Дзеркальний лабіринт долі 2

Сховище Фліка

Я ще раз поглянула на напис на дверях. Він не зникав. Хтось явно не хотів, щоб ми залишалися тут довше, але після всього побаченого просто піти ми вже не могли.
‎
‎Данило підійшов до дверей і спробував відчинити їх, проте замок не піддавався. Він кілька разів натиснув на ручку, але результат залишався тим самим.
‎
‎Тато:
‎— Нас замкнули. Самі ми звідси не вийдемо.
‎
‎Ольга:
‎— Чудово. Саме цього нам і бракувало.
‎
‎Мар'яна, яка весь цей час уважно розглядала двері, раптом повернулася до нас.
‎
‎Мар'яна:
‎— Зачекайте. Я знаю, де може бути запасний ключ. Востаннє я залишала його в одній із шаф.
‎
‎Марія:
‎— Ти пам'ятаєш, у якій саме?
‎
‎Мар'яна:
‎— Так. Принаймні сподіваюся, що за цей час його ніхто не переклав.
‎
‎Ми швидко підійшли до шафи, яку вона показала. Мар'яна відчинила нижні дверцята, відсунула кілька речей і знайшла невелику коробку. Усередині лежав металевий ключ.
‎
‎Мар'яна:
‎— Ось він.
‎
‎Данило забрав ключ і підійшов до дверей. За мить замок клацнув, і ми нарешті змогли вийти.
‎
‎Сергій:
‎— Не затримуємося. У нас є адреса сховища Фліка. Треба перевірити, що там залишилося.
‎
‎Тато:
‎— Зачекайте. Я думаю, нам не варто туди їхати.
‎
‎Я здивовано подивилася на нього.
‎
‎Єлизавета:
‎— Ти про що, тато?
‎
‎Тато:
‎— Про те, що нам краще не зв'язуватися з Фліком. Ви не розумієте, наскільки це небезпечна людина. Він не з тих, хто просто пробачає. Якщо дізнається, що ми шукаємо його документи, наслідки можуть бути дуже серйозними.
‎
‎Сергій:
‎— Саме тому ці документи потрібно знайти. Я надто довго збирав докази, щоб тепер усе кинути.
‎
‎Тато:
‎— А я вам кажу, що краще залишити це в минулому. Не потрібно знову втягувати себе в цю історію.
‎
‎Я не могла повірити власним вухам.
‎
‎Єлизавета:
‎— Ти чого, тато? Ти дійсно хочеш і далі приховувати цього бандита? Йому тюрма світить, а ти пропонуєш просто все залишити?
‎
‎Тато:
‎— Доню, ти не розумієш...
‎
‎Єлизавета:
‎— Ні, це ти не розумієш! Я не збираюся робити вигляд, що нічого не сталося. Я цього так просто не залишу.
‎
‎Він опустив погляд, а потім тихіше промовив:
‎
‎Тато:
‎— Доню, але якщо Флік сяде, він і мене здасть. Ти хочеш, щоб я теж опинився за ґратами?
‎
‎На мить я замовкла. Тепер усе стало набагато зрозуміліше. Він боявся не лише Фліка. Він боявся того, що правда про його власні вчинки нарешті вийде назовні.
‎
‎Єлизавета:
‎— Якщо ти робив погані речі, то ти сядеш. Ти маєш відповісти за те, що скоїв. Не можна все життя ховатися за чужими спинами й сподіватися, що ніхто нічого не дізнається.
‎
‎Тато завмер. Здавалося, мої слова застали його зненацька. Він дивився на мене, але не знаходив відповіді. На його обличчі з'явився такий вираз, ніби він уперше почув від мене щось подібне.
‎
‎Марія:
‎— Ліза має рацію. Ми не можемо постійно замовчувати те, що сталося.
‎
‎Ольга:
‎— І якщо є можливість нарешті покласти цьому край, не варто від неї відмовлятися.
‎
‎Сергій забрав документи зі столу й склав їх у папку.
‎
‎Сергій:
‎— Я не збираюся змушувати вас іти зі мною. Але я доведу цю справу до кінця. Ці докази мають опинитися в поліції.
‎
‎Тато нічого не відповів. Здавалося, у нього просто відняло мову. А я вперше не стала виправдовувати його мовчання чи шукати причини, щоб пом'якшити власні слова.
