Я вже хотіла запитати Сергія, чи є в записнику ще щось важливе, коли з боку основного приміщення почувся тихий звук.
Ми всі одночасно замовкли.
Спочатку здалося, що це просто щось упало, але за мить пролунав ще один звук — цього разу чіткіші кроки.
Сергій повільно підняв голову й подивився в бік дверей.
Сергій: — Ви це чули?
Марія: — Так. Хтось є всередині.
Ольга: — Але ми ж перевірили приміщення, коли заходили…
Мар'яна: — Не все. Тут є ще один вихід.
Вона подивилася в бік великих воріт, але ті залишалися зачиненими. Тим часом кроки наближалися. Сергій швидко зібрав документи зі столу, а я відчула, як напружилися всі м'язи.
Тато: — Нам потрібно звідси вийти.
Сергій: — Уже пізно. Хто б там не був, він нас почув.
Ми вийшли з невеликої кімнати й опинилися в просторому гаражному приміщенні. Між бетонними колонами було темно, а світло з кількох старих ламп ледь освітлювало підлогу.
Раптом із-за однієї з колон почувся чоловічий голос.
Флік: — А ось і гості.
Ми завмерли.
За мить із-за колони вийшов чоловік. Він спокійно оглянув усіх присутніх, а тоді його погляд зупинився на Сергієві.
Флік: — Не очікував побачити тут таку компанію. Особливо тебе, Сергію. Я ж думав, ти вже навчився не лізти туди, куди не просять.
Сергій нічого не відповів. Він лише міцніше стиснув папку з документами.
Флік перевів погляд на Данила, і на його обличчі з'явилася ледь помітна усмішка.
Флік: — Данило. А ти, бачу, вирішив повернутися до старих знайомих. Чи, може, привів сюди своїх рідних, щоб вони нарешті дізналися, з ким ти мав справу?
Тато: — Не починай, Фліку.
Флік: — А що не так? Ми ж давно не бачилися. Хіба не приємно зустрітися ось так?
Він зробив кілька кроків уперед, і тоді я помітила, як його рука потягнулася до зброї.
За мить у його руках опинився пістолет. Він направив його в наш бік.
Флік: — А тепер усі стоять на місцях. Без різких рухів.
Марія мимоволі відступила ближче до Мар'яни. Ольга зблідла, а я відчула, як серце почало шалено калатати. Усі наші плани раптом здалися такими далекими й нереальними.
Флік: — Отже, вирішили поритися в моїх речах? Знайшли щось цікаве?
Сергій: — Достатньо, щоб ти нарешті відповів за все, що зробив.
Флік: — Ти, як завжди, надто багато про себе думаєш. Невже досі не зрозумів, що ця гра не для тебе?
Сергій: — Це вже не гра. У мене є докази, і вони не зникнуть лише тому, що ти цього хочеш.
Флік перевів погляд на папку в його руках.
Флік: — Віддай її.
Сергій: — Ні.
Флік: — Я не збираюся повторювати двічі.
Тато: — Фліку, відпусти їх. Вони не мають до цього жодного стосунку.
Флік коротко засміявся.
Флік: — Справді? А хто привів їх сюди? Ти, Даниле. І тепер раптом вирішив удавати, що хвилюєшся за їхню безпеку?
Тато: — Я сказав, не чіпай їх.
Флік: — А ти мені більше не наказуєш.
Я дивилася на них і розуміла, що ця розмова може закінчитися зовсім не так, як нам хотілося б. Флік не збирався нас відпускати, а Сергій не хотів віддавати знайдені документи.
Єлизавета: — Ти ж розумієш, що це нічого не змінить? Ми вже знайшли твої записи. І тепер їх побачать ті, кому потрібно.
Флік повернув голову в мій бік.
Флік: — А ти, мабуть, найсміливіша серед усіх? Чи просто ще не зрозуміла, у яку ситуацію потрапила?
Єлизавета: — Я чудово розумію. Саме тому й не збираюся мовчати.
Флік: — Тоді, можливо, тобі варто навчитися думати перед тим, як говорити.
Марія: — Не смій їй погрожувати!
Флік: — О, ще одна смілива знайшлася. Ви всі такі хоробрі, поки не стикаєтеся з наслідками власних рішень.
Мар'яна: — Досить, Фліку. Ти вже наробив достатньо.
Він подивився на неї, і його усмішка зникла.
Флік: — А ти взагалі могла б не втручатися. Тебе тут ніхто не кликав.
Мар'яна: — Мене теж не потрібно було втягувати у твої справи. Але ти чомусь вирішив, що можеш розпоряджатися чужими життями.
На кілька секунд запала тиша. Я помітила, що Флік постійно стежить за Сергієм і папкою в його руках. Здавалося, саме документи хвилювали його найбільше.
Поки він сперечався з Мар'яною, я непомітно дістала телефон. Руки трохи тремтіли, але я змогла відкрити потрібний номер і викликати поліцію. Коли на тому кінці відповіли, я тихо повідомила, де ми перебуваємо, і пояснила, що озброєний чоловік погрожує нам. Після цього сховала телефон, сподіваючись, що Флік нічого не помітив.
Сергій: — Ти можеш скільки завгодно вимагати документи, але вони вже не повернуться туди, звідки ти їх забрав.
Флік: — Ти досі не зрозумів? Мені не потрібні твої погрози. Мені потрібна папка.
Сергій: — А мені потрібно, щоб ти нарешті перестав ховатися за чужими спинами.
Флік: — Обережніше, Сергію. Ти вже одного разу не врахував, чим може закінчитися твоя впертість.
Ці слова змусили всіх замовкнути. Сергій дивився на нього, не відводячи погляду.
Сергій: — Я пам'ятаю. І саме тому сьогодні не збираюся відступати.