Дзеркальний лабіринт долі 2

Пістолет у шухляді

 

Я продовжувала переглядати документи, намагаючись не пропустити жодної дрібниці. Поруч Марія переглядала фотографії, Сергій уважно вивчав списки, а Ольга розкладала окремі аркуші за датами. Мар'яна ж майже не рухалася. Вона дивилася на одну з фотографій, яку тримала в руках, і, здавалося, зовсім забула про все навколо.

Минуло кілька хвилин, перш ніж я помітила, що вона досі не перегорнула жодної сторінки.

— Ліза: Мар'яно, ти щось знайшла?

Вона не одразу відповіла. Повільно поклала фотографію на стіл і провела пальцями по її краю.

— Мар'яна: Мені здається, я знаю, про що тут ідеться.

Сергій підвів голову.

— Сергій: Про що саме?

— Мар'яна: Про ті дати. Я бачила подібні записи раніше. Тільки тоді вони були не на папері, а в окремому блокноті, який зберігав Флік.

Данило відразу повернувся до неї.

— Данило: Ти ніколи мені про нього не розповідала.

— Мар'яна: Бо не вважала, що це має якесь значення. Тоді я взагалі намагалася не втручатися в те, що відбувалося між вами.

Вона замовкла, а потім перевела погляд на Данила.

— Мар'яна: Принаймні до того випадку із Сергієм.

Я відчула, як напружилася. Ми вже говорили про те, що сталося на дорозі, але Мар'яна досі майже нічого не розповідала про власну участь у цій історії.

— Ліза: Ти ж допомагала приховувати докази після того, що зробив тато?

Мар'яна повільно кивнула.

— Мар'яна: Так. Коли Данило повернувся, він був наляканий. Розповів, що вистрілив у Сергія, а потім скинув його у воду. Він був упевнений, що той загинув. Я не знала, чи це правда, але розуміла, що тепер Данилові загрожує в'язниця. А якщо Флік дізнається, що сталося, наслідки можуть бути набагато гіршими.

Данило опустив очі. Він не заперечував її слів.

— Мар'яна: Я допомогла йому приховати сліди. Зокрема, ми позбулися пістолета, з якого він стріляв у Сергія. Я не питала, де він його взяв і що збирався робити далі. Тоді мені здавалося, що найважливіше — не допустити, щоб хтось дізнався про цей випадок.

Сергій повільно відклав документи.

— Сергій: Тобто ти знала про постріл, але не знала, чи я вижив?

— Мар'яна: Саме так. Данило сказав, що ти мертвий. Я не бачила твого тіла й не могла знати напевно.

На кілька секунд усі замовкли.

Тепер мені стало зрозуміліше, чому Мар'яна опинилася втягнутою в цю історію. Вона не була присутня під час самого пострілу, але після нього свідомо допомогла приховати те, що могло викрити Данила.

— Ліза: А Флік знав, що ти допомагала?

Мар'яна похитала головою.

— Мар'яна: Я не знаю, що саме йому було відомо. Але після того випадку він почав ставитися до мене інакше. Наче підозрював, що я щось приховую.

Вона знову подивилася на фотографію.

— Мар'яна: І тепер я розумію, чому ці документи мене так насторожують.

Я простежила за її поглядом. На столі лежав аркуш із датами, а поруч — кілька фотографій. Одна з них була зроблена в приміщенні, яке я не впізнавала. На звороті виднівся короткий напис, зроблений темними чорнилами.

Мар'яна взяла фотографію й перевернула її.

Її пальці раптом завмерли.

— Марія: Мамо, що сталося?

— Мар'яна: Я бачила це раніше.

— Сергій: Де?

— Мар'яна: У Фліка. Це місце, куди ми віднесли деякі речі після того, як Данило повернувся з дороги.

Я подивилася на Данила. Він теж упізнав фотографію, хоча намагався цього не показувати.

— Ліза: Тату, ти знаєш, про що вона говорить?

— Данило: Так. Але я не думав, що Флік зберігатиме там щось із тієї історії.

Сергій забрав фотографію й уважно розглянув її.

— Сергій: Якщо це справді те місце, то там могли залишитися записи про те, що відбувалося після мого зникнення.

— Мар'яна: Могли. Але я не впевнена, що вони досі там.

Я хотіла запитати, чому вона раніше не розповіла нам про це, але не встигла.

З боку столу почувся тихий звук.

Ми всі повернулися до комп'ютера.

Екран, який досі залишався вимкненим, самостійно засвітився. На ньому з'явилося невелике вікно з переліком файлів. Я не торкалася клавіатури, Сергій також стояв осторонь, а Данило навіть не наближався до комп'ютера.

Один із файлів почав відкриватися.

На екрані з'явився старий запис із камер спостереження. Зображення було нечітким, але можна було розгледіти приміщення та людину, яка стояла біля дверей.

Я нахилилася ближче.

Це була Мар'яна.

Вона виглядала молодшою, але я впізнала її одразу. На записі вона тримала в руках невеликий предмет, загорнутий у темну тканину. Підійшла до столу, поклала його всередину шухляди й озирнулася на двері.

Потім запис обірвався.

— Марія: Мамо, це ти?

Мар'яна не відповідала. Вона дивилася на екран із таким виразом обличчя, ніби побачила щось, про що давно намагалася забути.

— Ліза: Що ти туди поклала?

Мар'яна повільно підняла очі.

— Мар'яна: Я не пам'ятаю цієї камери. Але знаю, що саме тоді ми намагалися приховати.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше