ГЛАВА 1. Сповідь

Присвячується тим, хто завжди буде в моєму серці.

Мабуть, я порушую закон, записуючи це. Звичайно, священник не має права розповідати те, що було сказано на сповіді, але я думаю, що цей чоловік — виняток. Мені потрібно комусь розповісти. Кому завгодно.

Я був священником уже кілька років і звик до своєї роботи. Тому, коли в церкву зайшов чоловік і направився прямо до сповідальні, я не здивувався. Він не представився, але це теж не було чимось незвичним. Деякі люди віддають перевагу повній анонімності, коли сповідають свої гріхи.

Я не розглянув його як слід. Він був одягнений у сірий светр, капюшон якого був натягнутий глибоко на обличчя, приховуючи всі його риси. Тим не менше, я не надав цьому великого значення, просто приєднався до нього в сповідальні, як і належало, і привітав його словами, які я вже вимовляв безліч разів.

Спочатку він мовчав. Я дав йому трохи часу, тому що подумав, що він просто не знає, з чого почати, але через кілька хвилин запитав його, що він хоче сповідати. Минуло ще кілька секунд, і тоді він заговорив. Він сказав, що ходив у ліс, і сказав це таким тоном, ніби я вже повинен був знати це. І це все. Він не уточнив більше нічого. Ніби це вже вважалося гріхом.

Тоді я подумав, що він мисливець, який просить прощення за життя тварин, яких він убив. Можливо, це було його перше полювання, і тягар невинних життів давив на нього.

Я попросив його продовжити.

Він розповів мені про маленьку галявину, де трава зеленіша, ніж в іншому лісі, і про маленьку хатину, що стоїть на цій галявині. Потім він знову замовк. Я запитав, чому він вважає це гріхом, на що він засміявся на секунду, і цей звук змусив мою шкіру покритися мурашками. Це був потворний, маніакальний сміх.

Він не пояснив свої мотиви, просто встав і пішов. Це, звичайно, ошелешило мене, але я просто припустив, що це був якийсь дивний жарт. У будь-якому разі, я був впевнений, що більше ніколи не побачу цього дивного чоловіка.

Звичайно, я помилявся.

Він прийшов до церкви наступного дня і знову направився прямо до сповідальні, очікуючи, що я піду за ним. Звичайно, я пішов. Це була моя робота, і я також сподівався, що він прояснить деякі речі. Я багато думав про його попередню сповідь.

Він сказав тільки, що останнім часом погано спав. Я відповів, що і я також страждаю від безсоння, і знову запитав, чому він вважає це гріхом.

Він знову засміявся. Мені захотілося здерти з себе шкіру.

Була ще одна відвідувачка церкви, поза недільними службами. Молода жінка, яка завжди сиділа в одному з перших рядів і мовчки молилася якийсь час. Ми іноді розмовляли, і вона була дуже ввічливою. Вона мені подобалася.

Коли вона прийшла наступного разу, вона розповіла мені, що вдома вона відчуває, що за нею спостерігають, і більше не почувається там в безпеці. Вона молилася про те, щоб це жахливе відчуття зникло, і я приділив час, щоб помолитися за її безпеку.

Дивний чоловік приходив кожного дня і завжди говорив одне або два речення, не більше. Нічого з цього не було гріхом. Через три дні він почав повторюватися, кажучи про ліс і свою безсоння знову і знову. Завжди одне й те саме, як заїжджена пластинка. Навіть слова були однаковими.

Перша зміна сталася наступного дня після моєї розмови з молодою жінкою, коли він спочатку мовчав. Я запитав, чи знає він її, просто тому, що у мене було погане передчуття щодо нього.

Він засміявся. Я прикусив губу до крові.

Того дня він не сказав ні слова.

Цей чоловік був поганою новиною, і я це знав. Його візити тривали вже більше тижня, і я досі не бачив його обличчя. Він завжди носив цей капюшон і кожного разу направлявся прямо до сповідальні, іноді я бачив його тільки краєм ока. Не було ніякої закономірності в його приходах. Я пробував приходити раніше або пізніше, але це не мало значення, він приходив через кілька хвилин після мене. Здавалося, він знав, коли йому потрібно прийти, щоб зустріти мене.

Після його дивної реакції на моє запитання я ще більше турбувався про молоду жінку. Знаючи, що такий псих, як він, десь поруч, моє безсоння стало ще гіршим. Я лежав у ліжку, думаючи про неї. Коли я більше не міг це витримати, я поїхав до неї додому, тому що думав, що найменше, що я міг зробити, це освятити її квартиру. Я сподівався, що це змусить її почуватися краще.

Спочатку вона не хотіла мене впускати, бідолашка, повністю параноїдальна через щось, у реальність чого вона навіть не була впевнена. Вона ніколи не бачила когось, як вона сказала мені раніше, але було нагнітаюче відчуття, що за нею спостерігають. Я пояснив свої наміри, і тоді вона нарешті відійшла вбік і впустила мене в квартиру.

Вона сказала, що цінує те, що я збираюся зробити. Вона дійсно почувалася б безпечніше, якби хтось освятив дім. Тоді хоча б вона могла бути впевнена, що Бог стежить за нею.

Я збирався почати там, де відчуття було найгіршим. У її спальні. Там було одне вікно, що виходило на задній двір, і коли я стояв один у цій кімнаті і дивився назовні, я побачив його. Він дивився на мене, хоча його обличчя було приховане під капюшоном сірого светра, і він стояв абсолютно нерухомо. Ми залишалися так кілька секунд.

Він почав сміятися. Вікно було закрите, але звук був таким гучним, ніби він стояв прямо поруч зі мною. Я почав люто чесати свою шкіру.

Молода жінка вбігла в кімнату і закричала на мене, щоб я йшов. Я намагався запитати її, чи знає вона цього чоловіка, але вона не дала мені сказати ні слова, просто кричала, щоб я прибирався з її квартири і ніколи більше не повертався. Вона плакала і буквально виштовхала мене за двері. Я сказав їй викликати поліцію. Вона мало не захлопнула двері мені в обличчя.

Вона дійсно викликала поліцію. Вони, здається, знайшли підозрюваного і допитали його, але він виглядав абсолютно адекватним і зовсім не схильним до переслідування кого-небудь, і справу було закрито. Не було жодних доказів, врешті-решт.