Діячі українського походження

Розділ 11. Політики, історики та громадські діячі

Дипломатичні традиції існували на українських землях з давніх часів. Кіммерія, Крим та Таврія, Велика та Мала Скіфія, Сарматія, давньогрецькі полісні колонії, Боспорське царство, німецькі поселення були першими суспільними та державними утвореннями на території сучасної України, які відігравали визначну роль у міжнародному житті античності.

«Київські князі започаткували дипломатію ще в IX столітті. У 839 році хакан русів (ймовірно, невідомий київський князь) послав посольство до франків. Цей крок показав готовність наших предків до зовнішніх зв’язків. У 860 році князь Аскольд1 керував руським флотом і напав на Константинополь. Він домігся вигідного миру для Русі. Імператор Візантії Михаїл III (840-867) сплатив контрибуцію та погодив умови.

У 907 році князь Олег здобув перемогу над Константинополем. Він підписав договір, що забезпечив ексклюзивні торгові права для руських купців.

Володимир Святославич (960/963-1015) розширив політичні зв’язки. Він одружився із сестрою візантійського імператора (Анна, 963-1011). Його син Ярослав Мудрий (978-1054) зробив династичні шлюби потужним політичним інструментом. Доньки Ярослава одружилися з королями Західної та Північної Європи. Анна Ярославна (1032/1036- 1075/1089) стала дружиною французького короля Генріха I. Єлизавета (1025-?) одружилася з норвезьким Гаральдом Суворим. Анастасія (1023-1074/1094) вийшла заміж за угорського Андраша I.

«Наступною віхою української дипломатії стала Галицько-Волинська держава. Тоді, у середині XIII століття Папа Римський Інокентій ІV пропонував антитатарський хрестовий похід. Він бачив у Галицько-Волинській державі (1199-1349) одного з ключових союзників. Для цього вирішили коронувати очільника держави. Правитель — Данило Галицький (1201-1264) прийняв корону після двох відмов. Він зробив це, щоби боротися з татарами й консолідувати свою владу. У 1253 році абат Опізо, посланець Папи, приніс королівські клейноди до Дорогочина. Цей жест підтвердив рівні права Данила з іншими монархами Європи. Папа надав Данилу титул «короля Русі». Він закликав володарів Чехії, Моравії, Сербії, Померанії та Прусії підтримати Данила в боротьбі проти татар. Данило використовував дипломатію, щоби встановити рівноправні стосунки з європейськими державами. Його зовнішньополітична діяльність відкривала нові можливості для альянсів. Він прагнув забезпечити підтримку з боку інших монархів. Хоч його спроби щодо австрійської спадщини й хрестового походу не принесли бажаного результату, Данило заклав основу для міжнародного визнання очолюваної ним держави. Місцеві правителі ще пів століття титулували себе «королями Русі».»2

У Середньовіччі династичні союзи були засобом отримання та ратифікації мирних договорів і військових союзів. У той час, коли дипломатія ще формувалася як інструмент зовнішньої політики, такі союзи вважалися найнадійнішими. Таким чином, Київська Русь підтримувала активні міжнародні відносини з Візантією, країнами Західної та Центральної Європи, Скандинавією та Балканами (дивіться главу 19). У цей період Русь займала також особливе місце в історії Східної Європи.

Українські козаки відіграли визначну роль у просуванні української дипломатії. З самого початку свого існування Запорозька Січ проводила незалежну зовнішню політику. Чим більше вільна козачка виявляла себе у всіляких військових питаннях, тим більший інтерес вона викликала у своїх близьких і далеких сусідів. Польща, Москва, Крим, Туреччина, Папа Римський, німецький кайзер намагалися встановити дипломатичні відносини із Запоріжжям. Запорозька Січ поступово, але впевнено ставала як суб'єктом, так і об'єктом міжнародних відносин.

Функціональні обов'язки козацьких старшин свідчать про широку дипломатичну діяльність Запорозької Січі. Офіційним представником Січі був отаман, а згодом гетьман. Він встановлював дипломатичні відносини із сусідніми державами. Він листувався з різними монархами та шляхтою, але завжди від імені всього запорозького війська. Січовий писар отримував на зберігання всі важливі документи після ознайомлення з ними гетьмана. Він контролював весь дипломатичний архів. Під його керівництвом працював штат писарів різних рангів.

Про широкі контакти Січі з іноземцями свідчить той факт, що вона обіймала посади перекладачів, які мали опанувати мови багатьох держав. Послів на Січі любили та щедро приймали, як і личить незалежній, самостійній державі.

У 1594 році, за підтримки Папи Климента VIII та німецького імператора Рудольфа II, Запорозька Січ вперше у своїй історії стала повноправним членом міжнародної коаліції та уклала угоду зі «Священною Лігою» про спільну боротьбу проти Османської імперії.

 

Пилип Степанович Орлик (1672-1742) був ватажком запорізького козацтва та близьким соратником гетьмана українського козацтва Івана Мазепи. В Україні його шанують як патріота. Пилипа Орлика було обрано наступником Мазепи. Шведський король призначив Орлика, який перебував у вигнанні, новим гетьманом українського козацтва. Орлик розробив ліберальну конституцію для Гетьманщини — одну з перших такого роду у світі. Конституція Пилипа Орлика або Юридичні пакти та статути законів і вольностей Війська Запорозького Козацького — це проект конституції, підготовлений та проголошений Пилипом Орликом у 1710 році одночасно русинською (українською) та латинською мовами. Вона розділяє державну владу законодавчої, виконавчої та судової гілок влади, створюючи таким чином сучасні демократичні та конституційні стандарти розподілу влади ще до твору Монтеск'є3 «Дух законів». Виконавча влада гетьмана, якого обирали демократично обрані загальні збори козаків, була обмеженою. Таким чином, цей проект є однією з перших європейських конституцій зразкового значення. Українці посилаються на неї у своїх обґрунтуваннях та формуванні власної демократичної державності у 20 столітті.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше