Дзеркало

Дзеркало

Анотація

Марта ніколи не вірила в надприродне. Вона звикла покладатися на здоровий глузд, перевіряти факти й не робити висновків на основі одного випадку. Але все змінюється після появи дивного дзеркала у ванній кімнаті. Одного ранку воно показує те, чого ще не сталося. Наступного — побачене починає справджуватися.
Спочатку це здається неймовірною можливістю. Знання майбутнього допомагає Марті приймати рішення, уникати помилок і змінювати власне життя. Та поступово дивні збіги перетворюються на тривожні події. У дзеркалі з’являються незрозумілі послання, а забуті таємниці попередніх власників змушують Марту сумніватися в тому, що вона вважала правдою.
Намагаючись розібратися в природі незвичайного явища, Марта занурюється у світ, де звичні правила більше не працюють. Те, що спочатку здавалося даром, поступово стає джерелом страху. Адже майбутнє не завжди можна змінити, а деякі таємниці краще було б ніколи не відкривати.
Коли дивні події виходять за межі ванної кімнати й починають впливати на її повсякденне життя, Марта вже не може бути впевнена навіть у тому, що бачить на власні очі. Вона прагне знайти пояснення, але кожна нова відповідь породжує ще більше запитань.
А попереду — лютий 2022 року, коли майбутнє, яке ще вчора здавалося лише відображенням, нарешті настане.
«Дзеркало» — містичний психологічний роман про межу між реальністю та неможливим, про страх перед невідомим і про спробу зберегти контроль над власним життям, коли навіть відображення більше не заслуговує на довіру.

 
Кирило Клевцов

ДЗЕРКАЛО

Частина I. Завтра вже існує.

Глава 1. Подряпина.