‎
‎Єлизавета:
‎— Ми їдемо. І цього разу я не дозволю нікому зупинити нас.Ми вийшли з будівлі й попрямували до автомобілів. Дорогою ніхто не намагався продовжити розмову. Тато йшов трохи позаду, тримаючись осторонь від усіх. Я кілька разів озиралася на нього, але він навіть не дивився в наш бік.
‎
‎Коли ми сіли в машину, Сергій дістав із кишені аркуш із записаною адресою та ще раз перевірив її.
‎
‎Сергій:
‎— Це місце розташоване за містом. Будинок старий, але саме там Флік зберігав частину своїх документів. Якщо інформація Мар'яни правильна, ми маємо знайти те, що залишилося після того, як хтось забрав пістолет.
‎
‎Мар'яна:
‎— Адреса правильна. Я добре пам'ятаю цю будівлю. Флік не любив тримати все в одному місці, тому там могли залишитися не лише папери.
‎
‎Ольга:
‎— Головне, щоб ми не приїхали надто пізно. Якщо хтось уже побував там після того, як забрав зброю, невідомо, чи не вирішив він повернутися ще раз.
‎
‎Сергій:
‎— Саме тому не варто зволікати.
‎
‎Ми вирушили. Дорога поступово ставала дедалі порожнішою. За вікном залишалися останні будинки, а невдовзі навколо почали простягатися поля та вузькі лісосмуги. Я дивилася вперед, намагаючись зосередитися на майбутньому, але думки раз у раз поверталися до розмови з татом.
‎
‎Мені було важко прийняти, що він і досі намагався захистити Фліка, навіть після всього, що сталося. Ще важче було усвідомлювати, що тепер мені доведеться дивитися на власного батька зовсім інакше. Я не знала, чим закінчиться ця історія, але точно знала одне: повертатися до колишнього мовчання я більше не збиралася.
‎
‎За деякий час автомобіль зупинився біля старого будинку. Він стояв трохи осторонь від дороги, за високими деревами. Фасад давно потребував ремонту, частина вікон була забита дошками, а подвір'я заросло бур'янами.
‎
‎Сергій вийшов першим і уважно оглянув територію.
‎
‎Сергій:
‎— Залишайтеся поруч. Не розходьтеся по одному.
‎
‎Марія:
‎— Ти думаєш, тут хтось може бути?
‎
‎Сергій:
‎— Не виключаю. Ми не знаємо, хто забрав пістолет і чи повертався сюди після цього.
‎
‎Він підійшов до вхідних дверей і спробував натиснути на ручку. Вони виявилися незамкненими.
‎
‎Ольга:
‎— Це мені зовсім не подобається.
‎
‎Мар'яна:
‎— Флік завжди був обережним. Якби він залишив тут щось важливе, навряд чи просто дозволив би будь-кому зайти.
‎
‎Сергій:
‎— Тоді не будемо гаяти часу.
‎
‎Ми зайшли всередину. У приміщенні стояв запах пилу й застояного повітря. Кілька старих меблів були накриті тканиною, на підлозі валялися папери, а біля стіни стояла велика дерев'яна шафа.
‎
‎Я повільно оглянула кімнату. На перший погляд, тут давно ніхто не з'являвся, але деякі речі свідчили про інше. На підлозі біля столу виднілися свіжі сліди, а на його поверхні залишилося чисте місце серед шару пилу.
‎
‎Єлизавета:
‎— Схоже, тут таки хтось був.
‎
‎Сергій підійшов до столу й провів пальцями по його поверхні.
‎
‎Сергій:
‎— Так. І, судячи з усього, він поспішав.
‎
‎Марія:
‎— Можливо, саме та людина, яка забрала пістолет?
‎
‎Сергій:
‎— Цілком можливо. Але поки що це лише припущення.
‎
‎Він відсунув стілець і почав оглядати шухляди. У першій лежали старі рахунки, у другій — кілька порожніх папок. Третя була замкнена, проте замок виявився несправним. Сергій обережно потягнув за ручку, і шухляда відчинилася.
‎
‎Усередині лежала товста папка, перев'язана мотузкою.
‎
‎Сергій:
‎— Ось це вже цікавіше.
‎
‎Він поклав її на стіл і розв'язав мотузку. Усередині були документи, таблиці з датами, копії якихось договорів і кілька аркушів із короткими записами.
