Вівтар зла

Тюрми Старого Континенту стрімко порожніють. Тепер для всіх гвалтівників, грабіжників, культистів темних богів та іншої наволочі, існує лише одне покарання. Вигнання. 
Кожного дня вервечки тюремних кораблів приходять у портки імперських міст Нового Континенту, де їх вивантажують і направляють на корододи з Вільними колоніями. Ясно, що монархії просто хочуть, щоб вся ця мерзота, яка виросла завдяки ним, стала нашою проблемою. 
Із інтерв'ю мера Меріланда, Діани де Штрауз. “Вісник Нового Світу” 
випуск №51  
15 березня 1894 року 

Сонце ліниво заходило за горизонт, роблячи тіні від міських мурів Громоскелі. Хоча багато хто сказав би, що називати це мурами означає робити сильний комплімент цьому укріпленню.

Стіна була такою ж хаотично вибудованою, як і більша частина міста. Деякі її частини, як ворота чи окремі секції, які були одночасно і стінами будівель, були зроблені з якісної цегли з хорошою кладкою. Але більша частина стіни представляла собою частокіл непостійної якості та насипи, під якими нерідко було сміття, через що вони були такими собі укріпленнями. Дивлячись на все це, Ліна не дивувалася, що варти в місті мало, а вона майже не бачила патрульних міської варти біля стіни. Лише білі плащі з орлами.

Біля східної брами зібралася група на вилазку до шахт. Між фургонами та маленькими возами крокували солдати білого загону та добровольці, яких капелан особисто набрала. Двадцять солдатів, п’ятдесят добровольців, шість великих фургонів та декілька маленьких возів. Коні, які все це будуть тягнути, і її віслюк Дизель.

Капітан Гедрін здивувався тому, що Ліна вирішила набрати добровольців, але сильно не протестував. У неї на це було декілька причин. Вона не хотіла сильно ослабляти гарнізон самого міста, забираючи солдатів. Інша причина полягала в тому, що вона боялася того, що в білому загоні є культисти. Дівчина припустила, що культисти Аштура мають свої очі та вуха у місті і, скоріше за все, інфільтрувалися в ряди місцевих органів влади та білого загону.

По тій же причині Ліна набирала добровольців із числа пасажирів, які прибули до Громоскелі. Були і колишні солдати з бойовим шоком, і єгері, колишні офіцери поліції із Імперських міст. Капелан не була перебірлива в біографії. Головне, аби вони вміли стріляти і не були жителями Громоскелі. Єдиним винятком були візничі. Їх довелося найняти в місті. Капітан Гедрін та мер Ласло радо оплатили найм коней та фургонів. Але от від власника шахт, Честера Дреста, ні гроша не вдалося отримати. Він вчинив скандал у мерії, називаючи мера придурком, капітана, а Ліну неодноразово назвав повією, якій місце в дешевому притоні. Дівчині довелося терпіти це, більше з професіоналізму, бо хоч вона мала повноваження, але не хотіла зайвий раз комусь виносити мозок.

Так чи інакше дівчина вирішила майже всі організаційні проблеми того часу. А решту негараздів, на подобу розбиття на бойові групи, розподілення амуніції та інші подібні дрібниці. Дівчина дивувалася тому, як легко все йде. Вона старалася триматися впевнено, як і будь-який інший капелан, аби не видати своє внутрішнє хвилювання. Ліна, може, і мала звання офіцера, але це був перший раз, коли її командування та повноваження були не формальні, а фактичні. Тому дівчина трішки хвилювалася, але не через вірогідні смерті, які точно будуть, а через те, що може десь напартачити.

Проходячи між возами та фургонами, дівчина слухала, що кажуть її підопічні. Із набраними добровольцями все було неоднорідно. Хтось радів раптовій роботі, бо, як-не-як, хоч вони і називаються добровольці, але їм все ж заплатять. Інші дивуються тому, що така юна дівчина може командувати людьми. Когось жахнули культисти, а інші говорили, що це все вигадки і в шахтах засіли бандити. Хтось був одинаком, який всі думки тримав при собі, а хтось збивався в групи та про щось говорив. Нічого особливого. Звичайні люди, які не мають жодного бойового злагодження. Але більшого вона і не очікувала від добровольців.

— О, дивися, ця повія йде. Напевно, вже з кимось десь поєбалася, — сказав один солдат пошепки.

— Тихо, а то вона нас почує, — сказав другий.

— І що вона зробить, дасть нам? Я був би не проти, щоб така блондинка нам дала.

— Я теж.

Подібні розмови Ліна очікувала. Культ Атрімакшії мав дуже неоднозначну репутацію. Адепти культу богині родючості — це доволі своєрідні люди. Деякі з них мають дуже вільні погляди на сексуальні стосунки і практикують дивні обряди на подобу оргій, бісексуальних стосунків та інших подібних речей. Також деякі борделі намагалися себе оформлювати чи замаскувати під храми Атрімакшії, щоб не платити податки і добавити екзотики. Подібні історії за останні роки на всьому континенті не раз були на шпальтах газет.

З іншого боку, люди часто звертаються до жриць богині родючості за допомогою. Фермери — за допомогою з лікуванням врожаю, лікарі просять допомоги в лікуванні пацієнтів, які захворіли невідомими болячками. Сама Ліна за свої неповні двадцять чотири роки двічі отримувала прохання від аристократок, щоб та допомогла з приворотними зіллями. Так вигідно сік калини вона ще ніколи не продавала, ще й потім дякували їй за послуги.

Дівчина очікувала такого. Вона знала, що солдати будуть погано говорити про неї позаочі. Але це все одно її ображало. Це зачепило її жіночу гордість та честь як капелана. Робити було нічого, це все одно буде. Хіба вона зробить щось звитяжне, але, скоріше всього, вийде так, як завжди виходить у капеланів. Жорстоко і криваво.

Непомітно покинувши солдатів, Ліна направилася шукати своїх офіцерів. Дівчина розсудила, що командування солдатами білого загону і добровольцями краще розділити. Вже ж вони лише на півтори доби стануть одним підрозділом.

Білоплащними командував Тайкус. Тавр, не дивлячись на неприязнь до Ліни, був не проти приєднатися. Не стільки із дотримання субординації, скільки з можливості випробувати ауролати. Він у них пів дня ходив, перш ніж зняв їх. Тайкуса вона знайшла біля одного з фургонів, на який якраз грузили ауролати. Грузили лати в латунному саркофазі.