Глава 4

Глава 4

— Настусю, — наверх ватяної ковдри, десь у районі стегна, лягла мамина рука. Не надто охоче, але довелося виплисти зі сну. Зібравшись із силами, дівчина висунула ніс з-під пледа.

— Доброго ранку, — усміхнулася, намагаючись не шмигнути носом і не закашлятися.

Але ж матір не обдуриш. Вчора Насті вдалося уникнути розпитувань — як не дивно, мама заснула, не дочекавшись дитини, але сьогодні розпитування будуть. З погляду Наталії було зрозуміло, що вона готова до довгої та ґрунтовної розмови.

Жінка потягнулася до обличчя доньки, доторкнулася до чола. Як на зло — чи то гарячого, чи то відверто палкого.

— Насте, — у зверненні чулися докір і жалість. Похитавши головою, Наталя вирушила на кухню, розшукувати потрібні ліки, ставити чайник.

А у 'Насті' сил вистачило лише на те, щоб знову заритися в ковдру, відчуваючи, як тіло час від часу здригається в дрібному трепеті.

Навряд чи можна захворіти вчасно, але з Настею це сталося вкрай невчасно. Вчорашній епізод у клубі — тільки початок, а далі… Завтра перший іспит. І якщо спочатку дівчина розраховувала, що, заправившись непристойно великою дозою кофеїну, витратить неділю на підготовку, то тепер не уявляла, як зможе розплющити очі, не відчувши водночас пекельного болю.

Настуся влипла.

І нехай Наталя Олександрівна використовувала весь доступний арсенал таблеток і чайних зборів, краще Насті стало тільки ввечері. Настільки краще, що вона змогла сісти в ліжку, включити ноутбук, відкрити потрібні файли. Інформація не засвоювалася, дівчина ковзала поглядом по екрану, а думати про те, що поєднання букв — це не звичайна нісенітниця, не могла.

Всоте здавшись, Настя опустила ноутбук на підлогу, сяк-так сповзла з ліжка. Потрібно було заварити чай, а для цього потрібно було або покликати маму, яка, напевно, й без цього чимось зайнята, або сходити самій. Подумавши, що маму варто пожаліти більше ніж себе, Настя обрала другий варіант.

Зупинилася лише біля письмового стола, на якому в ту саму мить ожив телефон, приймаючи повідомлення.

'Імагін цікавився, коли виходиш наступного разу. Будь готова, що він з’явиться в наступну суботу. Не забувай, що я поручився за тебе».

Настя не пам’ятала, щоб давала Євгену свій номер, але повідомлення точно було від нього. Ну що ж, так тому й бути. До наступної суботи вона одужає. Може, з тріском провалить іспит, зате одужає.

А цей Імагін… Вона бачила його всього кілька разів, але цього цілком вистачило, щоб почати її дратувати. Тим, що став непрямою причиною нічної події, тим, що хотів звільнити, тим, що тепер 'взяв під контроль'. Інакше навіщо цікавився в Пампушка розкладом?

Насті не подобався цей чоловік. Нехай незнайомий, невідомий, але вона заочно вирішила зарахувати його, якщо не у вороги, то в люди, яких варто побоюватися й уникати.

'Ок' — надіславши відповідь, Настя відклала телефон, прямуючи на кухню. Мама була тут так само, чаклувала над вечерею, яку Андрійко з радістю з’їсть, не давши охолонути, а Настя лише покопирсається, не мавши сили, проковтнути й чайної ложечки. Не тому, що несмачно, а тому, що не лізе. Ні конспекти, ні їжа, нічого не лізе.

Засівши у куток кухонного диванчика, Настя підтягла ноги, вкладаючи підборіддя на коліна. Глянувши на годинник, дівчина відрахувала п’ятнадцять хвилин, які можна витратити на перепочинок перед черговим забігом очей за друкованим текстом, а потім перевела погляд на маму, спостерігаючи за її порпанням.

Наталя помітила пильну увагу, обернулася, даруючи доньці швидку усмішку, а потім знову зайнялася нарізкою.

— Дзвонив друг Володі, якщо пам’ятаєш, дядько Михайло, сказав, що почув про моє скорочення, а йому в магазин потрібен бухгалтер, тому якщо я хочу…

— А ти хочеш? — новина — дивовижна, чудова, прекрасна! Ось тільки в голосі мами Настя не чула того ентузіазму, який мав би з’явитися у зв’язку з новою роботою.

— Хочу, але… — жінка відклала ніж, обернулася, сумно дивлячись на дочку. — Навряд чи йому потрібен бухгалтер. Вони з дружиною відмінно якось справлялися всі ці роки з бухгалтерією самостійно, просто… Він же обіцяв тоді твоєму батькові, що не залишить нас у біді, ось тепер і відповідає за слова.

— І ти відмовишся? — Настя зробила великий ковток завареного вже чаю, намагаючись приховати хвилювання. Якщо мама отримає зараз роботу, то вона сама зможе з задоволенням розпрощатися з Батерфляєм. Зможе прямо зараз написати Євгену ще одне повідомлення, мовляв, пробач-прощавай, Імагінові — вітання. Зможе перестати підозрювати в кожній зустрічній усмішці — глузування над нею, переверне сторінку, тут же забувши про останній місяць.

— Вже відмовилася.

— Мамусю… — Настя опустила лоб на коліна, практично простогнавши звернення.

— Зрозумій, Настусю, вони не мусять брати на себе наші проблеми. Мої. Я сама все вирішу. Завтра йду на ще одну співбесіду. На цей раз мені, напевно, пощастить. Там і умови хороші, зарплата гідна.

Настя не знала, що відповісти. Звичайно, звалювати свої проблеми на сторонніх не можна, але… Нехай мама її не просила, але якось так вийшло, що вона звалила ці проблеми на себе. Звалила у такий спосіб, що зізнатися в них матусі не могла, та й альтернативами життя не балувало.