22. Пікнік

Він стояв біля велопрокату. У зручних кросівках, з пляшкою води і рішучістю на обличчі.

Вона під’їхала. Не просто на велосипеді — на повному “bonjour, я — Pinterest втілений у життя”: сукня, кошик і усмішка.

— Привіт! — сказала вона. — Я трохи змінила плани.

— Це… не зовсім велопрогулянка, так?

— Ну, я подумала: педалі — це класно, але жити красиво — ще краще. Поїли — значить, кудись їхати вже не треба.

Він подивився на її кошик. Там були виноград, сир, який пах як новий досвід, і плед.

— Я, в принципі, не проти. Просто... очікував, що сьогодні буду горіти у стегнах, а не плавитися у сирі.

— Плався красиво, — підморгнула вона.

Парк. Плед на траві. Вона відкриває пляшку безалкогольного вина.

— Я сподіваюся, ти не з тих, хто “тільки сухе і тільки каберне”?

— Я взагалі з тих, хто пив шампанське через трубочку в студентському гуртожитку.

— Ідеально. Тоді цей брют із супермаркету буде для тебе як повернення до коріння.

Він усміхнувся. Вона нарізає сир — надто тонко, як для звичайного побачення. Він пробує — і чесно кривиться.

— Це має так пахнути? — запитує.

— Так. Це запах витримки. Як і в стосунках.

— Я витриманий тільки у черзі в "АТБ".

Вона сміється, обтирає виноград серветкою.

— Хочеш, наступного разу організую щось “менше артове”?

— Хочу. Наприклад, хот-доги. Без дощок для подачі і сирів, що нагадують старі кеди.

— Договорились. Але з мене плед. Бо ти точно його не візьмеш.

— Плед — так. Але сирів не буде. Максимум — плавлений.

— Жорстко, — каже вона. — Але звучить чесно.

Він дивиться на неї. На плед. На це несподіване побачення, яке зовсім не вписувалося у план. І чомусь від цього було тільки краще.