ТЕХНІЧНЕ ЗАВДАННЯ

Через два дні після тесту психологиню запросили на розширену нараду.

Вона бувала в адміністративному корпусі й раніше, але не на цьому поверсі. Ліфт підняв її вище звичного, двері відчинилися в короткий коридор без вікон. Наприкінці чекала переговорна.

Коли вона зайшла, кілька людей уже сиділи за довгим столом. На стіні світився великий екран із п’ятьма вікнами відеозв’язку. Чоловік у темній сорочці був тут. Той самий, що спостерігав за тестом з-за скла. Поряд сидів чоловік із планшетом.

Психологиня поклала папку перед собою.

— Усі?

— Майже, — відповів чоловік у темній сорочці.

На екрані з’явилося ще одне обличчя.

— Тепер усі.

— Починаємо?

— Почали ще позавчора, — сказав чоловік із машини. — Я хочу зрозуміти, чому отримав два висновки про один тест.

Чоловік у темній сорочці відсунув до себе мікрофон.

— Бо вони не суперечать одне одному.

— В одному написано: «цільовий показник підтверджено». В другому: «потрібен перегляд моделі морального рішення».

— Так.

— Це не суперечність?

Психологиня відкрила папку.

— Ні.

— Поясніть без термінів.

Вона подивилася на екран.

— Він не надає власному життю додаткової ваги. Це те, чого від нього очікували. І він не надає додаткової ваги життю іншої людини. Цього в завданні не було.

Чоловік у машині примружився.

— Не було чи ми просто не прописали?

Ніхто не відповів.

На екрані озвався сивий чоловік у білій сорочці:

— От для цього ми й зібралися. Відкрийте початкову версію.

Чоловік із планшетом торкнувся екрана перед собою.

На стіні з’явився документ.

Не презентація. Звичайний старий файл: білий аркуш, чорний шрифт, кілька десятків рядків. Угорі — дата, майже стерта під шарами пізніших правок.

Чоловік у темній сорочці глянув на психологиню.

— Ви його бачили?

— Не цю версію.

— Я теж давно не бачив, — сказала старша жінка.

Сивий чоловік на екрані всміхнувся.

— Тоді освіжимо пам’ять.

Чоловік із планшетом прокрутив документ.

«Мета: отримання людського суб’єкта з мінімальною залежністю морального рішення від егоцентричного інтересу».

Нижче:

«Знизити вплив агресивної реактивності».

«Знизити потребу в домінуванні».

«Знизити страх особистої втрати».

«Знизити потребу в зовнішньому схваленні».

«Знизити пріоритет “свій — чужий”».

«Знизити схильність до володіння як джерела статусу».

Психологиня підняла руку.

— Зупиніть.

Рядки завмерли.

— Тут немає співчуття.

— Бо ми його не збиралися прибирати, — сказав чоловік із планшетом.

— І не збиралися додавати.

— Емпатія — це не параметр, який можна додати.

— Саме.

Сивий чоловік зітхнув.

— Ми це вже проходили десять років тому.

— Тоді, можливо, варто пройти ще раз.

Чоловік у машині глянув кудись убік. Машина, схоже, зупинилася.

— Добре. Що ми взагалі робимо?

Старша жінка нарешті взяла стаканчик.

— Намагаємося виростити людину, якій не треба пояснювати, чому вона має бути доброю.

Чоловік із планшетом додав:

— І перевіряємо, наскільки далеко можна змінити моральну поведінку стартовими біологічними умовами й середовищем.

Чоловік у машині відмахнувся.

— Добре. Скажіть слово, якого тут усі уникають.

Чоловік у темній сорочці відкинувся на спинку крісла.

— Не починайте.

— Чому? Ми ж не на пресконференції.

Старша жінка потерла великим пальцем край стаканчика.

— Він не клон, — сказала старша жінка. — У нас немає його ДНК. Ми не відтворюємо історичну особу.

— Я цього й не сказав.

Чоловік у машині дивився на них із екрана.

— Тоді скажіть.

Сивий чоловік сказав сам:

— Ісус.

Слово прозвучало буденно. Саме тому ніхто не засміявся.

Психологиня опустила очі на папку.

Чоловік із планшетом вимкнув курсор, що миготів на документі.

— Ні, — сказав він. — Це треба одразу уточнити. Ми не створюємо Ісуса.

— Звичайно. Це було б погано сформульоване технічне завдання.

— Я серйозно.

— Я теж.

Сивий чоловік зняв окуляри.

— Ми не знаємо, ким був би Ісус, якби народився зараз. Не знаємо, що в ньому було культурою, що вихованням, що особистістю, а що тим, у що вірять мільярди людей. Ми навіть не можемо перевірити половину тверджень про нього. Але ми знаємо образ.

— Образ — не наука.

— Ні. Це замовлення.

На іншому вікні екрана жінка з коротким сивим волоссям, яка досі мовчала, сказала:

— Я не вкладала гроші в релігійний проєкт.

Сивий чоловік повернувся до неї.

— Ніхто не просив вас вірити.

— Коли мені це показували, йшлося про людину, яка не розвалиться від влади. Ми побудували системи, де одна людина за хвилини може вплинути на мільйони. Проблема щоразу одна: у кріслі сидить людина.

Чоловік у темній сорочці кивнув.

— Яка хоче лишитися в кріслі.

— Або боїться. Або мститься. Або купує любов.

Чоловік у машині сказав:

— Саме тому ви погодилися.

— На зменшення залежності від цих речей. Не на спробу зробити святого.

Сивий чоловік знизав плечима.

— Різні люди зайшли сюди з різними словами.

— І з різними цілями, — сказала психологиня.

— Звичайно.

— Тоді що є спільною?

Він подивився кудись униз, ніби читав старі нотатки.

— Людина, якій можна дати більше, ніж ми наважуємося дати будь-кому з нас.

Психологиня відчула, як чоловік у темній сорочці поруч ледь змінив позу.

— Владу? — спитала вона.

— Можливо.

— Над ким?

— Не поспішайте.

Жінка з сивим волоссям втрутилася:

— Ось цього якраз у початковому документі не було.

— Бо тоді ми не знали, чи дійдемо навіть до семирічного віку з потрібними показниками.