1

Конфлікт з Темліном набирала обертів, але я не збиралась здаватись, можливо, цим я відслоняю свою маску наляканої покірної дівчинки, але в той момент так було необхідно

— Ти продав нас усіх, щоб повернути мене, — холодно й розважливо вела я. — Ти всіх нас підклав під Гайберн. І якщо ти готовий ставати перед Гайберном на коліна — ставай. Я ж плазувати перед ними не буду.

Це стало останньою каплею. Гнів Вищого Лорда Двору Весни вихлюпнувся назовні та Темлін вибухнув.

Розтрощені меблі порснули друзками, вікна потріскалися, полетіло скло. Цього разу я не оточила себе захистом.

У мене врізався його письмовий стіл і відкинув до книжкових стелажів. Я відчула пекучий біль відразу в кількох місцях і сповзла на застелену килимом підлогу.

Темплін тієї є миті опинився переді мною. Руки в нього тремтіли…

Мені допоміг піднятись Люсьєн, емісар Темпліна, що миттю влетів у кімнату, почувши шум. І я прикульгуючи, спираючись на друга, попрямувала до своєї кімнати.

— Фейро, — видихнув Темлін позаду нас.

Зі мною все гаразд, — прошепотіла я. Навіть ця моя фраза була продумана, нехай відчуває себе винним. Бо він дійсно винний, і винний не тільки у моїх синцях.

Ввійшовши у кімнату, я остовпіла на місці. На моєму столику красувалась велика червона троянда (напевно найкраща з його саду) у кришталевій вазі. Усі дні, що я перебуваю у домі Темліна, я стримую свої емоції, надягнувши відповідну маску. Але зараз я була одна, і могла дати волю своїм емоціям. А навіть якби й хтось був поруч, я б все одно не стрималась. Мене не зачепили його слова і зрада, але троянда, яка своїм кольором нагадувала Амаранту, я не могла стримати.

Темлін знав, що мене верне від червоного кольору (принаймні так було, поки я не пізнала Різа).  Силою вітру, я здула троянду з мого столу. Ваза розбилась на маленькі друзки, а пелюстки назавжди покинули квітку. Але навіть це не втамувало мій гнів, я була готова відмовитись від нашого плану і вп'ястись кігтями у горлянку Темліна — убити на місці.

«Ти поранена?» — почула я голос Різа через наш зв’язок суджених, який сьогодні був дуже невиразним. Але мені цього вистачило, щоб заспокоїтись. Я в останнє глянула на помираючу троянду, презирливо процідила: «Муки твої будуть повільні»

«Побита, але зі мною все гаразд. Нічого такого, із чим би я не впоралась», — відповіла впевнено, хоча прекрасно розуміла, що він побачив моє вкрите подряпинами тіло.

«Я не вмовлятиму тебе, щоб була обережна чи повертатись додому. Це марна річ. Але я хочу, щоб ти повернулась. Якнайшвидше. І хочу вбити його за те, що підняв на тебе руку».

Відстань не рятувала мене від гніву Різа, яка окропом віддавалася у зв’язку.

Я відповіла заспокійливо, сухо: «Він не піднімав на мене руку, мене торкнулась його магія». І з цими словами послала йому свій образ із висунутим язиком. Через кілька хвилин отримала відповідь. Перед очима промайнуло обличчя Різенда. У нього теж був висунутий язик. Але, крім язика, було щось іще.

Туга за коханим і бажання розлилось моїм тілом. І тоді я не втрималась. Прикривши себе захисними чарами та розсіялась. Було важко, ніби ступаю по пояс в киселю чи ще чомусь в’язкому, але я все-таки здійснила свій задум і опинилась перед Різом. Я ледь не розреготалась, коли побачила здивоване обличчя судженого. Та йому вистачило всього кількох секунд, щоб прийти до себе. Різенд не тямлячи себе від щастя підхопив мене на руки та закружляв кімнатою. За його спиною враз розгорнулись його іллірійські крила. Чорні як ніч вони огорнули нас, захищаючи від усього світу. Різ цілував мої губи ніжно та пристрасно водночас, вливаючи у цей поцілунок увесь сум та біль розлуки. Моє тіло обм’якло в його руках і я була готова віддатись йому повністю. Різ відчув це і ще з більшою пристрастю припав вустами до моїх губ, шиї. Він обціловував мене, не відпускаючи зі своїх обіймів. Я не знаю скільки це тривало, але я потонула в ньому, в його коханню. Одним клацанням пальців одяг зник з нас обох. Різ відсторонився, любуючись моїм тілом, а я поглядом пожирала його. Я підійшла перша, ніжно торкаючись накачаного торса, шиї, спини та його крилах (найчутливішої частини тіла іллірійця). Його очі запалахкотіли, і він різко відвівши мою руку притис мене до свого тіла. Я танула, але якась незрима думка майнула у голові. Різ відчув зміну мого настрою, насторожився.

— Що не так? — Він все ще тримав мене у своїх руках, намагаючись притишити свої емоції.

— Не можна! Вони й так відчувають запах нашого зв’язку, а якщо він підсилиться уся наша місія піде коту під хвіст. — Я невпевнено відсторонилась від коханого, щоб бажання знову не поглинуло мене.

Різ загарчав. Я відчула його гнів, але не на мене, а на тих, через кого ми не могли бути зараз разом.

— Ще не довго, я обіцяю. Але ми не можемо зараз відступити. — Я взяла його обличчя у свої руки та ніжно-ніжно поцілувала. — Я так надіюсь, що ніхто не помітить моєї відсутності. Я там трішки шаманила.

Різ пирхнув від сміху.

— Ніхто не зрівняється з моєю Вищою Леді. Я кохаю тебе. — Ще одне клацання пальців, і наш одяг повернувся, а разом з ним і синя троянда у руках коханого. — Надіюсь цю ти не розтрощиш.

 Я взяла квітку з його рук та вдихнула аромат, аромат Ночі, аромат мого Двору.

— Я кохаю тебе, — прошепотіла у відповідь і розсіялась, залишаючи троянду на краю нашого ліжка — нічого не можна брати із собою з дому.

«Я скоро повернусь до тебе» — послала через наш зв’язок уже в ліжку Двору Весни.