди, які робили це щодня.
Остен працював у рукавицях. Учорашній поріз на долоні закрили пов’язкою, зверху стягнули м’якою тканиною; важку роботу хватом він передавав іншому. Натомість ходив уздовж вантажу, перевіряв петлі й без кінця виправляв місця, де хтось хотів ухопити дерево голими пальцями.
До смеркання обидва вози стояли порожні.
Дорога від Рудої пилорами забрала шість днів. У глинистій улоговині вантаж частково перекладали, одну ніч простояли біля млина, чекаючи другої упряжі для важкого підйому. Старший доставки, місцевий Радко, приніс Ерденові зім’ятий запис витрат. Показав нижній рядок.
— За людей, які витягали, окремо.
— Ти в листі називав менше.
— У листі в мене колесо ще крутилося.
Вони відійшли до світла. Raven чув слова «погоджений запас» і «друга упряж», але вже не намагався складати з них чужий рахунок. Спина боліла, на язиці стояв деревний пил.
Lyra принесла воду. Він випив, повернув кухоль і помітив у неї на рукаві світлу пляму від борошна.
— Млин?
— Дошки. Потім корж. Потім ще сир. Я не знаю, від чого саме.
— Корж лишився?
Вона подивилася на Kain, який саме виходив із майстерні.
— Лишився, — сказав той. — Я чув, що ти живий.
***
Наступного ранку Гальт відбракував одну заготовку.
Тріщина йшла від торця й ховалася під темним слідом кори. Майстер попросив перевернути, перевірив із другого боку й відклав убік. Дерево годилося на коротші частини, але не на ту, для якої його вибрали.
Ерден дивився, як Яска ставить крейдяний хрест.
— Решти вистачає?
— На підтримку — так. Переміряємо й перекроїмо. Цю поки не пиляти, може знадобитися нижче.
— Сьогодні раму поставите?
Гальт підняв голову.
— Сьогодні підганяємо. Після огляду я казав: два дні щонайменше.
— Тоді дерево ще не лежало в чужих дворах.
Майстер зітхнув і повернувся до мірки.
Raven стояв поруч із Сель. Вона перевіряла воду й перев’язки після вечірньої роботи; лікування нікому не знадобилося, але руки були збиті майже в усіх. Із групових пляшок жодної ще не відкрили. Олексій подумав, що це мало б заспокоювати. Чомусь не заспокоювало.
У дворі не проходила тачка.
Дара пробувала завести її між штабелем короткого дерева й стіною. Місце лишили за вчорашньою домовленістю, але ручки не вміщалися в поворот. Вона витягла тачку назад і покликала Ердена подивитися.
Він підійшов. Не сказав, що прохід є; сам узявся за ручки, спробував і поставив.
Дві верхні заготовки перенесли. Тачка пройшла. Нижня лишилася біля стіни, через неї Дара не могла відчинити маленькі двері на всю ширину, але погодилася потерпіти до вечора.
— До вечора, — повторила вона.
Ерден кивнув. На його жилеті все ще світліла вчорашня пилюка.
***
Суперечка почалася не біля мосту, а над порожньою мискою.
Радко прийшов по нове доручення. Ерден сказав, що розраховує на нього й обох його людей для перенесення та підготовчих робіт після доставки. Радко відкрив рота, але перевізник уже заговорив про витрати. Тим, хто лишався, належала плата за день, працюють вони чи чекають. Завтра вранці вози повинні були вирушити назад; якщо тримати їх довше, до людей додавалася плата за упряж.
Ерден запропонував почати розчищення широкої частини мосту.
Гальт поклав ложку.
— Ні.
— Я не про ригель. Верхні рештки. Дошки, які лежать праворуч від пішого. Поки ви робите раму, вони підготують місце.
— Я бачив, які дошки. Під ними старі зв’язки. Не дозволяю.
Радко подивився від одного до другого.
— Мені щось конкретне покажуть? Чи я тут до вечора слухаю про дошки?
— Покажемо, — сказав Ерден.
— Те саме покажу, що після нижнього огляду, — відповів Гальт.
Вони встали. Raven пішов слідом із Сель. Не хотілося брати посох, наче він робив звичайну розмову небезпечною; без нього виходити до переходу теж не хотілося. Узяв.
На березі Радко довго дивився на старий прогін. Його люди лишилися вище, біля мотузок. Lyra розгорнула схему на камені. Вейна стала так, щоб бачити всіх, хто підходить до латки.