Глава 3

Олександра

Що це, якщо не божевілля? Або в мені прокидаються загальмовані якості темних, адже демонам не властиво зберігати вірність. Чоловіки демони дозволяють собі розважатися з подружками, для них це норма, а своїх дружин вони змушують зберігати їм вірність, тримаючи їх у страху, бо чоловіки будь-якої раси — страшенні власники. За подружню зраду карають лише жінок... смертю. Маючи владу, мені так і не вдалося викреслити цей закон, хоч якось вплинути на Серафіма, у цьому питанні мій чоловік непохитний, аргументуючи тим, що демони міцно і вперто триматися за своє стародавнє коріння, яке, як відомо, глибоко проросло в темряву. Тому у демонів немає такого поняття як розлучення. Вони не відпускають на волю своїх жінок, їхня викривлена ​​любов найчастіше вбивча, адже любов для них — це слабкість і демони живляться зовсім іншими емоціями.

Я майже впевнена, що Серафіма продовжують пестити його фаворитки, судячи з того, як змінилися наші стосунки і як рідко ми з ним тепер кохаємося. Я зла на нього і дико ображена. Ні, я в люті через те, що уламки нашої розбитої любові боляче ранять, через те, що ми не змогли її зберегти. У нижньому світі дуже багато темряви, я тут задихаюсь. …І поцілунок із Шаганаром… як ковток блаженства, що пробудив у мені пристрасну жінку, яку я почала вже забувати. Чи робить цей поцілунок мене порочною? Адже якась частина мене досі любить Серафіма. Але я не хочу його боятися. Ми не закінчимо так, як закінчили мої батьки. Він не відбере моє життя через помсту за моє бажання бути коханою. І це не забаганка, це моя життєва необхідність, щоб не стати однією з них… щоб моя душа всупереч усьому не стала темною.

— У тебе блищать очі, — шепоче мені Шарлотта, доки господар замку роздає вказівки.

— Ми поцілувалися, — у відповідь на мої слова німе здивування. — І ми залишаємось тут на ніч. Увечері підемо веселитись. Тож готуй свою дупку для шмагання, бо твій Артур оскаженіє. А мій чоловік вже знає, — підтискаю губи, передаючи свої емоції промовистим поглядом. — Серафім передав Анару послання. Вдома на мене чекає справжній скандал. І я до цього готова, правда. Готова все між нами з'ясувати, розставити всі крапки і прийти до чортової визначеності.

— А що Шаганар?

— А Шаганар вас чує, — його баритон м'яко розкочується королівською їдальнею, а очі з іншого кінця зали здаються ще синішими, палаючими. Погляд, що проникає у думки. — Навіть коли ви шепочетесь. Я пропоную їй йти звідти, де вона нещасна.

— Але тут вона теж поки що не знайшла своє щастя. З усього напрошується висновок, що Олексі краще повернутися у світ людей, де вона колись була щаслива, де вона знову займеться своєю ветеринарною практикою, лікуватиме котів та папуг.

— А нічого, що я стою поруч із вами? Досить, не хочу зараз про це говорити. Де мій сир? — киваю Шаганару, намагаючись посміхнутися, і вже за хвилину десяток слуг накривають на стіл, заставивши його м'ясними стравами, салатами, сирними тарілками, тарталетками, купою всього, ніби у нас тут бенкет на сорок чоловік чи циганське весілля.

— Хтось жирує в своє задоволення, — не втрималася Шарлотта.

— Можу собі дозволити, — він вклав у свою посмішку всю свою підступну чарівність. — Були часи, коли ми з Олександрою ділили на двох парочку сирих щурів. Тому, якщо я маю можливість, чому б себе не балувати?

— Хочу запитати тебе про твого сина, — скидаю погляд, сівши навпроти нього.

— Одного дня він успадкує мій трон, ось тільки хлопчик не має і половини моєї сили. Про нього піклуються, з ним займаються вчителі, але я ніколи не вмів ладнати з дітьми. До того ж… я не хотів ні того шлюбу, ні цієї дитини, — у його голосі одразу з’явилася залізна нота. — І ми більше не порушуватимемо цієї теми.

— Вкотре переконуюсь, що мій чоловік найкращий в усіх світах, — з докором на адресу джина зітхає Шарлотта. — Святі небеса, це вино божественне. Благаю, скажи, де можна таке придбати?

— М-м-м, можеш попросити свого найкращого у світі чоловіка зганяти в старий винний льох одного колекціонера в Метрії, вино називається «Сльози дракона», — йому личить ця напівпосмішка, все-таки як же він любить піддягати жінок своєю іронією.

— Відьмаки небажані гості у світі ельфів, а Метрія, наскільки я пам'ятаю, знаходиться на землях цієї загадкової королеви Навії. Кажуть, вона дуже красива. Я навіть впевнена, що ти з нею знайомий, — цей чоловік сповнений загадок і сюрпризів, і чим більше я на нього дивлюся, тим сильніше мене до нього тягне. Згубна пристрасть, тепер я чіткіше розумію значення цього висловлювання.

— Так, від неї складно відірвати погляд, її краса багатьох чоловіків зводить з розуму, і це стерво вміло цим користується, — джин недбало пирхає, знизуючи плечима.

— Тобто, вона тобі не подобається?

— Мені подобаєшся ти, Олексо, — у синіх очах запалюються веселі іскорки. Вони заграють зі мною, як і його жести, і тембр голосу. Слова, переплетені усмішками та поглядами, зачаровують моє серце все сильніше, воно б'ється з перебоями, то спотикається, то скаче і барабанить ще швидше, і цей потяг має гірко-солодкий присмак, тому що щастя ніколи не дається просто так, завжди доводиться робити вибір і чимось платити. Не буду про це думати хоча б сьогодні...

І як тільки ми залишили замок після ситної вечері, мало не доконавши Шаганара своїми розпитуваннями про його подорожі в інші світи, моя рука відразу опинилась у його міцній долоні.

— Не відпущу, — шепоче мені на вухо. — У цьому клубі вистачає всяких негідників і пустунів, не хочу, щоб до тебе хоч хтось торкався.

…Ніколи не була шанувальницею цього еротичного мистецтва та подібних закладів, зайвий раз зрозуміла, що не дарма. Красиві тіла, блискуча шкіра, спокусливі рухи та танці, що закликають твою фантазію схвильовано бажати задоволення, хтиві погляди відвідувачів, грубі слівця джинів, які ніколи не соромляться у висловах, нахабні танцівниці, які труться своїми голими задами об руки та коліна чоловіків.