Ехелон. Книга 2: Чужий берег

Книга 2 — Глава 6

Глава 6. Там ще ходять

У Кам’яному Броді їхні місця зайняла цибуля.

Мішки лежали під навісом у два ряди. В одному розійшовся шов, і жовті голівки розкотилися аж до корита. Вейна поставила ногу перед найближчою, щоб Сива не наступила, й подивилася на господаря двору.

— Домовлялись про цей навіс.
— Дощ був.
— У нас теж.

Господар розвів руками. За його спиною жінка зашивала мішок довгою голкою. Вона не втручалася, лише посунулася так, щоб не сидіти між ними.

Двір був вимощений пласким каменем, між плитами зеленів мох. Уздовж стіни йшов жолоб; у ньому застрягло цибулиння, і вода, що крапала з навісу, збиралася маленькою калюжею. Жінка відклала голку, підчепила лушпиння носком і відсунула. Вода одразу побігла до воріт.

Сива нахилилася до розірваного мішка. Нер потягнув повід на себе. Жінка подивилася на нього з коротким схваленням і знову взялася шити.

Raven опустив сумку біля воріт. Після раннього збору на «Поличці» вони йшли довше, ніж хотілося. Нер перестав накульгувати тільки на рівних ділянках. Сель кілька разів перевіряла пов’язку, тому спинялися частіше. Потертий ремінь мулиці носій переставив ненавантаженою частиною до пряжки ще перед виходом; тепер він знову стежив за ним при кожному спуску.

У реальності Олексій устиг переглянути копію Наталі, відповісти й поспати. Плащ за цей час підсох коло Мариного вогню, зате взуття ще зберігало вчорашню вологу, а в плечі сидів ремінь, під який він невдало поклав край сорочки.

Kain присів коло сумок. Lyra пройшла до воріт, шукаючи, звідки дістатися до торгової вулиці. Її тубус був сухий; решта речей могла зачекати.

Вейна з господарем оглянули другий навіс. Там стояли плуги й розібраний віз. Після недовгого торгу плуги погодилися перенести, а віз лишався: його колесо не витримало б пересування. Для людей знайшлася низька кімната над коморою. Дорожчою, ніж обумовлена спільна зала, її не зробили — Вейна нагадала про лист і дату. Господар поступився, але постелі велів забрати самим.

Kain попросив показати, як зачиняється комора. Господар відсунув двері, посмикав засув. Щитоносець перевірив його сам, тоді глянув на вузьке заднє вікно. Вейна домовилася, де лишають групове спорядження й хто має ключ. Raven разом із Нером переніс в’юк. Останній мішок узяв сам: носій не заперечував, тільки попередив, де під полотном лежать казанки.

У кімнаті нагорі пахло сухою травою. Підлога посередині прогнулася; поставлене Селине горнятко відразу поїхало до найнижчого місця. Гравчиня підхопила його й засунула назад у сумку.

— Тут я не сушитиму, — сказала вона.

Kain мовчки поклав на стіл плоский шматок дерева. Горнятко на ньому стояло рівно.

Raven відчинив низьке вікно. Воно виходило на задню стіну сусіднього будинку, і спершу здавалося, що більше нічого звідси не побачиш. Та за рогом даху блищала вода. На протилежному березі жінка витрушувала доріжку; кожен змах підіймав світлу хмарку, яка одразу зникала. Далі на мотузках висіло ще кілька таких самих, червоних із темними смугами.

Знизу долинав стукіт коліс. Дерев’яні лопаті десь за будинками раз у раз ляскали об воду, і між цими ударами чувся рівний шелест течії. Олексій підсунув свою постіль ближче до вікна, лишивши місце, щоб інші могли пройти. Коли повернувся по сумку, Lyra вже поклала поруч тубус.

— Тут світліше, — сказала вона.

Він посунув сумку до стіни.
***
До води вони вийшли вузькою вуличкою між високими кам’яними цоколями. Двері будинків починалися вище Олексієвого пояса; до них вели короткі сходи, на яких стояли відра, глечики й чиїсь черевики. Біля одних сходів росло деревце в розколотій діжці. Його нижні гілки обстригли там, де зачіпали головами, зате верхні тягнулися над вулицею й скидали дрібні білі пелюстки просто на перехожих.

З відчиненого вікна пахнуло печеним. Raven підняв голову. На підвіконні лежали темні круглі хліби, а між ними сидів сірий кіт і дивився вниз. Жінка за вікном посунула його ліктем, звільняючи місце для останнього буханця. Кіт пересів на другий край.

Поселення витягнулося вздовж води. На ближньому березі будинки стояли тісно, з прибудованими навісами й галереями; на дальньому між ними ще лишалися городи. Дахи були різної висоти. Деякі вкривала почорніла дерев’яна дранка, інші — плаский сірий камінь, і після дощу на ньому блищали нерівні світлі смуги. Над усім цим сохло полотно. Одне висіло так низько, що чоловік із кошиком підняв його головою, пройшов і лише тоді струсив із волосся краплі.

Власне брід лежав нижче, між пласких сірих каменів; вози вже користувалися коротким дерев’яним мостом поруч. На одному його боці стояв чоловік із жердиною й пропускав важких по одному. Raven затримався подивитися. Місток не скрипів загрозливо й не хитався — просто так тут возили.

Перед черговим возом доглядач підняв жердину. Колесо зупинилося біля його чобота. З протилежного боку мостом ішла дівчина з двома відрами на коромислі; вона не квапилася, і візник спершу цмокнув коневі, а потім притримав повід. Дочекався, поки дівчина промине коня, й рушив.

Lyra зійшла на нижній поміст біля берега. Raven став поруч. Вода тут ішла майже нарівні з дошками, прозора на мілкому й темна під мостом. На камені лежали дві плоскі ящірки. Уздовж спини кожної здіймався тонкий напівпрозорий гребінь; крізь нього проходило сонце, забарвлюючи мокрий камінь у зелене. Одна розчепірила передні лапи й заплющила очі.

З-під помосту вийшла третя. Видерлася на камінь, наступила першій на хвіст і завмерла з таким виглядом, наче всі троє щойно зустрілися випадково. Перша розплющила око, посунулася й зіпхнула її назад у воду.

Lyra тихо засміялася. Олексій нахилився, намагаючись побачити, куди поділася скинута ящірка.

— На чобіт вилізе, коли стоятимеш, — сказала жінка за його спиною.

Вона принесла низький кошик із мокрою білизною. Raven звільнив їй місце.

— Кусається?
— Не траплялось. Тільки холодна.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше