Глава 2. До тридцяти п’яти

Повідомлення від приятеля прийшло о пів на сьому.

«Сьогодні. О восьмій. Без “я ще на кафедрі”, “мені треба дочитати” і “може іншим разом”. Ми все одно знаємо твої “відмовки”: на кшталт “може іншим разом”. Тож просто приїжджай».

Хесус дочитав до кінця, усміхнувся й поклав телефон екраном униз.

На моніторі була відкрита таблиця. У першій колонці — поведінка, у другій — спостережуваний механізм, у третій — те, що люди зазвичай домислюють за тварину. Він уже пів години пересував один і той самий рядок угору-вниз і ніяк не міг вирішити, куди поставити «очікування майбутнього результату».

Телефон завібрував знову.

«І так. Нас буде четверо».

Хесус подивився на повідомлення.

Потім на годинник.

Потім знову на повідомлення.

— От же ж…

Він набрав:

«Хто четвертий?»

Відповідь прийшла одразу.

«Людина».

Хесус ще кілька секунд дивився на екран, а тоді написав:

«Це звужує вибірку».

Три крапки з’явилися майже миттєво.

«Приїдеш — побачиш».

Оце вже було погано.

Не настільки, щоб не їхати. Але достатньо, щоб стало зрозуміло: вечеря не зовсім вечеря.

У ресторані він зрозумів усе ще до того, як підійшов до столика.

Його приятель сидів спиною до входу. Навпроти — дружина. Поруч із нею — незнайома жінка приблизно їхнього віку. Четвертий стілець стояв порожній.

Дружина приятеля побачила Хесуса першою й занадто широко усміхнулася.

— О, дивіться, хто все-таки прийшов.

— Я завжди приходжу.

— Коли тебе загнати в кут.

Приятель підвівся, потис йому руку, а потім кивнув на жінку.

— Знайомся. Це наша подруга.

Хесус перевів погляд із нього на дружину.

— Ви навіть не соромитеся?

— Ні, — сказала вона. — Нам уже пізно.

Незнайомка засміялася.

— Якщо хочете, я можу піти. Тоді вони познайомлять вас із кимось іншим наступного тижня.

— Не допомагайте їм.

— Я поки не вирішила, кому допомагаю.

Це йому сподобалося.

План на найближчі два роки від цього не змінився. Але бажання закінчити вечерю якомога швидше зникло.

— Тридцять три, — сказала дружина приятеля, щойно офіціант відійшов.

Хесус відкрив меню.

— Я знаю.

— Просто перевіряю. Може, в тебе в календарі інший рік.

— У мене прекрасний календар.

— Тоді поясни мені, чому нормальна людина у тридцять три роки навіть не ходить на побачення.

— А хто сказав, що я нормальна людина?

— Я, — відповів приятель. — Але починаю щораз більше в цьому сумніватися.

Подруга дивилася на Хесуса без ніяковості. Не розглядала. Просто слухала.

— У вас є версія? — запитала вона.

— Є.

— Нарешті, — сказала дружина приятеля. — Зараз почуємо діагноз.

Хесус закрив меню.

— До тридцяти п’яти я цим не займаюся.

За столом стало тихо.

Приятель моргнув.

— Чим саме?

— Стосунками.

— Ти їх у план внесеш?

— Приблизно.

— Двадцять сьомого квітня? — запитала його дружина. — З дев’ятої до одинадцятої?

— Якщо не буде засідання кафедри.

Подруга усміхнулася.

— А чому тридцять п’ять?

— Бо це число я собі поставив.

— Науково обґрунтоване?

— Ні.

— Уже легше.

— Я просто вирішив, що до цього часу хочу закінчити одну роботу, розібратися з наступною і не розриватися між людьми, яким я щось винен.

— Тобто зараз ви нікому нічого не винні?

— В університеті зі мною не погодяться.

Офіціант приніс воду, і розмова на кілька секунд розпалася.

Хесус замовив перше, що побачив у меню.

— Ти хоча б прочитав, що замовив? — спитала дружина приятеля.

— Їжу.

Подруга усміхнулася.

— А чого ви насправді боїтеся втратити до тридцяти п’яти?

— Часу.

— Свого?

— Так.

— Чесно.

Коли принесли їжу, тема мала б змінитися. Не змінилася.

Просто Хесус сам повернув її туди, куди останні кілька тижнів повертав майже будь-яку розмову.

— Насправді з часом цікавіше, ніж здається.

— Що? — запитала подруга.

— Його нова тема, — сказав приятель. — Зараз буде «А що, якщо?».

— Розповідайте.

Цього вистачило. Хесус коротко пояснив різницю між повторенням відомого й дією заради результату, якого ще не було.

Подруга сперлася ліктем на стіл.

— І це ваша відмінність між людиною і твариною?

— Я не знаю.

— Чудова тема.

— Саме так мені сьогодні вже сказали.

— А що ви знаєте?

Хесус на мить замовк.

— Що ця конструкція дуже багато пояснює.

— «А що, якщо?»

— Так.

— Наприклад?

— Науку. Частину мистецтва. Будь-яке проєктування. Плани. Мрії. Винаходи.

— Романтику? — запитала дружина приятеля.

— Особливо вашу.

— Не відволікайся.

Подруга не сміялася. Вона чекала.

Хесус продовжив:

— Але тим самим механізмом користується брехня. Змова. Заздрість. У кожному випадку людина діє через версію того, чого немає або ще не сталося.

— І війна, — сказав приятель.

— І війна.

— От бачиш. Повернулися.

— Ми нікуди не йшли.

Подруга крутила ніж за ручку, дивлячись не на нього, а кудись у середину столу.

— Якщо прибрати це питання, люди стануть добрими?

Хесус перестав усміхатися.

— Не знаю.

— Агресія й страх нікуди не дінуться.

— Ні.

— Тоді навіщо вам це?

Приятель відкрив рота, але дружина торкнула його за зап’ясток.

Не заважай.

Хесус це помітив.

— Бо мене цікавить не агресія, — сказав він. — Мене цікавить момент, коли людина починає діяти не тільки через те, що сталося, а через те, чого ще немає.

— І ви думаєте, що саме це зробило нас такими, як ми є?

— Я думаю, що без цього ми були б іншими.