32

Здається я починаю закохуватись. В моєму житті це вперше. Раніше я до жодного хлопця не відчувала того, що переповнює мене зараз. Стосунки ніколи не переходили зі стадії дружби у щось більше, та й я тоді не бачила сенсу. А зараз, в моєму животі пурхали метелики, і поглянувши на себе в дзеркало, не впізнала себе. Мої щоки горіли, очі сяяли, та й взагалі я вся світилась щастям. Радість сповнювала моє серце, яке завжди було глухим й німим до почуттів.

         Сол мене приємно здивував. Сьогодні він був таким галантним, гарним, уважним, справжнім джентльменом. Здавалось, він не відпустить і нікому не віддасть. Не скривдить сам й іншим не дозволить. Було видно, що йому соромно за поведінку Ірвіна та й за свою також. Проте обійми його були жадібними, голодними, гарячими й навіть не хотілось з них виринати. Хотілось просто залишитись там жити. І все.

         З посмішкою на обличчі попрямувала до ванної, змила макіяж, переодяглася в піжаму, ще раз помилувалась своїм костюмом. І все-такі – він неперевершений! Повернулась до спальної кімнати, заварила собі чай на основі тих трав, що упакувала для мене місіс Вайно. І тільки зараз я згадала про книгу, що передала мені жінка. Та зараз не було бажання її читати, всеодно б не змогла б зосередити на ній свою увагу, бо в моїх думках поселився нахабний та самовпевнений брюнет.

         Напій подумки повернув мене додому. Я згадала батьків. В серці защемило, очі защипало. Я так скучила за ними. Навіть не зважаючи на те, що іноді мама мене не пригадувала, забувала, що має доньку, час від часу билася в істериці від галюцинацій. І я подумала от про що. Можливо, її психічні проблеми якось пов’язані з магією та безпосередньо Селаром? І ще пригадала дивні моменти у крамниці місіс Вайно. І вони почалися саме перед моєю незапланованою подорожжю до Дайєру. А ще книга…Її слова… «…коли будеш готовою». Готовою до чого? Вона точно про щось знала! І я впевнена також володіє даром і при цьому вільно проживає на Землі. Але як це можливо? Адже пані ректор говорила про те, що Дайєр виштовхує за свої межі магічно обдарованих людей. А може вона уродженка Селару? Але яким чином потрапила до нас?Або мені нахабно брешуь в очі, приховуючи істину. Питання: чому? Мені необхідно все з’ясувати. Крім мене цього не зробить ніхто. Можливо я навіть допоможу якось мамі, станеться диво – і вона вилікується! Треба знайти інформацію, а потім вже йти до ректорату й припирати шановну Ангеліну під стінку, апелюючи фактами, вибиваючи всю правду.

         Тоді не втрачатиму час і прямо зараз попрямую до бібліотеки! Всеодно спати не хочеться, а так проведу вечір з користю. Підскочила з ліжка, умудрившись при цьому розлити на себе чай, благо він вже охолонув, проте плями на піжамі забезпечені. Закинула зіпсований одяг до миски з водою, додала туди схожу на гель для прання рідину й залишила вимочуватися, потім виперу, коли повернуся.

         Натягнула джинси та футболку, зверху накинула мантію, скрутила волосся у пучок, на ходу встрибнула в кімнатні капці, зараз я не дуже заморочувалась над зовнішнім виглядом. Хто мене бачитиме, крім бібліотечних шаф звичайно. Вже була глибока ніч, і всі хто повернувся з вечірки мали вже заснути або ж продовжувати розважатися, зібравшись своїми дружніми колективами у когось в кімнаті. Така перспектива мене цілком влаштовувала. Тому вкинувши до сумки записник прошмигнула у коридор, тихенько, щоб не розбудити Ві, вискочила до загального коридору, а там до хевету і на вихід з гуртожитку. Було б простіше переміститися порталом, але я ще не мала достатніх знань і вмінь для їх успішного створення. Тому не буду ризикувати. Хоча й говорять, що хто не ризикує, той не п’є шампанського. В моєму випадку ця приказка має інше трактування: хто не ризикує, той носить голову на плечах цілою, а нервову систему – в стані спокою. В мене й так після всіх пригод тільки нещодавно око перестало сіпатися, а тут вся нервова система.

         До головного корпусу довелося бігти, на вулиці було досить прохолодно. І я була легко одягнутою. Де була моя голова коли я збиралась? Приміщення було зачиненим, проте усі ми мали перепустку заходити й виходити звідси в будь-який час доби, особливо коли наближався час іспитів. Здавалось враження, що на період залікової сесії студенти прописувалися в бібліотеці. Зал був завжди переповнений. Тому відхекавшись, дістала з кишені перепустку, піднесла її до спеціального віконечка, дочекавшись завершення сканування та відчинення дверей, нарешті потрапила всередину. Рушила вже завченим напам’ять маршрутом, зупинилась посеред  коридору, що вів прямісінько до кабінету ректора, підійшла до вікна й застигла перед ним: на небі видніли два місяці! Два, чортові місяці. Як це взагалі можливо? Не розумію. Так, треба знайти про це інформацію.

Ще трохи помилувавшись воістину чудернацьким явищем рушила до наміченої цілі. Трохи пройшовши на розвилці повернула у потрібному мені напрямку.

         Двері до бібліотеки також були зачиненими і я знову скористалась своєю перепусткою. Зайшовши до холу та поблукавши поміж книжковими шафами, які здавалось от-от луснуть від переповнення, я розгублено шукала за що зачепитися. Я не знала з чого розпочати. Можливо треба йти одразу до забороненого відділу. На те він й заборонений, він зберігає в собі скарби багатовікових таємниць, і я повинна бути в них обізнаною.

         Не встигла додумати, а ноги несли мене вже до такого жаданого сховища. І воно було відчиненим! Сьогодні зірки явно працювали в мою користь. Отже, хтось такий занадто допитливий як і я, цікавився матеріалами, що знаходились тут, і судячи з розкритих настіж дверей – дуже поспішав, адже навіть не морочив голову над тим, аби подумати про безпеку безцінної літератури. Цікаво дізнатись про персону цього безпечного та й мотиви повинні бути серйозними, щоб про них забути. Або ж хтось намагався поцупити заборонену літературу, проте охоронка спрацювала б і не випустила б крадія.