Я ще раз поглянула на напис на дверях. Він не зникав. Хтось явно не хотів, щоб ми залишалися тут довше, але після всього побаченого просто піти ми вже не могли.
Данило підійшов до дверей і спробував відчинити їх, проте замок не піддавався. Він кілька разів натиснув на ручку, але результат залишався тим самим.
Тато:
— Нас замкнули. Самі ми звідси не вийдемо.
Ольга:
— Чудово. Саме цього нам і бракувало.
Мар'яна, яка весь цей час уважно розглядала двері, раптом повернулася до нас.
Мар'яна:
— Зачекайте. Я знаю, де може бути запасний ключ. Востаннє я залишала його в одній із шаф.
Марія:
— Ти пам'ятаєш, у якій саме?
Мар'яна:
— Так. Принаймні сподіваюся, що за цей час його ніхто не переклав.
Ми швидко підійшли до шафи, яку вона показала. Мар'яна відчинила нижні дверцята, відсунула кілька речей і знайшла невелику коробку. Усередині лежав металевий ключ.
Мар'яна:
— Ось він.
Данило забрав ключ і підійшов до дверей. За мить замок клацнув, і ми нарешті змогли вийти.
Сергій:
— Не затримуємося. У нас є адреса сховища Фліка. Треба перевірити, що там залишилося.
Тато:
— Зачекайте. Я думаю, нам не варто туди їхати.
Я здивовано подивилася на нього.
Єлизавета:
— Ти про що, тато?
Тато:
— Про те, що нам краще не зв'язуватися з Фліком. Ви не розумієте, наскільки це небезпечна людина. Він не з тих, хто просто пробачає. Якщо дізнається, що ми шукаємо його документи, наслідки можуть бути дуже серйозними.
Сергій:
— Саме тому ці документи потрібно знайти. Я надто довго збирав докази, щоб тепер усе кинути.
Тато:
— А я вам кажу, що краще залишити це в минулому. Не потрібно знову втягувати себе в цю історію.
Я не могла повірити власним вухам.
Єлизавета:
— Ти чого, тато? Ти дійсно хочеш і далі приховувати цього бандита? Йому тюрма світить, а ти пропонуєш просто все залишити?
Тато:
— Доню, ти не розумієш...
Єлизавета:
— Ні, це ти не розумієш! Я не збираюся робити вигляд, що нічого не сталося. Я цього так просто не залишу.
Він опустив погляд, а потім тихіше промовив:
Тато:
— Доню, але якщо Флік сяде, він і мене здасть. Ти хочеш, щоб я теж опинився за ґратами?
На мить я замовкла. Тепер усе стало набагато зрозуміліше. Він боявся не лише Фліка. Він боявся того, що правда про його власні вчинки нарешті вийде назовні.
Єлизавета:
— Якщо ти робив погані речі, то ти сядеш. Ти маєш відповісти за те, що скоїв. Не можна все життя ховатися за чужими спинами й сподіватися, що ніхто нічого не дізнається.
Тато завмер. Здавалося, мої слова застали його зненацька. Він дивився на мене, але не знаходив відповіді. На його обличчі з'явився такий вираз, ніби він уперше почув від мене щось подібне.
Марія:
— Ліза має рацію. Ми не можемо постійно замовчувати те, що сталося.
Ольга:
— І якщо є можливість нарешті покласти цьому край, не варто від неї відмовлятися.
Сергій забрав документи зі столу й склав їх у папку.
Сергій:
— Я не збираюся змушувати вас іти зі мною. Але я доведу цю справу до кінця. Ці докази мають опинитися в поліції.
Тато нічого не відповів. Здавалося, у нього просто відняло мову. А я вперше не стала виправдовувати його мовчання чи шукати причини, щоб пом'якшити власні слова.
Єлизавета:
— Ми їдемо. І цього разу я не дозволю нікому зупинити нас.Ми вийшли з будівлі й попрямували до автомобілів. Дорогою ніхто не намагався продовжити розмову. Тато йшов трохи позаду, тримаючись осторонь від усіх. Я кілька разів озиралася на нього, але він навіть не дивився в наш бік.
Коли ми сіли в машину, Сергій дістав із кишені аркуш із записаною адресою та ще раз перевірив її.
Сергій:
— Це місце розташоване за містом. Будинок старий, але саме там Флік зберігав частину своїх документів. Якщо інформація Мар'яни правильна, ми маємо знайти те, що залишилося після того, як хтось забрав пістолет.
Мар'яна:
— Адреса правильна. Я добре пам'ятаю цю будівлю. Флік не любив тримати все в одному місці, тому там могли залишитися не лише папери.
Ольга:
— Головне, щоб ми не приїхали надто пізно. Якщо хтось уже побував там після того, як забрав зброю, невідомо, чи не вирішив він повернутися ще раз.
Сергій:
— Саме тому не варто зволікати.
Ми вирушили. Дорога поступово ставала дедалі порожнішою. За вікном залишалися останні будинки, а невдовзі навколо почали простягатися поля та вузькі лісосмуги. Я дивилася вперед, намагаючись зосередитися на майбутньому, але думки раз у раз поверталися до розмови з татом.
Мені було важко прийняти, що він і досі намагався захистити Фліка, навіть після всього, що сталося. Ще важче було усвідомлювати, що тепер мені доведеться дивитися на власного батька зовсім інакше. Я не знала, чим закінчиться ця історія, але точно знала одне: повертатися до колишнього мовчання я більше не збиралася.
За деякий час автомобіль зупинився біля старого будинку. Він стояв трохи осторонь від дороги, за високими деревами. Фасад давно потребував ремонту, частина вікон була забита дошками, а подвір'я заросло бур'янами.