‎
‎Ольга:
‎— Ти щось упізнаєш?
‎
‎Сергій уважно переглянув перші сторінки, а потім дістав зі своєї папки кілька власних документів. Він поклав їх поруч і почав порівнювати записи.
‎
‎Сергій:
‎— Частину цих дат я вже зустрічав у своїх матеріалах. Але тут є те, чого мені раніше не вистачало.
‎
‎Марія:
‎— Що саме?
‎
‎Сергій:
‎— Підтвердження. Ось ці записи збігаються з інформацією, яку я збирав раніше, але тут зазначені конкретні суми та прізвища. Це допоможе встановити, хто саме отримував гроші й за що.
‎
‎Я нахилилася над столом. На одному з аркушів були перелічені прізвища, навпроти яких стояли дати та суми. Деякі з них були закреслені, а біля інших залишалися короткі позначки.
‎
‎Єлизавета:
‎— Виходить, тут записували всі виплати?
‎
‎Сергій:
‎— Принаймні значну їх частину. І це не просто чиїсь припущення. Такі записи можуть стати важливим підтвердженням.
‎
‎Ольга:
‎— А якщо ці документи залишили навмисно? Щоб хтось знайшов їх?
‎
‎Сергій підняв голову й на мить замислився.
‎
‎Сергій:
‎— Не думаю, що Флік залишив би тут усе без причини. Але нас більше має цікавити те, чого тут немає.
‎
‎Мар'яна:
‎— Пістолет.
‎
‎Сергій:
‎— Саме так. Його забрали, але інші матеріали залишилися. Отже, тому, хто приходив сюди, була потрібна конкретно зброя. Або він шукав щось іще, але не знайшов.
‎
‎Я перевела погляд на шафу біля стіни.
‎
‎Єлизавета:
‎— Можливо, ми ще не все оглянули.
‎
‎Марія підійшла до неї та відчинила дверцята. Усередині висіло кілька старих курток, а на нижній полиці стояла невелика металева скринька.
‎
‎Марія:
‎— Тут щось є.
‎
‎Сергій одразу підійшов до неї. Скринька не була замкнена. Він підняв кришку й дістав звідти кілька складених аркушів та невеликий записник.
‎
‎Ольга:
‎— Що там?
‎
‎Сергій перегорнув кілька сторінок. Спочатку його обличчя залишалося незмінним, але на наступній сторінці він затримався довше.
‎
‎Сергій:
‎— Здається, ми знайшли дещо важливіше за звичайні записи.
‎
‎Єлизавета:
‎— Що саме?
‎
‎Він поклав записник на стіл і розгорнув його на потрібній сторінці. Там були короткі нотатки, зроблені від руки. Частина слів була нерозбірливою, проте кілька рядків можна було прочитати.
‎
‎Сергій повільно провів пальцем по одному з них.
‎
‎Сергій:
‎— Тут згадується зустріч. І дата, яка ще не фігурувала в моїх матеріалах.
‎
‎Марія:
‎— З ким зустріч?
‎
‎Сергій:
‎— Ім'я не вказане повністю. Лише ініціали.
‎
‎Мар'яна взяла аркуш, який лежав під записником, і уважно подивилася на нього.
‎
‎Мар'яна:
‎— Зачекайте… Цей почерк мені знайомий.
‎
‎Усі повернулися до неї.
‎
‎Єлизавета:
‎— Ти знаєш, хто це писав?
‎
‎Мар'яна не відповіла одразу. Вона ще раз переглянула сторінку, ніби намагалася переконатися у власних здогадках.
‎
‎Мар'яна:
‎— Я не можу стверджувати напевно. Але якщо не помиляюся, ці записи залишила людина, яка мала доступ до будинку Фліка.
‎
‎Сергій:
‎— Тоді нам потрібно з'ясувати, хто саме.
‎
‎Він обережно забрав у неї аркуш і відклав його окремо від решти документів.
‎
‎Я знову подивилася на записник. Ми приїхали сюди, щоб знайти те, що залишилося після зникнення пістолета, і тепер у наших руках були нові докази. Проте замість відповідей вони відкривали ще одну частину історії, про яку ми досі нічого не знали.
‎
‎І найбільше мене насторожувало те, що хтось уже побував тут до нас. Він забрав лише одну річ, залишивши все інше на місці.
‎
‎Отже, він точно знав, навіщо прийшов.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше