64

- Дівчисько не пройшло ініціацію повністю, а значить є можливість знову викликати її, й таки перехопити потоки отримання сили й спрямувати їх туди, куди потрібно. Тункх-гале й так зачекалась, ще одна невдача і нам непереливки стане усім. – Зібрання проводилось без головної Темної Жриці, таємно.

- Темного дня! Маю деякі новини для вас. – Пролунав дівочий, дзвінкий голос, змушуючи таким чином звернути увагу на ту, хто здійснював таємну місію в стінах Академії.

- Говори Вето, сподіваємось почути гарні новини. – Двері відчинилися, й до зали увійшла одягнута в приталену бордову сукню, що ледь прикривала коліна та провокувала до фантазування грайливим, глибоким декольте, проте повністю закривала руки й плечі, Темна жриця. Взуття на високих підборах підкреслювали й так стрункі, ніби точені ніжки. Волосся звично підібране у тугий, низький хвіст. Обличчя транслювало емоцію абсолютного спокою, та всі присутні тут прекрасно знали, що насправді було приховане під маскою абсолютної миролюбивості та блаженства. Звичайно, що всі здригнулися. Навіть проекція Вети пішла брижами.

Тункх-гале граційно покрокувала до свого місця за спільним столом, яке містилося по центру. Так вона могла тримати в полі зору усіх членів таємного Темного ковену. До нього входили лише навчені відьми, ті які отримали знання й сили щляхом самостійного навчання, практики на основі забороненої літератури, практикували використовуючи жертвоприношення та моторошні ритуали. І хоч якими б не були вони безстрашними та підступними, проте у своїй жорстокості перещиголяти Темну Жрицю не міг ніхто. Її боялися, саме так, проте не всі поважали.

Говорять, що навчені відьми – це найгірше, що може статися на білому світі й усіх паралельних вимірах, це найжорстокіші істоти, адже людське було вже недоступним для них, позбавлені будь-яких уявлень про мораль, світлі почуття та цінність людського життя. Влада – ось те, що підкорювало їх черстве серце, могутність і сила – те, від чого кипіла кров, магія – те, що змушувало вже давно продану душу подавати ознаки існування, щоб знову її продати. За могутню магію.

Й сама Тункх-гале була такою, вона була вченою. Хоч і була народженою в родині найсильніших магів, на жаль, Богиня обділила її своєю прихильністю, на противагу своїй сестрі-близнючці, яка отримала її у повній мірі. Через це, вона відчувала себе чужою серед своїх, вважала себе нездарою, помилкою природи, накручувала себе, що через відсутність магії в її крові, вона нікому не буде потрібною, її не поважатимуть, не любитимуть, вважатимуть порожнім місцем. Й ставало від цього ще гірше. Вона зненавиділа власну родину. Саме тоді, в її хворій свідомості вже почав формуватися план помсти та сходження на трон правителя Селару.

- Чому ж мовчиш, Вето? – солощаво прощебетала Темна, а потім стисла міцно долоню в кулаці, а гостя почала бліднішати й хрипіти.

- Я… ‑ вона жадібно хапала повітря, ніби викинута риба на беріг річки, хрипи виривалися з її грудей. Нарешті її відпустили. – Я знаю де знаходиться Гриморія. – Від почутого приміщенням прокотилось здивування і страх упереміш. – Відчула її залишкову силу, упевнена, що вона знаходиться й досі у дівчиська, проте та гарно її сховала. Просканувавши приміщення я не знайшла схованку. – Вета завмерла, чи може таки Вайлет, зрозуміло одне, що сусідка Тари по кімнаті була спільником тих, кого так воліло серце знищити.

Очі дівчини були широко розкритими, а тіло било ніби в сильній лихоманці. Не знала чого чекати, це могла бути й скупа похвала й наступне завдання, або ж розправа на місці. Останній варіант подій не справдився, й на цьому дякуємо.

- Таки бойова! –На обличчі Темної заграла злощава усмішка, хоча насправді нагадувала хижий оскал. - Це ненадовго.