Сергій вийшов першим і уважно оглянув територію.
Сергій:
— Залишайтеся поруч. Не розходьтеся по одному.
Марія:
— Ти думаєш, тут хтось може бути?
Сергій:
— Не виключаю. Ми не знаємо, хто забрав пістолет і чи повертався сюди після цього.
Він підійшов до вхідних дверей і спробував натиснути на ручку. Вони виявилися незамкненими.
Ольга:
— Це мені зовсім не подобається.
Мар'яна:
— Флік завжди був обережним. Якби він залишив тут щось важливе, навряд чи просто дозволив би будь-кому зайти.
Сергій:
— Тоді не будемо гаяти часу.
Ми зайшли всередину. У приміщенні стояв запах пилу й застояного повітря. Кілька старих меблів були накриті тканиною, на підлозі валялися папери, а біля стіни стояла велика дерев'яна шафа.
Я повільно оглянула кімнату. На перший погляд, тут давно ніхто не з'являвся, але деякі речі свідчили про інше. На підлозі біля столу виднілися свіжі сліди, а на його поверхні залишилося чисте місце серед шару пилу.
Єлизавета:
— Схоже, тут таки хтось був.
Сергій підійшов до столу й провів пальцями по його поверхні.
Сергій:
— Так. І, судячи з усього, він поспішав.
Марія:
— Можливо, саме та людина, яка забрала пістолет?
Сергій:
— Цілком можливо. Але поки що це лише припущення.
Він відсунув стілець і почав оглядати шухляди. У першій лежали старі рахунки, у другій — кілька порожніх папок. Третя була замкнена, проте замок виявився несправним. Сергій обережно потягнув за ручку, і шухляда відчинилася.
Усередині лежала товста папка, перев'язана мотузкою.
Сергій:
— Ось це вже цікавіше.
Він поклав її на стіл і розв'язав мотузку. Усередині були документи, таблиці з датами, копії якихось договорів і кілька аркушів із короткими записами.
Ольга:
— Ти щось упізнаєш?
Сергій уважно переглянув перші сторінки, а потім дістав зі своєї папки кілька власних документів. Він поклав їх поруч і почав порівнювати записи.
Сергій:
— Частину цих дат я вже зустрічав у своїх матеріалах. Але тут є те, чого мені раніше не вистачало.
Марія:
— Що саме?
Сергій:
— Підтвердження. Ось ці записи збігаються з інформацією, яку я збирав раніше, але тут зазначені конкретні суми та прізвища. Це допоможе встановити, хто саме отримував гроші й за що.
Я нахилилася над столом. На одному з аркушів були перелічені прізвища, навпроти яких стояли дати та суми. Деякі з них були закреслені, а біля інших залишалися короткі позначки.
Єлизавета:
— Виходить, тут записували всі виплати?
Сергій:
— Принаймні значну їх частину. І це не просто чиїсь припущення. Такі записи можуть стати важливим підтвердженням.
Ольга:
— А якщо ці документи залишили навмисно? Щоб хтось знайшов їх?
Сергій підняв голову й на мить замислився.
Сергій:
— Не думаю, що Флік залишив би тут усе без причини. Але нас більше має цікавити те, чого тут немає.
Мар'яна:
— Пістолет.
Сергій:
— Саме так. Його забрали, але інші матеріали залишилися. Отже, тому, хто приходив сюди, була потрібна конкретно зброя. Або він шукав щось іще, але не знайшов.
Я перевела погляд на шафу біля стіни.
Єлизавета:
— Можливо, ми ще не все оглянули.
Марія підійшла до неї та відчинила дверцята. Усередині висіло кілька старих курток, а на нижній полиці стояла невелика металева скринька.
Марія:
— Тут щось є.
Сергій одразу підійшов до неї. Скринька не була замкнена. Він підняв кришку й дістав звідти кілька складених аркушів та невеликий записник.
Ольга:
— Що там?
Сергій перегорнув кілька сторінок. Спочатку його обличчя залишалося незмінним, але на наступній сторінці він затримався довше.
Сергій:
— Здається, ми знайшли дещо важливіше за звичайні записи.
Єлизавета:
— Що саме?
Він поклав записник на стіл і розгорнув його на потрібній сторінці. Там були короткі нотатки, зроблені від руки. Частина слів була нерозбірливою, проте кілька рядків можна було прочитати.
Сергій повільно провів пальцем по одному з них.
Сергій:
— Тут згадується зустріч. І дата, яка ще не фігурувала в моїх матеріалах.
Марія:
— З ким зустріч?
Сергій:
— Ім'я не вказане повністю. Лише ініціали.
Мар'яна взяла аркуш, який лежав під записником, і уважно подивилася на нього.
Мар'яна:
— Зачекайте… Цей почерк мені знайомий.
Усі повернулися до неї.
Єлизавета:
— Ти знаєш, хто це писав?
Мар'яна не відповіла одразу. Вона ще раз переглянула сторінку, ніби намагалася переконатися у власних здогадках.
Мар'яна:
— Я не можу стверджувати напевно. Але якщо не помиляюся, ці записи залишила людина, яка мала доступ до будинку Фліка.
Сергій:
— Тоді нам потрібно з'ясувати, хто саме.
Він обережно забрав у неї аркуш і відклав його окремо від решти документів.
Я знову подивилася на записник. Ми приїхали сюди, щоб знайти те, що залишилося після зникнення пістолета, і тепер у наших руках були нові докази. Проте замість відповідей вони відкривали ще одну частину історії, про яку ми досі нічого не знали.
І найбільше мене насторожувало те, що хтось уже побував тут до нас. Він забрав лише одну річ, залишивши все інше на місці.
Отже, він точно знав, навіщо прийшов.