Книга 2 — Глава 2

Глава 2. Її аркуш

Стіл, за яким Lyra мала показувати карти, стояв на возі.

Віз був без одного колеса. Замість нього під вісь підклали два бруси, а на столі хтось лишив розібрану пряжку, половину хлібини й важкий сувій рахунків. Lyra озирнулася на ворота. Raven лишився там, де вони попрощалися: допомагав хлопцеві витягти з-під стулки застряглий ремінь. До неї не дивився.

— Сюди, — покликала Вейна.

Провідниця прибрала хліб, струсила крихти собі в долоню й висипала під ноги коневі. Кінь понюхав їх і відвернувся.

— Зіпсований, — сказала вона. — Дають яблука, потім я винна.

Lyra поставила тубус біля воза. Сходинка була високо. Вейна дивилася, як вона піднімається, але руки не простягла.

Вейна запропонувала сісти. Виявилося гірше, ніж стояти: низький край кузова змушував надто сильно згинати ногу. Lyra пересунулася боком. Вейна підсунула порожній ящик.

— Під п’яту. На ньому можна, він не оплачений.

Чоловік у темному жилеті, що саме виходив із комори, почув останнє.

— Уже оплачений.
— Тоді особливо можна.

Ерден поставив біля столу чашку. На жилеті в нього лишилася світла смуга від мішка, а за вухом стирчав олівець. Lyra впізнала гравця за доступним позначенням і прибрала погляд, перш ніж воно відвернуло її від розмови.

— Покажеш свої проходи? — спитав він.

Lyra розгорнула верхню карту. Нижню поклала поряд, притиснувши кут власною долонею. У дворі закричали, щоб відчинили другу стулку. Віз із діжками здавав назад, і його край загрозливо наближався до їхнього стола.

Ерден не озирнувся.

— До правого стовпа ще долоня, — гукнув він. — Ліве колесо лишіть як стоїть.

Віз зупинився. Lyra раптом захотіла, щоб її аркуш так само легко відповідав на запитання: де людина стоїть і куди може посунутися.

Вейна почала з нижньої схеми. Провела пальцем по позначеному бортику.

— Самі тут пройшли? З вантажем?
— Після пошкодження настилу виходили нижньою полицею, з особистими речами. Усі повороти перевірені, але кошик не пройде: біля перегородки навіть щит передавали окремо.

Вейна прочитала приписку, кивнула й повернулася до верхньої карти. Тут Lyra почувалася гірше. Нижній вихід вона пам’ятала до кожного каменя, хоча воліла б забути частину тих спогадів. Верхній аркуш був ширший і красивіший; на ньому легше було пропустити дрібницю.

— Припустімо, я зайшла з цього боку, — сказала Вейна. — Підйом бачу. А спуск де?
— За опорою.
— За якою з двох?

Lyra нахилилася. На малюнку обидві опори були однаковими. Вона пам’ятала темну подряпину на потрібній, але подряпини на карті не було.

— Оця, з відбитим краєм унизу. Хоча звідси його не видно, треба обійти…

Вейна прибрала руку, чекаючи. Lyra відчула жар у щоках. Учора Raven уже відправився в стіну на цьому самому аркуші; сьогодні інша людина не могла знайти сходи.

Вона взяла олівець.

— Я допишу. Від другої опори три кроки далі й обернутися. А тут зроблю окремий вигляд.
— Доробиш потім, ми ще маємо про дорогу поговорити.

Lyra все одно зробила коротку позначку. Інакше дорогою назад згадуватиме не сходи, а те, як сиділа перед ними на ящику.

Ерден підтягнув до себе верхній аркуш, спитавши поглядом дозволу. Вона кивнула.

— Таку схему мені й треба. Людина повинна повернутися звідти й пояснити, що довезе до мосту. Де стане віз, де доведеться нести. Старий тракт є на плані, але за планом у мене й цей віз зараз на чотирьох колесах.

Він легенько вдарив п’ятою по кузову. Стіл хитнувся, чашка поїхала до карти. Всі троє схопилися за неї; Ерден устиг перший.

— Поганий приклад, — визнав він і поставив чашку на землю.

Lyra розправила аркуш. Тепер на нього дивилися уважно, і їй було шкода, що треба говорити про гроші саме зараз.

— Я не можу внести повну плату, — сказала вона. — Але можу робити записи в дорозі. І чистову копію після повернення.
— Ти вже писала, — відповіла Вейна. — Я тебе тому й покликала. За зайві руки не беру, якщо від них є користь. Але мені не потрібна людина, яка всю дорогу доводитиме, що в неї нічого не болить.

Lyra подивилася на свою ногу. Сьогодні до воріт дійшла без чужого плеча. На останньому підйомі зупинялася двічі.

— Довго вниз іти ще важко. До виходу є час.
— Є. Через три дні принесеш мені схему проходу від цього двору до вантажного спуску біля північної брами. Обидва підходи. Зі сходами й місцями, де можна розминутися. Не треба робити за один вечір.
— Ви його знаєте.
— Знаю. Тому побачу, що ти пропустила. І тобі буде куди повернутися, якщо заболить.

Lyra кивнула. Їй хотілося відразу сказати, що пройде завтра. Вона притиснула язик до зубів і не сказала.

***

Рахували на звороті старого рахунка. За місце, харчі та ночівлі на першому виході Вейна назвала шістсот аден. Lyra мала відкладене, до нього вчора додалася Теренова оплата; повної суми однаково не вистачало без відмови від власних витратників.

Ерден поглянув на карти ще раз.

— За польові записи й чистову схему першої розвідки я даю п’ятсот. Чотириста підуть Вейні за твою дорогу. Сто отримаєш, коли принесете звіт. Решту участі платиш сама.

Двісті. Lyra мовчки повторила число. Після нього в сумці ще щось залишалося.

— Що саме у звіті?

Вейна назвала дорогу від північної бази до уступів, придатні підходи й те, що вони зможуть побачити на місці. Вона керуватиме промірами; Lyra допомагатиме, вестиме записи й зведе їх в один аркуш. Стан опор без огляду ніхто не обіцятиме. Якщо далі не пройти, на схемі так і лишиться.

Ерден додав:

— І всі матеріали по цій дорозі спочатку мені. Не хочу завтра купувати власне замовлення в когось іншого.

Lyra поклала долоню на тубус. Слово «всі» було коротке, а паперу вміщувало забагато.

— Копія звіту — вам. Мої старі карти в цю ціну не входять.
— Мені твої катакомби не потрібні.