Історія 5 (б)

Герой розчарувався. Невже могло бути гірше? Невже, могло бути гірше?!

Лиходій... Та який він в біса Лиходій?

Той хто порушив все життя Герою, той хто вбив його рідних, той заради кого Герой зламав все своє життя, присвячуючи його ідеї помсти. Виявися просто психом? Божевільним, не маючим здорового глузду, розуму на плечах. Тим хто присвятив своє життя вбивству. Безпричинному, безідейному.

Герой довго думав, навіщо все це? Навіщо він створив свій культ? Навіщо вбивав. Навіщо? Сподівався що його близькі померли заради великої мети. Божевільної, неправильної, може безглуздої, але великої. А зараз..

Не було ніякої мети.

Зараз Лиходій висів мертвий на головній площі міста.

Як же Герою хотілося плюнути йому в обличчя. Просто плюнути.

Але він лише тихо говорив. Ніби до нього, ніби й до себе:

- Якби ти був, всім що про тебе я чув, ти б не висів тут мертвий. Ти б постав з мертвих. Я б не вбив тебе так легко. Але ти... Мене назвали Героєм, та щоб вбити тебе, - з огидою в голосі виділив останнє слово, - Героєм бути не потрібно. Просто божевільний. Яке розчарування.

Герой просто розвернувся й пішов собі далі. Не оглядаючись.

Він переміг. Тепер він на п’єдесталі слави. Добився того, чого так сильно хотів.

Але з іншого боку... З іншого боку він не мав більше мети, не мав більше якогось виправдання своїх гріхів. У Героя не залишилося більше нікого.

Тільки десь на краєчку його свідомості почала з’являтися ідея. Ледь помітно маріла на краю свідомості, з кожною хвилиною розгораючись дедалі більше. Божевільна. Дивна. Про таке не повинен думати Герой, але він думав.

“А якщо я стану Лиходієм?,,,”

Потроху на його устах почала розквітати посмішка. Він точно зможе стати гідним ролі Лиходія. Такий Лиходій не розчарує свого Героя. А Герой точно буде.