Ехелон. Книга 2: Чужий берег

Книга 2 — Глава 17

Глава 17. Поки сохнуть дошки

Lyra хотіла сісти попереду, біля Оврана. Мела поставила туди кошик.

— Там найменше трусить.

У кошику лежали сири. Lyra подивилася на них, потім на задній край воза.

— Зрозуміло.
— Підклади мішок. Той, що праворуч, чистий.

Мішок виявився складений учетверо. Вона розгорнула його, знайшла всередині жменю сухої трави й склала назад. Сіла боком, упершись підошвами в нижню поперечину. Лук поклала під руку, тубус — собі між колінами. Мела перевірила останній кошик і піднялася навпроти.

Овран озирнувся.

— Тобі до млина чи малювати кожну яму?
— До млина. Ями дорогою.
— Тоді паперу забракне.

Він рушив, і тубус одразу вдарив Lyra по коліну.

Вона давно хотіла пройти цей шлях. Після Мелиного листа збирала чужі описи, намагаючись зрозуміти, чому один візник називає дорогу пологою, а інший — такою, на якій і порожнього воза шкода. Сьогодні Гальт працював із Яскою над промірами майданчика для тимчасової рами, її записи до полудня йому не були потрібні. До вечірньої розмови у дворі лишався цілий день.

Lyra домовилася з Вейною про шлях і повернення. З друзів рано вранці побачила тільки Kain. Він попросив привезти щось їстівне, якщо трапиться.

— Конкретніше?
— Щоб ти сама теж хотіла.

Це виявилося добрим дорученням. Без мірок, ціни й обов’язку виправити, якщо іншому не сподобається.

***

За останніми городами віз пішов угору.

Дорога була ширша за стежку до мосту, та від цього в ній не додавалося рівного місця. Ліве колесо йшло дном старої колії, праве — по кам’яних ребрах. Мела весь час притримувала один кошик. Lyra запропонувала помінятись, але та показала, де можна вперти коліно, не розчавивши обгортку.

Працювало. Тільки тепер обидва коліна гойдалися разом із сиром.

За поворотом відкрилась долина. Шлях до млина огинав довгий схил, спускався між вільхами й знову піднімався за водою. Самого млина ще не було видно. Далі тяглися поля, розділені темними смугами чагарнику; на одному люди збирали високі стебла у снопи. Похилі верхівки виблискували, наче вкриті тонким металом.

Lyra витягла записник. Намалювала не дорогу, а поле: три смуги, косу лінію снопів і людину з піднятою рукою. На наступній ямі олівець поїхав убік.

Мела зазирнула.

— Це нас наздоганяють?
— Це людина стоїть.
— Тоді хай сяде. У неї щось із ногою.

Lyra домалювала їй другу ногу, ще гіршу, й закрила записник. Малюнок їй однаково подобався. Дорогою назад вона спробує ще раз — із землі.

На глинистому вигині Овран зупинився. Не застряг: вийшов наперед, подивився, де колія тримає, і попросив обох злізти. Мела прийняла один кошик, Lyra — другий. Поки вони обминали мокре місце пішки, візник провів коня по твердішому краю. На це пішло менше часу, ніж Lyra чекала; на повернення кошиків і правильне укладання — більше.

Вона відчула різницю між цим і рискою на карті. Їй не потрібно було додавати до риски нову страшну назву. Треба було залишити біля неї місце для того, що люди тут роблять.

На наступному підйомі Мела сказала, що попередній візник узяв би ще плату за розвантаження.

— Я теж узяв, — відповів Овран.
— Ти ж казав за дорогу.
— За цю дорогу. Ти тут із кошиками народилася, чи я мусив попередити, що в неї є глина?

Мела підібгала губи. Потім поправила тканину й назвала йому ціну, яку чула від іншого перевізника. Овран запропонував наступного разу поїхати з тим. Вона сказала, що так і зробить. Обоє говорили без крику, але Lyra чомусь захотіла дивитися тільки на поле.

— А ви справді хочете, щоб Ерден звідси пішов? — спитала вона, коли мовчання затяглося.

Овран не озирнувся.

— Хочу, щоб я міг возити. Якщо він зробить міст і візьме розумну плату за проїзд, мені теж легше буде.
— Навіть якщо сир повезуть його возом?

Тепер він повернув голову.

— Тоді я повезу інше. Якщо лишить. А якщо тільки йому можна, то хоч золотий міст став.

Мела показала на кошик біля нього.

— Мені хоч би цей довіз без суперечки.

***

У млиновому дворі сушили дошки для сиру.

Вузькі, гладко вистругані, вони стояли ребром на довгій жердині. Після миття дерево потемніло; на кінцях проступали світлі смуги, де сонце вже встигло підсушити. За дошками оберталося колесо, половину якого закривала низька будівля. Від нього йшов глибокий нерівний звук, і Lyra спершу раз у раз оберталася: здавалося, хтось котить важку бочку просто до неї.

Мела повезла сюди сири для кількох родин і людей, що працювали на млині. Овран мав забрати мішки висівок. Повернення не залежало від того, як швидко Lyra подивиться на воду; довелося відразу прийняти, що тут у неї буде час.

Вони перенесли кошики під навіс. Господиня млинового двору, жінка з темними зморшками біля очей, розгорнула один сир і зрізала тонкий край.

— Солоніший.
— Ця партія для дороги, — сказала Мела. — Та, що в тканині без вузла, м’якша.

Жінка спробувала другу. Довго жувала, поглядаючи на кошик.

— За обидві дам як минулого разу.

Мела взяла дощечку, поклала на неї ніж і сіла.

— Тоді заберу одну назад.

Lyra лишилася стояти з порожньою тканиною в руках. Їй раптом стало незручно, ніби вона підслуховувала сварку в чужому домі. Мела не підвищувала голосу. Попросила зважити обидві партії окремо, назвала, що залишить, і пояснила, чого не віддасть за стару ціну. Жінка погодилася не відразу.

Поки вони торгувалися, Lyra понесла тканину до води. За низьким парканом хлопець виймав із корита сирні дошки й ставив до сухих. Одна вислизнула, ляснула по воді й облила його до пояса.

Він подивився на Lyra.

— Це не через мене. Вона крива.
— Я нічого не сказала.
— Але подумала.

Вона поклала тканину, допомогла витягти дошку. Дерево було слизьке; довелося взяти обома руками. Разом віднесли на жердину. Хлопець показав, яким боком ставити, щоб вода стікала.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше