22

- Джейдене, ти впевнений, що нам потрібні власники саме цього будинку? – вкотре перепитав Алан топчучись на порозі будинку батьків Таіри.

- Так. – коротко відповів той ніяк не наважуючись постукати у ці кляті двері. Та друг його випередив. Двері здригнулися від трьох коротких, але сильних ударів. Бірс скосив на нього сповнений гніву погляд.

- Квітів не треба, вистачить звичайного «дякую». – Схрестив руки на грудях блондин. – І так, я не збираюсь стояти тут ще три роки гіпнотизуючи ці двері. Трохи зайнятий, знаєш. – І хотів продовжити блазнювати далі, та несподівано двері відчинились й на порозі з’явилась струнка жінка в одягненому наспіх світлому халаті, зі скуйовдженим, довгим сріблястим волоссям. Риси обличчя загострилися, під очима залягли темні плями, а самі вони були сповненні жаху. Щось знайомим, таким рідним відгукнулось в серці цілителя. Ройд махнув рукою – й ілюзія накладена на жінку, спала.

- Тепер ти розумієш, чому ми тут? – ледь стримуючи гнів сказав, ніби виплюнув, Бірс.

- Алано? Не може бути… Але ж ти.. – слова застрягли у горлі. Він був упевнений що його сестра мертва, що її свої ж і вбили, таким чином караючи за відступництво. Усі чортові двадцять років вважав її мертвою.

- Вибачте, а хто така Алана? Ви напевно наплутали щось. Хоча й не дивно, імена у нас схожі. Та й мабуть, і зовнішність також. – в її голосі не читалось абсолютно ніяких емоцій, він був холодними, ранив без ножа.

- Невже ти не впізнаєш мене, Алано? – Джейден був у відчаї. – Це ж я, твій Джейд. – з надією подивився у її, вже чужі йому очі.

- Я вас вперше бачу, - відрізала вона, - вибачте, маю йти готувати вечерю, скоро донька повернеться зі школи.

- Ти маєш ще одну доньку? – не повірив Бірс.

- В сенсі, доньку? – перевів погляд на жінку, ‑ тобто ще одну? – тепер глянув на Джейдена.

- Я маю тільки одну доньку – Таіру.

- Але Таіра знаходиться майже місяць на Селарі, навчається в нашій Академії. – головоломка в голові Бірса не складалась. Відсутність важливої деталі плутала всю картину.

- Ви знайомі з нею? Звідки? І яка ще академія… ви певно щось наплутали. Їй лише тринадцять. – Обурилась жінка. Різко повернулась до вітальні. – Всього найкращого! – двері гучно зачинились.

- Випадково нічого не хочеш мені розповісти? Наприклад про те, що двадцять років приховував від мене правду! – Алан вчепився руками у комір мантії Джейдена й декілька разів струсонув. Реакції нуль. І тільки розгублений погляд побитої собаки друга змусив розчепити пальці на одязі та відпустити його. Джейд не поворухнувся.

Друзі так і продовжували стояти на порозі Алани в абсолютній тиші, кожен думав про своє. Алан злився, серце роздирало від образи, адже він як ніхто інший мав право знати, що його сестра жива. Його навіть не збентежила поведінка сестри, навіть те, що вона його не згадала. Невже так змінився? Але ж й не послідувала реакція на Джейдена, на власного чоловіка…

Джейд не міг зрозуміти яким чином Алана опинилась по інший бік реальності, на Землі, й досі не потрапила до рук карателів. Не поміченою вона могла бути лише за умови висушення дару та стирання пам’яті. Стосовно пам’яті, тут явно постарались професіонали. І він знав одну з таких – Ангеліну Іствуд. Його матір досконало володіла ментальною магією, могла читати думки, і подумки говорити з кимсь, але обов’язково володіючим схожим даром, ось звідки й телепатичні здібності Таіри, адже вони передавалися спадково, але тільки нащадкам з сильним даром; переконувати, навіювати, підмінювати спогади й пам’ять – одним словом, усі викрутаси з психічними процесами були їй  підвладні.

Друзі поглянули один на одного, у кожного була купа питань та так мало відповідей на них, бажання з’ясувати всі деталі об’єднувало їх, правда була надто важливою. Образа Алана помалу згасала, сіючи в голові зерна розуміння того, що і Джейд до сьогодні не був поінформований.

- Вибач, що накинувся. – потріпав плече Бірса. – Бачу, що ти теж шокований не менше. Що робитимемо, татусю? Тепер я вже розумію звідки саркастичні таланти Рейман, так, спадковість на обличчя. – усміхнувся Алан.

- Точніше й не скажеш. Треба з’ясовувати все з початку. Думаю, що потрібно почати з травниці Вайно, вони були близькими з Аланою.

- Адресу знаєш? А, хоча, порталом перейдемо.

За хвилину Джейден з Аланом сповнені ентузіазму докопатися до істини, стояли на порозі «Комірки травниці».

- Довго ж ви добиралися, хлопці, проходьте, сідайте, розмова не буде швидкою. – Жінка сиділа за столиком й спокійно, легкими ковточками куштувала какао за власним фірмовим рецептом. Перед товаришами з’явились чашки з ароматним напоєм та корзинка з круасанами.

- Ти знала, що ми прийдемо. – Констатував факт Джейд. – Тітко Алексіє, ти як завжди.

Нічого не відповівши, травниця лише посміхнулась своїм гостям, почекавши поки чоловіки займуть свої місця, почала розповідь частини історії з початку, проте лише ту, яку мала право озвучити. А іншу частину її, вони мали дізнатися пізніше й не від неї.