Глава 8

Шаганар

Бридкий хлопчина все ж таки її вистежив, приперся, всадив свою літаючу тушу і виглядає. Певна річ, що Олекса з цієї гори сама не злізе, тому благородний Альп радісно запропонує їй свою спину. Обережно вибираємося з печери на невеликий уступ перед входом, але здається, більше ми не зробимо жодного кроку, судячи з того, як Олекса вп'ялася мені нігтями в руку.

— Тільки не кажи мені, що ти боїшся висоти.

— Дивлячись якої висоти! — Безжальний вітер зірвав з її губ зляканий крик. — Звідси навіть землі не видно. Повернемося всередину і змусимо силу перенести нас у замок.

— Просто не дивись униз. Дика магія не стіл замовлень, це так не працює. Лексі, тобі доведеться сісти на Альпа і спуститися вниз на його могутньому хребті.

— А ти? Я без тебе не піду!

— Ой, навряд чи хлопчина захоче мене покатати. Я ж маю рацію, Альпе? — у відповідь на мої слова дракон пирхнув, струснувши своєю моторошною макітрою. — Не хвилюйся, він тебе не впустить, з тобою нічого не станеться, обіцяю. Тримайся міцніше за його гребінець, а буде страшно просто замружся і кричи. Я повернуся шляхами, які доступні лише джинам. Ходімо, всаджу тебе на цього красеня, — доводиться мало не волоком тягти її до дракона і силою саджати йому на спину. — Побачимося у замку. Уяви, що ти на атракціоні.

І як тільки Олекса схопилася за Альпа, він плавно спікірував униз. Гірський вітер ще довго перекочуватиме через перевали її перелякано-захоплений вереск. Але я все одно опинився в замку раніше за них, відразу вирушивши до Райгара.

— Що підказує тобі твоя мудрість, правителю? У дівчини величезна сила, дика, неприборкана. Ти теж чув легенди про первородну магію, на які жахливі речі вона здатна. І в той же час їй немає рівних при умілому використанні.

— Не витрачай свою підступність на зайві слова, Шаганаре. До чого ти ведеш? Я відчуваю угоду за десять миль. Королю джинів є що запропонувати? Навряд чи ти прийшов поговорити по-дружньому і поділитися зі мною думками, — розумний чортяка, хитрий і небезпечний. Навіть мені поруч із ним не по собі.

— Я можу навчити княгиню контролювати цю силу. Дівчина мені довіряє, тож послухається. І я єдиний, хто так добре її знає, — посміхаючись, розводжу руками.

— Тримаєш мене за дурня? Хочеш видресирувати чудовисько, щоб потім нацькувати його на мене? Я все ще в роздумах, поки не вирішив, що робити з Олексою. Володіти нею дуже заманливо і так само небезпечно.

— Не думав, що ти про мене такої поганої думки, — зубоскалю і вдавано кланяюся. — Що ж, я справді хотів вчинити якнайкраще. А ще я джин, а джини завжди мають козирі в рукаві. Кілька років ти сумував за втратою синів, оплакуючи їх скупою чоловічою сльозою. …Але твій син Гектор живий. Я знаю це напевно. Знаю, що твоїм ворогам приносить задоволення мучити твого спадкоємця. Його тримають глибоко під землею, це місце окільцьоване магічним захистом, його не знайти ні тобі, ні мені. Але це під силу дикій магії, — поки я казав, Райгар десять разів помінявся в обличчі. Зрештою, він звалився на трон ніби підкошений, схопившись за голову. — Ось тільки ти проти, щоб я навчив Олексу контролювати свої сили, а без цього відшукати Гектора неможливо. Я піду, не заважатиму твоїм думкам борознити твоє задумливе чоло.

— Стій! Як смієш ти давати надію пораненому батьковому серцю? Я накажу нанизати тебе на рожен і добре просмажити над вогнем! — Схопився правитель, розкотисто і голосно загарчавши.

— Мене це не вб'є. Втопити і на шматки розірвати теж не вдасться. Я кажу правду, Райгаре. Твій син живий. І коли ми його повернемо, ти нас із Олександрою відпустиш на всі чотири боки. І більше жодних угод. Я назавжди забуду дорогу в твій світ, а ти забудеш про моє існування, розійдемося як у морі кораблі, — скидаю голову, вже точно знаючи, що старий погодиться, навіть дулю в кишені скрутити не посміє.

— Я згоден! Якщо це поверне мені сина!

— Згоди замало, це мають бути твої бажання, які я з радістю виконаю в обмін на мою свободу, — гордо розправляю плечі, хай і маленька перемога, зате як приємно.

— Моє друге бажання: ти маєш навчити княгиню Олександру контролювати та застосовувати дику магію. Моє третє бажання: ви повинні знайти мого сина Гектора і повернути його живим. Скільки це займе часу?

— Кілька місяців, якщо учениця виявиться здібною. Адже це справа тонка, вона вимагає особливого підходу. Мені доведеться проводити з Олександрою багато часу…

— Та хоч з ранку до ночі! Я даю тобі два місяці! Якщо до цього часу ви не вирушите на пошуки Гектора… я вам обом влаштую пекло на землі. Я знаю, Шаганаре, що тебе складно вбити, ніхто не знає, як це зробити, але тебе можна катувати і муки твої будуть справжніми, болючими та нескінченними!

— Гаразд-гаразд, не нервуй так сильно! Залякуванням хороших результатів не досягти! Що за дикі манери? Охолоди свою драконячу кров, татко. Мене залякували мільйон разів, і кожному це потім вилізло боком. Демонів я терпіти не можу, янголів теж, а ось дракони мені не вороги. Так, у минулому я міг поцупити в тебе кілька коштовних дрібниць, але зла я тобі не бажаю.

— Ти довго тріпатимеш язиком, вправляючись в дотепності? Провалюй, знайди княгиню і займися справою! — відлуння його голосу наздогнала мене навіть в коридорі. Половину справи зроблено. Залишилася найцікавіша і складніша частина – виконати ці його бажання. Тому що є кілька нюансів, про які Райгару краще не знати.

Знайти княгиню, це означає вирвати її з лап Альпа, який заговорює їй зуби у дворі замку.

— Мабуть, ти вирішив перетворити Олександру на крижану статую. Що ж ти за кавалер такий, якщо не бачиш, як вона тремтить від холоду?! Якщо тобі здалося, що це трепет зачарованої тобою дівчини, то ти сильно помилився... хлопчику. Тебе хоче бачити твій дядько, а мені наказано зайнятися навчанням княгині.

— У тебе занадто довгий язик, Шаганаре, — шипить Альп.

— А дамам подобається, — гмикаю у відповідь. — Тим більше, я знаю, як ним користуватися, — змірявши один одного спопеляючими поглядами, розходимося в різні боки з явним бажанням дати один одному в морду.