О 7:13 Марта прокинулася від дощу. Вона не відкривала очей і ще кілька секунд просто слухала. Краплі стукали по підвіконню нерівномірно: кілька швидких ударів, коротка пауза, знову кілька. Десь унизу проїхала машина, колеса зашурхотіли по мокрому асфальту, звук поступово віддалився. Потім знову залишився тільки дощ. Марта перевернулася на інший бік. Хотілося спати. 
Вона намацала телефон на тумбочці й подивилася на екран. 7:13. До будильника залишалося майже пів години. 
Марта поклала телефон назад. «Ще трохи». Це «ще трохи» вона говорила собі майже щоранку. І майже щоранку шкодувала про це через двадцять хвилин, коли доводилося збиратися поспіхом.
Вона заплющила очі. Спробувала заснути. Не вийшло. У голові відразу почали з'являтися справи. Робота. Магазин. Кава. Молоко. Поштове відділення. Зателефонувати матері. Оплатити інтернет. Перевірити пошту. 
Вона розплющила очі. 
— Чудово. 
Марта сіла на ліжку. За вікном було сіре небо. Осінній ранок ще не набрав сили, і кімната залишалася напівтемною. Вона накинула халат і вийшла в коридор. Квартира спала. Олена теж. Двері її кімнати були зачинені. Звідти долинало тихе, рівне дихання. 
Марта тихо пройшла повз. У ванній було холодніше, ніж у кімнаті. Вона ввімкнула світло. Лампа спалахнула різко, і Марта мимоволі примружилася. Потім подивилася в дзеркало. Спочатку нічого не помітила. У ньому була вона сама. Розпатлане волосся. Сонне обличчя. Трохи припухлі очі. Старий халат. Марта нахилилася до раковини. Відкрила кран. Вода була холодна. Вона вмилася один раз, другий, провела мокрими долонями по обличчю і підняла голову. І тоді побачила подряпину. Тонку червону смугу на лівій щоці. 
Марта завмерла. Кілька секунд вона просто дивилася. Потім підняла руку й торкнулася обличчя. Шкіра була гладкою. Вона провела пальцями по тому місцю ще раз. Нічого. Марта нахилилася ближче. Подряпина залишалася. Вона починалася біля лівої вилиці й тягнулася вниз, трохи навскіс. Неглибока, але достатньо помітна, щоб її не можна було списати на тінь. Марта повернула голову в сторону. Потім в іншу. Відображення повторило рух. Подряпина залишилася. 
— Що за... 
Вона замовкла. Погляд упав на рушник. Марта взяла його й витерла дзеркало. Раз. Другий. Третій. Вона відступила. Подряпина була на тому самому місці. Марта витерла скло ще раз. Нічого.
— Добре. 
Вона сама не знала, кому це сказала. Марта знову торкнулася щоки. Чиста. Вона відкрила аптечку, дістала ватний диск і протерла місце на дзеркалі. Смуга не зникла. Марта подивилася на ватний диск. Чистий. Тоді знову на дзеркало. Подряпина була на її відображенні. Не на склі. Принаймні так виглядало.
Марта зробила крок назад. І саме тоді помітила ще одну дивну річ. Гребінець. У реальній ванній він лежав у неї на полиці. У дзеркалі — на підлозі. Марта завмерла. Повільно подивилася вниз. Підлога була порожньою. Вона знову підняла очі. Гребінець лежав біля ванни. 
Марта взяла свій гребінець із полиці. Піднесла до дзеркала. У відображенні її рука піднялася. Але гребінець там залишився на підлозі. Марта опустила руку. Подивилася на нього. Підняла знову. Відображення повторило рух, але гребінець не змінив положення. Вона відчула, як по спині пробіг холод. Марта поклала гребінець на полицю. У дзеркалі він залишився на підлозі. Вона відступила. Моргнула. Гребінець опинився на полиці. Марта завмерла. Потім засміялася. Нервово, коротко. 
— Я ще не прокинулася. 
Вона вмилася ще раз. Подивилася. Гребінець був на полиці. Все нормально. Марта взяла телефон. Зробила фотографію дзеркала. На екрані телефона гребінець був на полиці. Подряпини на щоці не було. Вона збільшила фотографію. Чиста шкіра. Марта опустила телефон. Подивилася в дзеркало. Подряпина. Знову на телефон. Немає. У дзеркало. Є. У телефон. Немає. Вона кілька секунд стояла нерухомо. Потім поклала телефон на полицю. 
— Ні. 
Це слово прозвучало тихо. 
— Ні. Просто ні. 
Марта вимкнула світло. Вийшла. На кухні вона поставила чайник. Руки трохи тремтіли. Вона помітила це і розсердилася на себе. «Через дзеркало? Серйозно?» 
Чайник закипів. Марта зробила чай. Кави не було. Вона відкрила холодильник. Молоко. Йогурт. Яйця. Вчорашня гречка. Половина яблука. Більше нічого. 
 — Треба було в магазин. 
Вона зачинила холодильник. 
— Я вже вчора казала. 
— Що ти казала? 
Марта обернулася. Олена стояла у дверях. 
— Нічого. 
— Ти зі мною говорила? 
— Ні. 
— А з ким? 
— Із холодильником. 
Олена позіхнула. 
— Він відповів? 
— Сказав, що я сама винна. 
Олена засміялася. 
— Тоді він має рацію. 
Вона підійшла до столу й сіла. 
— Кава є? 
— Ні. 
— Все. День зіпсований. 
— Я теж так думаю. 
Олена взяла телефон. 
— Коли ти встала? 
— О сьомій. 
— Чому? 
Марта завмерла. 
— Прокинулася. 
— Тобі щось снилося? 
— Ні. 
Вона відповіла надто швидко. Олена підняла очі. 
— Точно? 
— Так. 
— Тоді чого ти така? 
— Яка? 
— Наче всю ніч не спала. 
Марта сіла навпроти. 
— Просто не виспалася. 
Олена кілька секунд дивилася на неї. 
— Добре. 
Вона більше не питала. Марта була вдячна. Їй не хотілося пояснювати. Не зараз. Можливо, ніколи. 
Вони поснідали майже мовчки. Олена розповіла, що ввечері треба зайти в магазин. Марта сказала, що після роботи все одно буде проходити поруч. Потім вони посперечалися, хто останній залишив порожню пачку чаю. Звичайна ранкова сварка. Через п'ять хвилин уже ніхто не пам'ятав, з чого все почалося. Марта навіть усміхнулася. Їй раптом здалося, що вона вигадала все у ванній. Можливо, відображення справді спотворилося через світло. Можливо, вона просто не виспалася. Можливо, фотографія підтверджувала саме це. 
Вона взяла сумку. 
— Я пішла. 
— Ключі. 
Марта перевірила кишеню. 
— Є. 
— Телефон? 
— Є. 
— Гаманець? 
— Є. 
— Совість? 
Марта подивилася на Олену. 
— Вчора залишила на роботі. 
Олена посміхнулася. 
— Тоді все нормально. 
Марта вже відкрила двері. Потім згадала про ванну. Зупинилася. 
— Що? 
— Нічого. 
Вона повернулася. Зайшла до ванної. Увімкнула світло. Подивилася в дзеркало. Подряпина була на місці. Марта відчула, як усмішка зникає. Вона підійшла ближче. Відображення дивилося на неї. Все було точно так само. Тільки подряпина. Марта взяла телефон. Зробила ще одну фотографію. Знову нічого. Вона подивилася на годинник. 7:48. Відображення показувало той самий час. Марта перевірила годинник на телефоні. 7:48. Все збігалося. Вона вже хотіла вийти. Потім побачила гребінець. У дзеркалі він знову лежав на підлозі. Марта подивилася на полицю. Гребінець був там. Вона відчула, як усередині щось стиснулося. Марта підійшла ближче. Взяла гребінець. У відображенні він залишився на підлозі. Марта поклала його назад. Відображення не змінилося. Вона відступила. Гребінець зник із підлоги. Тепер він був на полиці. 
Марта знову підійшла. Зробила крок ліворуч. Відображення зробило те саме. Гребінець залишився. Вона підняла руку. Відображення підняло. Вона опустила. Відображення опустило. Марта почала махати руками. Все повторювалося. Тільки гребінець змінювався із запізненням. Вона зупинилася. «З запізненням». Ця думка здалася важливою. Але Марта не могла зрозуміти чому. 
Вона вийшла з ванної. 
На вулиці дощ уже припинився. Дорога до роботи була звичайною. Марта намагалася не думати про дзеркало. Але в транспорті побачила своє відображення у темному вікні. Щока була чистою. Вона торкнулася її. Нічого. 
Марта заплющила очі. «Просто втома». Вона повторила це кілька разів. 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше