Розділ 6: Вечір, коли збуваються мрії

Центральний парк Берлінта зустрів друзів гомоном фонтанів та рожевим цвітом сакур. Сонце повільно сідало за горизонт, фарбуючи небо у ніжно-персикові кольори.

​Бекі, Еміль та Макс навмисно трималися трохи попереду, активно обговорюючи якесь нове кафе, щоб дати Ані та Даміану можливість нарешті побути в тиші. Вони йшли поруч, іноді випадково торкаючись плечима.

​— Твій батько... він справді страшний шпигун у душі, — порушив мовчання Даміан, дивлячись на свої носки туфель. — Я думав, він мене заарештує прямо на ґанку.

​Аня весело засміялася, і цей звук був дорожчим за будь-яку музику.

— Він просто дуже мене любить. Але знаєш, Даміане... — вона зупинилася біля великої квітучої сакури. — Мама була в такому шоці від твого букета! Вона назвала це «королівським жестом».

​Даміан теж зупинився. Він глибоко вдихнув солодке весняне повітря і нарешті зробив те, на що не міг наважитися всі ці роки. Він повільно простягнув руку і взяв Аню за долоню. Його пальці були теплими, а потиск — ніжним, але впевненим.

​Аня не відсахнулася. Навпаки, вона переплела свої пальці з його.

​— Форджер... Аню, — почав він, і цього разу його голос не здригнувся. — Цей марафон, ці квіти, цей день... я хотів, щоб ти знала. Ти для мене не просто однокласниця. Ти — та сама зірка, на яку я дивлюся, коли мені важко. І я обіцяю, що наступне 8 березня буде ще кращим.

​Аня піднялася на носочки й прошепотіла:

— А мені не треба «краще». Мені просто треба, щоб ти був поруч. Навіть без тисячі троянд. Хоча з ними теж було непогано.

​Вони стояли під пелюстками сакур, що повільно падали на землю, немов рожевий сніг. Десь далеко Бонд у своїй уяві бачив цю саму мить і задоволено махав хвостом, лежачи на килимі.

​Це був фінал їхнього марафону, але лише перший розділ їхнього спільного майбутнього. Весна офіційно почалася.

ЕПІЛОГ

Ця історія була написана з любов'ю до кожного погляду, кожної квітки та кожної щирої емоції. Дякую, що пройшли цей шлях разом зі мною та моїми героями. Нехай у вашому житті завжди буде місце для тисячі білих троянд і для того самого погляду, що змушує серце битися частіше.

​КІНЕЦЬ