Книга 2 — Глава 1

Глава 1. Наступний список

Наталя спробувала покласти накопичувач у шухляду, але там уже лежав інший — такий самий, тільки без наліпки.

— Оцей ваш? — запитав Олексій.
— Теж наш. Не той.

Він притримав коробку, поки вона діставала зі шухляди кабелі. Один зачепився за ручку ножиць. Наталя смикнула, ножиці впали, і обоє нахилилися по них із різних боків столу.

— Я ж хотіла прибрати до твого приходу, — сказала вона.

На її моніторі було відкрите креслення. Поверх нього висіло повідомлення, що на мережевій папці бракує місця. Олексій поклав ножиці біля клавіатури й повернув коробку до себе.

Повна перевірка закінчилася о шостій ранку. Він двічі перечитав результат, потім поснідав, як і збирався. Тепер передавав Наталі короткий висновок, у якому не було слова «справний».

— Дані читаються, нових помилок за ніч немає. Але я б не лишав на ньому єдину копію. Для додаткової — можна, доки працює. Основне вже лежить окремо.

Наталя повернула накопичувач наліпкою до себе.

— Тоді напиши великими літерами, що він запасний. Бо зараз я все зрозуміла, а через місяць знову знайду два однакових.

Він узяв маркер. На пластику не писало; довелося шукати ще шматок паперу. Наталя знайшла липкі етикетки між рахунками, відірвала одну, другу ненароком приклеїла собі до рукава. Олексій написав назву копії й дату. Поки розгладжував край, повідомлення на моніторі зникло, а тоді з’явилося знову.

— Другий комп’ютер, про який говорили, — кивнула Наталя. — На ньому теж це. Тільки вони закривають вікно, щоб не заважало.

Олексій відчув давнє бажання одразу сісти, відкрити налаштування, знайти винного за п’ять хвилин. За столом уже чекала жінка з папкою. Вона ввічливо дивилася в коридор, але папку тримала надто міцно.

— Я прийду в обумовлений день. О десятій усе ще зручно?
— Зручно. До одинадцятої вільний буде тільки цей стіл.

Вони уточнили, який саме комп’ютер треба перевірити й де подивитися, чи робляться копії. Обоє внесли в календар точний час.

Жінка з папкою нарешті присунула стілець. Він підвівся, зачепив сумкою край столу й упіймав коробку вже на падінні.

— Це теж у перевірку входить? — спитала Наталя.
— Ні. Цю послугу я не раджу.

Вона всміхнулася й забрала накопичувач. За дверима Олексій ще раз глянув на повідомлення з підтвердженим часом. Потім сховав телефон і пішов до зупинки.

***

У Ноктірі Lyra знайшлася під навісом крамниці паперу. Сиділа боком до столу, випроставши ногу, й чекала, поки продавець перестане пояснювати, чому нові аркуші дорожчі за старі.

— Я беру старі, — сказала вона.
— На старих край пожовтів.
— Мені дорога посередині потрібна.

Продавець подивився на неї з жалем до людини, яка не розуміла паперу. Відрахував аркуші, загорнув у тонку тканину. Raven зупинився біля стовпа, поки Lyra платила. Вона помітила його й кивнула на вільний край лави.

— Якщо не поспішаєш, потримай, — попросила вона, подаючи нижню схему.
— До вечора вільний.

Він притиснув її до столу, звільнивши Lyra обидві руки. Поряд лежала чиста копія: без плями, що лишилася біля звуження. Зламаний настил був перекреслений двома рисками; нижній бортик вона намалювала окремо, більшим.
— Терен бере? — запитав Олексій.
— За сто вісімдесят. Уже втретє пише, що дорогу тепер можна просто спитати.
— Нехай спитає.
— У тебе?

Raven усміхнувся, але вона дивилася на папір. На чистій копії бракувало одного позначення. Lyra перенесла його, перевірила, чи не розмазується, й підсунула аркуш ближче до світла.

Сто вісімдесят замість чотирьохсот п’ятдесяти. Олексій не хотів вимовляти різницю вголос. Вона й без нього вміла рахувати.

Під навіс підійшов гравець у короткому плащі. Спершу подивився на посох Raven, потім на простягнуту Lyra карту.

— Це та сама? — спитав Терен.
— Копія тієї самої. Ось тут речі передають окремо. Через верх не підеш.

Він нахилився. Провів нігтем від сходів до нижнього повороту, не торкаючись паперу.

— Двісті. І покажеш нашому передньому на місці.

Lyra підняла на нього очі.

— Сто вісімдесят за копію, як написав. Показу зараз немає.

Терен нарешті помітив її ногу. Відійшов на пів кроку, щоб не нависати.

— Коли зможеш?
— Не в цьому замовленні.

Йому це не сподобалося. Він ще раз прочитав пояснення, довго роздивлявся позначку звуження. Raven мовчав, хоча вже придумав дві причини, чому копія коштує дорожче. Терен заплатив сто вісімдесят і сховав аркуш у плащ.

— Якщо не розбереться, напишу.
— На запитання відповім, — сказала Lyra.

Коли він пішов, вона лишила монети на столі. Відокремила плату за папір, решту прибрала в гаманець. Потім дістала невеликий складений аркуш із іншою рукою: грубі літери тіснилися навколо круглої плями.

— Вейна відповіла. Залишила мене у списку.

Raven узяв листок, коли вона посунула його до нього. Наступного вечора провідниця чекала охочих у дворі перевізника Ердена, біля верхньої брами. Групу збирали на вихід за тиждень. Потрібна була людина для запису орієнтирів і промірів дороги до північних уступів. Внизу стояло: «Матеріали принести свої. Місце в списку не означає місця на вантажі».

— Приємна жінка, — сказав він.
— Я питала, чи можна частину дороги їхати.

Lyra забрала листок. Поправила ногу, зачекавши, доки мине біль. Олексій посунув лаву ближче до столу; цього разу вона сама допомогла, впершись здоровою п’ятою.

— Скільки ще бракує?
— Досить.

Вона сказала це без злості. Але Raven уже уявив, як вони з Kain беруть ще один супровід, Сава знаходить малу доставку, а він просить відкласти свою частку. Жоден із цих людей не був тут. Власних грошей на красивий план не вистачало навіть без її дороги.

— Ти хочеш запропонувати карту? — запитав він.

Lyra постукала по листку Вейни.