Глава 5

Шаганар

Щось не так, щось сталося, все моє нутро вивертає навиворіт. Мене ніби розпускають, потягнувши за ниточку, змотуючи на іншому кінці в тугий клубок, та так, що не продихнути. Мій зв'язок з Олександрою натягнувся струною до болю, ніби з мене її намагаються вирвати з коренем. Відчувши наближення Тіда різко повертаюся, загравши жовнами:

— Погані новини, я правий?

— Мій інформатор повідомляє, що княгиню Олександру викрали дракони, напали у її власному будинку, залишивши чіткий слід.

…Розриваюся добірними матюками, зігнувшись навпіл від люті:

— Це він її їм здав, щоб позбутися мене! — гарчу не своїм голосом. Моя лють пробуджує в мені чудовисько. — Хитро, Серафіме. Навіть я не міг припустити, що темний князь здатний так вчинити зі своєю дружиною. Він покарав її через мене. Намагається залякати та виграти. Демони завжди грають брудно та підло.

— Що думаєш робити? Не кажи мені, що збираєшся піти за нею.

— А хіба я маю вибір, Тіде? Я маю її врятувати. Напевно її забрали люди Райгара. У цього ящера давно на мене зуб наточений. Дракони дуже люблять укладати угоди. Тож вирушу туди і укладу свою.

— Анаре, а чи не краще пересидіти та перечекати? Коли вони зрозуміють, що пастка не спрацювала, Серафім забере свою дружину додому і ти спробуєш її витягнути з території демонів, не зустрівши цих літаючих виродків. Хіба наші душі сплетені не з хитрощів? Переграй їх, не лізь драконам в пащу!

— Я не можу допустити, щоб вона повернулася до цього червоноокого виродка. Колись він присягався їй у коханні, вона народила йому дітей і ось чим він їй віддячив за її бажання бути коханою! Віддав драконам як розмінну монету! Чи мені тобі розповідати, що це за народ? В кожній угоді є сліпі плями, необговорені пункти, які дракони завжди використовують, це їхня улюблена розвага, ніби в шаради грають. Вони ніколи не повертають те, що взяли! Але я знаю, як можна перехитрити правителя Північної гряди. Якщо Олекса мені допоможе — ми з нею виберемося і зі мною повернеться вже не пов'язана узами шлюбу жінка. Серафім сам відмовився від неї. Не вмовляй, я вже все вирішив. Усі мої повноваження, вся влада тимчасово переходять тобі, не розвалили тут все до мого повернення! — Тід навіть рота для чергових заперечень не встиг розкрити, як я зник у просторовому вікні, моя сила дозволяє відчиняти їх будь-де і миттєво. Лише у деяких світах ці фокуси не працюють і землі драконів один із них. Точніше, стрибнути можна, але непоміченим ти не залишишся, обов'язково вистежать і підсмажать твою дупу своїм пекельним вогнем. Тому на територію драконів краще лізти не в щілину, і навіть не у вікно, а стукати у двері. І я постукав, чудово знаючи, що потраплю до магічного кільця, яке зв'яже мої сили. Райгар сюрпризів та непроханих гостей не любить.

— Король джинів, — вишкірився командор, який охороняє проміжок між світами. Драконячі очі задоволено заблищали. – Ми на тебе чекали. Ти зможеш побачитися з правителем лише добровільно одягнувши на себе кайдани. А якщо ні, то провалюй, поки в тебе є такий шанс.

— Давай не примушуватимемо Райгара чекати, візьмемо і покличемо його сюди. Нехай тягне свою драконячу дупу в це підземелля. Я одягну кайдани тільки після того, як укладу з ним угоду. Це у вас іншого шансу більше не буде, тож давай біжи підстрибом, доки я не передумав! — знущальні усмішки вдаються мені найкраще. І це подіяло, командор відправив своїх людей, а сам залишився спопеляти мене своїм недружнім поглядом. Але я цим мало переймаюся, мені дружба з крилатими до одного місця. Зараз мене хвилює лише доля коханої жінки.

— Король синьооких злодюжок, як завжди зухвалий, нахабний і нестерпний, — з'явився, ні краплі не змінився з того часу, коли ми бачилися востаннє.

— А ти як завжди гордовитий, підступний і скупий, міг би й затопити, у тебе тут задубіти можна.

— Отже, з'явився. Правлячий демон навіть не сумнівався, що ти примчиш. Ніколи не думав, що джина мені на блюдечку піднесуть демони...

— Вона тут? — різко перериваю його єхидну промову.

— Олександра? Так, княжна гостює у мене. Їй виділили хороми з мальовничим краєвидом на Гребінь Альби. Ваш любовний трикутник неабияк мене розважив. Яка драма. Нічого не змінюється, всі війни, як завжди, назрівають або через владу, або через жінку.

— Радий, що ти захопився філософією, у твоєму віці вже час подумати про власну душу. Логічно, що ти зібрався обміняти мою свободу на життя Олександри. Я типу повинен стати твоїм бранцем, твоїм ручним песиком до скону, а княгиня повернеться до «люблячого чоловіка» шиповану булаву йому в анус. Про це ви домовилися?

— Саме так, тільки без булави. Хоча… — Райгар загадково хмикнув. Значить, він знайшов сліпу пляму в угоді з дияволом. — Дозволю собі припустити, що ти не маєш наміру бути моїм рабом і ти хочеш запропонувати мені більш вигідну угоду?

— Вірно мислиш. Я маю чим тебе зацікавити. Впевнений, ти спокусишся. Демон тобі такого не запропонує. Я виконаю три твої бажання, тимчасово поступлю до тебе на службу, це ціна за мою свободу, але ти не дозволиш Серафіму забрати Олександру, ти відпустиш її зі мною. І за це я поверну тобі грааль Мойри.

— Артефакт, який ти ж у мене і поцупив? Який нахаба!

— Ну, ми джини, наче ті сороки, не можемо пройти повз того, що так гарно блищить, — посміхаюся, згадавши, як обвів навколо пальця цих дихаючих вогнем хлопців. — Зате він допоможе тобі захопити всі інші землі, правитимеш усім драконячим племенем від заходу до сходу. І в мене є ще одна важлива умова – мені буде дозволено спілкуватися з княгинею Олександрою, я маю бачити її щодня. Якщо ти не згоден, я піду, щоб повернутись з армією. Але ж ти не хочеш проливати кров, ти й так вже втратив обох своїх синів. Ти підступний, але ти мудрий, Райгаре. Я вірю, що ми досягнемо порозуміння.

— Добре, я згоден. Ти бачишся щодня з Олександрою, виконуєш три мої бажання і повертаєш мені грааль, після чого тобі та княгині буде дарована свобода. Усі залишаться задоволені, окрім Серафіма, зрозуміло, якому більше не бачити своєї дружини. Я все правильно витлумачив? — після мого ствердного кивка, згідно з ритуалом, Райгар гаркає заклинання, закликаючи в свідків духів своїх предків і угоду укладено. Але, звичайно ж, і він, і я спробуємо обдурити один одного. Я ще не знаю, що за бажання він мені загадає, а Райгар ще не знає, що грааля у мене вже давно немає. Але я все одно простягаю руки, погоджуючись носити вогняні кайдани. Кохання варте ризику і таких жертв.