Глава 13. Друга угода
Чоловік під столом попросив Raven не сідати.
Олексій уже торкнувся лави, тож випростався з відчуттям людини, яку зловили на крадіжці. З-під стільниці висунулася рука, поклала біля його чобота дві дерев’яні підкладки й зникла знову.
— Тепер можна. Тільки не на цей край.
— А де край закінчується?
Чоловік виліз. Невисокий, із сивою бородою, підгорнутими рукавами й такою широкою шиєю, що комір висів незастебнутим. Він натиснув на стіл долонями, обійшов його й посунув лаву.
— Отут сідай. Я Гальт.
Raven назвався. Гальт кивнув, ніби ім’я було потрібне, щоб надалі не гукати «той із посохом», і взяв із підвіконня чашку. Пив маленькими ковтками. На вусах залишився світлий слід.
Ерденів двір відгородили від проходу мотузкою. По той бік розкладали оснащення: згорнуті канати, обшиті шкірою петлі, два блоки з широкими дерев’яними щоками. На довгому полотнищі лежали залізні частини, кожна у своєму місці. Робітник у короткому фартуху ставив на них крейдяні риски. Інший, молодший, хотів переступити через полотно з оберемком рейок.
— Обійди, — сказав перший.
— Я ж не наступаю.
— То й не починай.
Молодший обійшов. Кінець рейки зачепив мотузку, та злетіла з кілка. Робітник із крейдою відклав залізо й мовчки встановив огорожу знову.
Lyra прийшла слідом за Ерденом. Kain затримувався. Вейна стояла в коморі з Нером; Raven чув, як вони з’ясовують, котрі речі йдуть до Броду, а котрі лишаються до возової доставки.
— Не все доведеться нести нам? — запитав він.
Ерден опустив папери на стіл.
— Довгі балки ви б однаково не взяли. Замовив на Рудій пилорамі, за верхньою розвилкою. Завтра їх вантажать. Через лісовий тракт, млинову переправу й глинисту улоговину — до Вільшан. П’ять днів у дорозі, якщо не доведеться розвантажуватись у глині. Шостий лишили в запасі.
— До огляду?
— Саме до огляду я купив дерево, а не поклав його на міст. Відкладу відправку — потім два вози шукатимемо ще тиждень.
Гальт поставив чашку.
— Розміри я дав для запасу й тимчасових робіт. Це не замовлення готового прогону.
— Я так і записав.
Ерден розгорнув аркуш. Lyra сіла ближче, але свою карту поки не діставала.
Raven подумав про майданчик унизу Вільшан, де минулого разу дозволили тільки проміри.
— А дерево приймуть?
— Через Тарека передали: два двори готові говорити про місце. Я плачу за дорогу до села. Якщо не домовлюся, платитиму за інше складування. Тому їду сам.
З комори вийшла Вейна. Почула останнє й підсунула Ерденові вільну лаву.
— Тоді сядь. Зараз найдешевша частина подорожі.
***
Гальт попросив спочатку показати міст.
Lyra розклала чистову схему. Майстер притиснув краї дерев’яними підкладками, які щойно витяг із-під стола. Довго дивився, не торкаючись ліній. Raven чекав на перше зауваження й помітив, що Lyra тримає олівець надто близько до вістря.
— Це бачила сама? — Гальт показав підкос.
— Верхню частину. Нижче закривав камінь. Ось позначення.
— Бачу. А оця риска — шов чи тінь?
Lyra нахилилася.
— Край дерева. Малювала з дальньої арки. Знизу не перевіряла.
Майстер підклав під чашку шматок кори, щоб не поставити її на карту.
— Добре, що не домалювала. Мій колишній помічник любив, щоб усе сходилося. Потім ми пів дня шукали в камені дірку, яку він зробив чорнилом.
— Знайшли? — спитав Raven.
— Помічника іншого знайшов.
Вейна засміялася. Гальт теж усміхнувся, але майже відразу повернувся до схеми. Показав шлях спуску й попросив не обіцяти йому доступу за дальню опору. Залежатиме від води, місць для страхування й того, що побачать унизу.
— Приїжджаю оглядати. Після огляду скажу, що можна робити. До того старе дерево не розбирають. І жодних балок на пішу латку.
Ерден кивнув.
— Людей для підготовки все одно беру. Поки ти дивишся, вони можуть розкладати вантаж, тесати заготовки.
— На березі — можуть. За моїми розмірами — можуть.
У ворота ввійшов Kain. Щит ніс на спині, а в руці тримав загорнутий у тканину обід.
— Я запізнився?
— Ще нічого не обіцяли за тебе, — сказала Lyra.
Він поклав згорток на лаву й сів.
***
Першим не погодився саме він.
Ерден запропонував дві тисячі аден за охорону другого виходу, дорогу й роботу на місці до завершення першого етапу. Kain попросив пояснити, чим закінчується перший етап. Гальт подивився у двір, Вейна — на Ердена.
— Оглядом і початком підготовки, — відповів той.
— Огляд скінчиться, коли ти скажеш, що почалася підготовка. Підготовка — коли знайдеться ще щось. Мені потрібен день повернення.
Він розв’язав згорток. Усередині лежали два шматки хліба й сир, притиснутий до тканини. Kain відірвав хліб, але їсти поки не став.
— Після походу в мене заняття. Три, підряд. Я домовлявся не з учора.
Raven глянув на нього.
— Зі щитом?
— Тримати край після удару й відходити боком. Я коли сам — виходить. Коли хтось за спиною, починаю підлаштовуватись і відкриваю ногу. Хочу взяти наступне поліпшення захисту, SP майже назбирав. До нього ще плата наставнику.
Він сказав це буденно, та хліб у руці зім’яв. Raven уперше чув, що Kain уже вибрав заняття й час. Досі думав, що заробіток друга піде на щит і ремонт у Ільми. А Kain уже планував витратитися й на навчання.
— Дванадцять днів від виходу, — запропонував Ерден. — Із поверненням до Ноктіра. Якщо роботу закінчимо раніше, сума та сама.
— А якщо пізніше?
— За продовження домовимося окремо.
— І я можу не погодитись.
— Можеш. Але на дорозі людей не кидаєш.
Kain повернувся до Вейни.
— Останній день виходу назад визначимо з запасом?
— Визначимо. Не в останній вечір.
Тепер він доїв хліб.
Raven запропонували півтори тисячі. П’ятсот авансу, групові витратники й харчі за рахунок Ердена. Kain отримував шістсот наперед. Сель уже погодила свої умови; прийшла тільки перевірити виданий запас. На словах «особисті витрати» вона підняла голову, але втручатися не стала.