Ехелон. Книга 2: Чужий берег

Книга 2 — Глава 4

Глава 4. За брамою

Лесс наздогнала Raven на верхньому переході й сунула йому в руку дерев’яний затискач.

— Забув. Ти ним шнур тримав, я думала, з інструментами забереш.

Він упізнав річ: обструганий шматок із розрізом, яким притискав зав’язку скляної риби, поки робив вузол. Mirr учора сказав, що нічого повертати не треба. Очевидно, він думав про інше.

— Залиш собі. Для завіси підійде.

Лесс затиснула край свого рукава, випробовуючи.

— Коли повернешся?
— Після першої розвідки. Точно ще не знаю.
— Тоді напиши. У нас король новий.
— Знову?
— Старий хоче грати сина. Каже, той довше живе.

Вона побігла назад. Олексій постояв біля перил, проводжаючи її поглядом. Нижче між ярусами світилися кристали. Десь за ними лишилися Сава, Ільма й п’ять банок, для яких уже не треба було щоразу збирати всю його трійку. Він не пішов перевіряти, чи все в них вийде без нього. Поправив ремінь і продовжив підйом.

Біля північної брами першою побачив Сиву. Вона стояла, опустивши голову над порожньою торбою. Нер заборонив годувати її перед самим виходом чужими гостинцями, тому вигляд у мулиці був скривджений.

Lyra сперлася плечем на стіну. Перед нею на колінах Вейна перевіряла застібку дорожнього мішка.

— Як нога? — спитав Raven.
— Від двору дійшла з усім. На підйомі раз перепочила.

Вейна смикнула ремінь і підвелася.

— Мені цього вистачає. На спусках не наздоганяй. Ми самі почекаємо внизу.

Lyra подала їй невеликий гаманець. Провідниця відрахувала погоджені двісті й повернула гаманець. Після паперу, стріл і плати за дорогу він став тонким. Lyra сховала його, зате тубус поправила на плечі так, ніби той важив менше.

За три дні вона встигла кілька разів пройти з речами, поступово подовжуючи шлях. Raven бачив її напередодні: після сходів вона сиділа на лаві, але не трималася за стегно. Сьогодні теж. Він дозволив собі перестати стежити за кожним її кроком.

Вейна зібрала їх біля внутрішньої сторони воріт. Шестеро людей, одна тварина, двоє вартових, яким вони заважали нести зміну. Провідниця відвела всіх ще на кілька кроків.

— Перша стоянка — «Поличка». До неї йдемо разом. Там завершуємо сьогоднішній вихід, час наступного збору у всіх є. Якщо маєте справи раніше, кажіть тепер.

Сель уточнила час за своїм годинником. Kain кивнув. Raven ще вчора звільнив цей проміжок: перевірку Наталиного другого комп’ютера виконав, підтвердження наступної резервної копії обіцяв переглянути вже після виходу з гри. Довелося відмовитися від дрібного термінового замовлення на вечір. Гроші були потрібні, але тягнути їх за собою на дорогу він не міг.

— До наступного збору встигну, — сказав він.

Вейна кивнула. Вони з Нером залишалися на стоянці між входами гравців; Олексій звірив час збору ще раз, щоб їм не довелося його чекати.

Сель перевірила синій шнурок на пляшці біля Kain.

— У тебе одна лікувальна, у Нера одна, дві в мене. Якщо береш із запасу, кажеш.
— Навіть коли п’ю? — спитав щитоносець.
— Після ковтка дозволяю.

Вейна посміхнулася й повела їх у браму.
***
Верхня дорога довго не давала неба.

Вона підіймалася пологими колінами всередині скелі. Кристали траплялися дедалі рідше; між ними висіли звичайні лампи, а під лампами на стінах темніли сліди диму. Назустріч ішли люди з мішками й котили два вузькі вози. Kain притиснувся до стіни, пропускаючи колесо, й побачив, що Raven повторив його рух надто пізно. Мовчки підтягнув його за ремінь.

— Дякую.
— І посох, бо колесом зламають.

За останнім поворотом повітря вдарило в обличчя холодом. Олексій ще не бачив виходу, а вже чув вітер. Той набирався сили у звуженні й тягнувся до міста, рухаючи краї плащів. Нер зупинив Сиву, підтягнув на в’юку край полотнища. Два пакунки Raven лежали праворуч унизу, важчі тримачі врівноважували частину кухонного спорядження зліва. Замовлення він прийняв позавчора й сам перевірив вміст.

Світло з’явилося на стіні раніше, ніж сам вихід. На чорному від кіптяви камені лежала бліда смуга; у ній було видно кожну подряпину, яку лампи лишали в спокої. Raven провів по стіні долонею. Камінь був холодний і трохи вологий, пальці зібрали дрібний пісок.

Попереду хтось голосно торгувався. Олексій не розібрав слів: вітер доносив початок фрази й забирав кінець. У Ноктірі він уже звик чути розмову з сусіднього переходу, навіть коли не хотів.

Потім тунель скінчився.

Raven примружився. За аркою лежав кам’яний майданчик, далі дорога спускалася між низьких дерев до довгого темного схилу. Над ним ішли хмари. Жодна не зупинялася над певним місцем; тіні пропливали по траві, зникали в улоговині й вибиралися на інший бік.

Він уже бував на поверхні в Echelon. Знав, як далеко можуть лежати видимі звідси хребти. І все-таки після тісних дворів Ноктіра перший погляд угору змусив його сповільнитися.

В арці ще чулися колеса. Щойно Raven відійшов від неї, їхній гуркіт став тихішим, хоча віз не віддалився й на десяток кроків. Тут звук ішов убік, у траву, до дерев. Посох торкнувся каменю під ногами коротко й сухо. Олексій перестав чекати відлуння лише після кількох ударів.

На майданчику пахло гарячим тістом. Далі вітер приносив вологу кору й торішнє листя; коли мінявся, з арки тягло знайомим ламповим димом. Raven підняв голову ще раз. Хмара закривала сонце повільно, проте холод відчувся відразу — на щоці, під коміром, на пальцях, що тримали посох. Він застебнув плащ вище.

У місті над ним майже завжди щось було: перехід, дах лавки, низ кам’яного виступу. Навіть біля великої порожнини погляд знаходив дальню стіну. Тепер він мимоволі шукав, на чому зупинитися, і раз у раз повертався до темного хребта. Перед ним лежав ще один, нижчий, майже такого самого кольору. Між ними в світлій імлі вмістилася долина, якої спочатку не було видно.

Нер пройшов повз, ведучи Сиву. Мулиця потрусила головою, і край її вуха на мить закрив дальні гори. Олексій усміхнувся й посунувся, звільняючи їй дорогу.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше