Глава 6

Евеліна Дроненко

- Яка ж я дурепа, - простогнала я, впустивши голову на руки.

- Ти не дурепа. Ти переживаєш катастрофу у своєму житті так, як можеш, – заперечила Влада.

- Навіщо, ось навіщо я туди поїхала? Що очікувала побачити та що почути?

- Що він розкається, кинеться до тебе в ноги благати про пробачення, - знизала плечима подруга, - Але переконалася, що цього не станеться і, значить, можеш рухатися далі, що й робиш.

- Він це малолітнє криворуке стерво ближче до себе перевів! У флагманську! Вона ж працює на відв'яжися, досі лагає ...

- Тобі що до цього, Ево? Ось відсудиш половину бізнесу, тоді й за нього переживатимеш, а поки що все це проблеми Арса.

- Якщо відсуджу. За документами…

- Кав'ярні відкривалися під час вашого шлюбу, Ево. Половина твоя за законом. А якщо постаратися, то можна Сеньку без штанів залишити. Нехай на три копійки живе зі своєю шалашовкою. Подивимося, як швидко приповзе назад.

- Вона вагітна, Владо.

- То може твою частку тоді їм залишимо? Ну, у подарунок майбутній дитині? - розлютилася подруга.

- Я нічого не хочу, Владо, - простогнала я. - Ось, слово честі - нічого.

- Правильно. Не хочи. Просто віддай цьому козлу бізнес, який існує тільки завдяки тобі…

- Ти перебільшуєш. Спочатку ідея…

- Аха, так. Ідея. Провальна ідея, купа боргів та понтів. Якби не кредит, який фактично ти й організувала і якби ти все в свої руки не взяла, то пішов би Сеня по світу, а не став би аж цілим власником мережі, що розвивається.

- Він теж багато зробив і робить. Просто, ну, не організований і надто різкий. Некомунікабельний та…

– Все це я вже чула мільйон разів. І, якщо раніше те, що ти його виправдовуєш ще сяк-так можна було терпіти, то тепер... Ева, він тобі зрадив. Зробив дитину співробітниці. І жодної крапельки себе винним не вважає. Навпаки хоче обікрасти тебе і викинути зі свого життя, як сміття.

На останній фразі я розплакалася. Не витримала. Просто не змогла витримати... Правда, сказана вголос розбурхала і без того відкриту рану на серці.

- Ти поплач, люба моя, - Влада обійняла мене. - Ось прямо плач стільки, скільки хочеш і скільки потрібно. Але не забувай, що треба діяти. Жити далі. І не надумай відмовлятися від того, що твоє по праву просто тому, що тобі погано і боляче.

Їхала я від Влади спустошеною, але плакати більше не хотілося. В принципі не хотілося більше нічого, крім добратися до ліжка і забутися хоч на кілька годин. Саме це я і зробила одразу як дісталася додому. Навіть не роздягаючись повністю, впала на ліжко, сховалася з головою під ковдру і провалилася у важкий сон-забуття. Жаль, він не міг тривати вічно. Розбудив мене хлопок вхідних дверей. Це мати пішла на роботу. Могла б - не вставала, але організму було начхати на мої бажання. Він був живий, хотів жити і мав потреби. Зокрема відвідати вбиральню, а тому я сповзла з ліжка.

У ванній з дзеркала на мене дивилася бліда жінка зі сплутаним волоссям, розмазаною під опухлими очима тушшю, гострими вилицями, покусаними і опухлими губами і в зім'ятому чорному костюмі, адже спала я не роздягаючись. Жалюгідне видовище. І я жалюгідна. Як усі обдурені дружини.

Внутрішній голос пискнув, що треба б себе в порядок привести, але я його проігнорувала. Навіщо мені це робити? Адже мені нікуди не треба. Нема куди йти. Ні роботи, ні чоловіка, ні сім'ї.

Ні-чо-го!

А колись я за Ніку переживала, навіть десь засуджувала, що сестра так рано вийшла заміж і навіть універ не закінчила і жодного дня не працювала і не збиралася цього робити. Думала, що вона робитиме, якщо з чоловіком не складеться? А не склалося все у мене. І саме мені загрожує залишитися ні з чим, незважаючи на те, скільки років та сил я вклала у побудову бізнесу. Я, яка так боялася, що сестра у всьому покладається на чоловіка, сама вчинила так само. Ніяк не закріпила своє законне право на частину бізнесу, який допомагала будувати... Все не наважувалася заговорити про це, щоб Арс не думав ніби я не довіряю йому... І ось що сталося.

Увімкнувся телефон. Дзвонила моя свекруха, Марія Петрівна. У нас з нею і зі свекром стосунки були цілком нормальні, але не дуже теплі, а тому спілкувалися ми нечасто.

- Алло?

- Евеліно, привіт!

- Доброго дня, Маріє Петрівно!

- Евеліно, мені Сеня розповів про те, що ви розлучаєтеся і що ти вирішила претендувати на його бізнес. Значить, мій син тебе взяв, ні колу ні двору, дім дав, усім забезпечив. Терпів, незважаючи на те, що ти йому народити не змогла, а ти ось що надумала, так, дівчинко моя? Совість у тебе є, поясни, будь ласка?

Від слів майже вже колишньої свекрухи апатія, в яку я поринула, змінилася дикою злістю.

- Його бізнес, так? А нічого, що я цей бізнес фактично на собі всі ці роки тягнула? Що його створила?

– Ти створила? Та що ти там створила, скажи, будь ласка? У кабінеті сиділа, папірці перебирала, та перед постачальниками хвостом крутила  - це ти називаєш "тягнула на собі"? - крикнула свекруха.

- Як добре все у вас з Арсом виходить... Може, ще я винна, що він мені зрадив? Або

він забув вам розповісти, чому ми розлучаємося? - вибухнула я.

- Це життя, Евеліно. І в ньому можливе будь що. Сеня тобі чесно про все розповів.

- Чесно? Зробити дитину іншій жінці, будучи одруженим - це по-вашому чесно? Якби ви були на моєму місці.

- Я Сенечкою в перший рік шлюбу завагітніла, - перебила Марія Петрівна, - А ти за п'ять років так і не змогла.

– У нас генетична несумісність!

- Ой, несумісність! Навидумували всякого, щоб гроші викачувати, - хмикнула свекруха. - Або, може, ти лікарів підкупила, щоб таке написали та приховала, що хвора та дефективна!

- Ви у своєму розумі взагалі, Маріє Петрівно?

- Ти як розмовляєш зі мною, га? Грубіянка! Мерзотниця! І як тільки Сенечка не помічав, яка ти… Мало того, що одружила його з собою хворою, як сир у маслі п'ять років каталася, то тепер ще й обібрати вирішила? Отож, знай, не бувати цьому! Нічого в тебе не вийде!