Я ще довго не могла заснути тієї ночі. У голові крутилися події останніх днів, а найбільше — слова, які ми промовили під час ритуалу. Хотілося вірити, що цього разу все справді вдалося. Але після стількох невдалих спроб я вже не могла просто повірити на слово.
Поллі лежала поруч із ліжком, проте, судячи з її відкритих очей, вона теж не збиралася спати.
Єлизавета: — Ти теж думаєш про сьогоднішнє?
Поллі: — А ти сумнівалася? Після такого дня було б дивно, якби я спокійно заснула.
Єлизавета: — Мені страшно знову повірити, що все закінчилося, а потім виявити, що ми чогось не врахували.
Поллі: — Цього разу все було інакше. Ми не намагалися просто стримати те, що відбувалося. Ми дісталися до самого джерела.
Єлизавета: — Петро теж так сказав. Але поки немає жодного підтвердження.
Поллі: — Воно буде. Тільки не намагайся отримати всі відповіді за одну ніч.
Я зітхнула й повернулася на бік. Мені хотілося поговорити з кимось іще, але телефон лежав на тумбочці без жодного нового повідомлення. Марія, Мар'яна, Сергій та Ольга вже роз'їхалися. Петро також повернувся до себе, пообіцявши зателефонувати, щойно матиме якісь новини.
Зрештою я заплющила очі.
Наступного ранку мене розбудив телефонний дзвінок. На екрані висвітилося ім'я Петра.
Єлизавета: — Доброго ранку. Щось сталося?
Петро: — Доброго. Я хотів поговорити з тобою до того, як ти почнеш щось робити.
Єлизавета: — Ти мене вже насторожив. Що таке?
Петро: — Учора після ритуалу я ще раз перечитав запис. І знайшов одну деталь, яку спочатку не помітив.
Я відразу сіла на ліжку.
Єлизавета: — Яку ще деталь?
Петро: — У кінці було зазначено, що після завершення закляття потрібно переконатися, що відновився звичайний зв'язок між людиною та її відображенням. Це не додаткова частина ритуалу. Просто підтвердження, що все справді завершилося.
Єлизавета: — Тобто потрібно перевірити дзеркала?
Петро: — Так. Але не тільки. Пам'ятаєш, скільки всього було пов'язано з ними? Якщо закляття спрацювало, більше нічого не повинно втручатися в наше відображення.
Я мовчала, обдумуючи його слова.
Єлизавета: — Добре. Я зараз перевірю.
Петро: — Не поспішай із висновками. Я теж приїду. Хочу бути поруч, коли ми це зробимо.
Після розмови я вийшла з кімнати. Віктор уже був на кухні, а Поллі сиділа біля його ніг.
Віктор: — Хто телефонував?
Єлизавета: — Петро. Каже, що потрібно перевірити дзеркала. Це має показати, чи подіяло закляття.
Віктор: — І що саме ми повинні побачити?
Єлизавета: — Звичайне відображення. Без жодних сторонніх втручань.
Поллі: — Нарешті можна буде перевірити, чи не залишилося нічого від усієї цієї історії.
Я не стала зволікати. Ми пройшли до кімнати, де стояло велике дзеркало. Саме воно нагадувало мені про події, які я хотіла залишити в минулому.
Я зупинилася перед ним.
Спочатку нічого незвичайного не помітила. Моє відображення повторювало кожен рух. Я підняла руку — воно зробило те саме. Відступила на крок — відображення відступило разом зі мною.
Я нахилилася ближче, уважно вдивляючись у скло.
Усе було звичайним.
Віктор: — Ну що?
Єлизавета: — Здається, нічого немає.
Поллі: — Перевір ще раз.
Я зробила кілька кроків убік, повернулася й знову подивилася на своє відображення. Воно залишалося незмінним.
Саме тоді приїхав Петро. За ним незабаром з'явилися Марія та Мар'яна. Я розповіла їм про дзвінок і показала дзеркало.
Марія: — І це означає, що все закінчилося?
Петро: — Це означає, що перша перевірка пройшла успішно. Але я хочу переконатися ще в одному.
Мар'яна: — У чому саме?
Петро: — У тому, що закляття не просто припинило дію старого зв'язку на певний час, а справді розірвало його. Для цього нам потрібно перевірити ще одне місце.
Я відразу зрозуміла, про що він говорить.
Єлизавета: — Ти маєш на увазі те дзеркало, через яке все почалося?
Петро: — Саме так.
Марія: — Але ж ми вже стільки разів із ним мали справу. Невже недостатньо того, що зараз усе працює нормально?
Мар'яна: — Краще переконатися. Ми надто багато пережили, щоб тепер залишати хоча б один сумнів.
Віктор: — Тоді поїдемо всі разом.
Петро: — Так буде краще.
Я подивилася на Поллі.
Єлизавета: — Ти з нами?
Поллі: — А ти ще питаєш?
Ми вирушили разом. Дорогою я майже не розмовляла. Мені було дивно повертатися до місця, яке стільки разів змушувало нас сумніватися у власній реальності. Тепер ми їхали туди не за відповідями й не в пошуках порятунку. Ми хотіли переконатися, що більше ніколи не доведеться повертатися до цього.
Коли ми нарешті опинилися перед потрібними дверима, Петро зупинився.
Петро: — Перш ніж зайти, хочу сказати одну річ. Якщо все справді завершилося, не потрібно буде нічого знищувати, ламати чи намагатися змінити. Ми просто побачимо, що зв'язок більше не діє.
Єлизавета: — Добре. Ходімо.
Я першою переступила поріг.