ПІСЛЯМОВА

Кажуть, деякі роди мають свою історію.

Таку, про яку не пишуть у книгах.

Про яку не розповідають дітям.

Її передають пошепки, від покоління до покоління, разом із речами, старими фотографіями та іменами, які краще не згадувати без потреби.

Кажуть, рід Аделіни був одним із таких.

Родом, у якому жінки завжди вирізнялися незвичайною силою.

Вони могли відчувати те, чого не помічали інші.

Передбачати події.

Бачити сни, які згодом ставали реальністю.

А іноді — знати правду про людину ще до того, як вона встигала сказати бодай слово.

Та разом із цією силою вони успадкували дещо інше.

Те, чого ніхто з них не просив.

Темряву.

Старі люди казали, що колись одна з жінок цього роду уклала угоду, наслідки якої неможливо було передбачити.

Відтоді кожне покоління платило свою ціну.

Хтось втрачав коханих.

Хтось — дітей.

Хтось втрачав себе.

А дехто просто зникав із людської пам'яті, ніби його ніколи й не існувало.

Проте найстрашнішим було інше.

Цей рід не припинився.

Навіть після смерті Аделіни залишилися люди, які носили її кров.

Люди, які могли навіть не здогадуватися, ким були їхні предки.

Не знати, чому їм сняться дивні сни.

Чому іноді вони відчувають присутність когось поруч.

Чому з дитинства мають незрозумілий страх перед певними місцями.

Чому деякі речі притягують їх так сильно, ніби вони колись уже їх бачили.

Можливо, саме тому старі родинні історії не варто знищувати.

Бо разом із ними можна знищити й попередження.

А можливо, деякі таємниці краще залишати похованими.

Ніхто вже не знає, де саме почалася ця історія.

І ніхто не може сказати напевно, чи закінчилася вона зі смертю Аделіни.

Бо кров не зникає разом із людиною.

Вона переходить далі.

Від матері до доньки.

Від доньки — до її дітей.

Іноді разом із нею передається сила.

Іноді — прокляття.

А іноді людина отримує і те, і інше.

Кажуть, сила цього роду досі живе в комусь.

Можливо, десь далеко є жінка, яка навіть не знає свого справжнього походження.

Вона живе звичайним життям.

Працює.

Кохає.

Сміється.

Будує плани на майбутнє.

І навіть не здогадується, що разом із її кров'ю їй дісталося те, що століттями намагалися приховати.

Але одного дня вона дізнається.

І тоді все почнеться знову.

Бо деякі прокляття не зникають.

Вони просто чекають свого часу.

І, можливо, найстрашніше в цій історії навіть не те, що сталося з Аделіною.

А те, що Аделіна була далеко не останньою.